РЕФЕРАТ
Інституційно-правові засади консульського захисту трудових мігрантів з України
консульський захист трудовий мігрант
2010
Світовим співтовариством вже напрацьовані певні організаційні системи регулювання зовнішніх відносин трудової міграції, серед яких перш за все слід виділити методи, спрямовані на взаємний захист та гармонізацію інтересів [15, с. 71]: інтересів трудящого-мігранта, державних інтересів країн-експортерів та країн-імпортерів робочої сили. Враховуючи позитивні сторони міжнародно-правового регулювання трудової міграції населення, напрацювання міжнародних організацій та держав, слід відзначити, що й в теоретичному, і в практичному планах у механізмі правового регулювання є низка проблем, які, як свідчить практика, спричиняють негативні наслідки [3, с. 102–103]. Лінсей Лоуелл, який вивчав проблему міжнародно-правового регулювання міграції висококваліфікованої робочої сили, згрупував цю проблематику за принципом „шести R“ від англійських слів (return, restriction, reparation). Йдеться про такі проблеми: повернення трудящих-мігрантів у країну походження; обмеження в’їзду небажаних трудящих-мігрантів у певну країну чи групу країн; відшкодування країні походження коштів, вкладених у підготовку мігранта як її специфічного товару, який називають робочою силою; забезпечення представників нової діаспори необхідними ресурсами; реалізація політики на користь поліпшення умов у країні постійного перебування для отримання освіти, кваліфікації, робочих місць та інших соціальних благ. Трудящий мігрант має бути захищений своєю державою [4, с. 28–31].
Забезпечення захисту прав та інтересів громадян України за кордоном є пріоритетним напрямом у роботі Департаменту консульської служби Міністерства закордонних справ України, який на постійній основі проводить моніторинг стану дотримання та захисту прав громадян України за кордоном. Із цією метою Департамент консульської служби спільно із закордонними дипломатичними установами України використовує весь інструментарій міжнародного права, повний спектр дипломатичних засобів, всі можливі важелі впливу на позитивне вирішення питань, пов’язаних із захистом прав на інтересів наших співвітчизників за кордоном.
Разом з тим практика роботи закордонних дипломатичних установ України показує обмежені можливості консульського реагування в багатьох справах, які мають характер трудових спорів. Це пов’язано з тим, що консульські установи не можуть виступати стороною в суді з метою захисту прав та інтересів наших громадян за кордоном, бути посередниками чи представниками у справах такої категорії.
Аналіз роботи Департаменту консульської служби свідчить про застосування в цілому системних та комплексних підходів при вирішенні питань, пов’язаних із захистом наших співвітчизників, які з тих чи інших причин потрапили в скрутне становище, перебуваючи за кордоном. Згідно з Консульським статутом України, консул вживає заходів, щоб громадяни України дійсно користувалися тими правами, які належать їм за законами держави перебування i міжнародними договорами. Під час перебування за кордоном кожний громадянин України зобов’язаний неухильно дотримуватися законодавства країни перебування. Консул може поінформувати про особливості законодавства країни перебування, надати консультативну допомогу з питань зносин з офіційними установами консульського округу. Запропоновано внести зміни до Консульського статуту України щодо функцій консула, зокрема додати ст. 261 в якій прописати обов’язки консула у сфері інформування громадян України, які за своїм формальним статусом є трудовими мігрантами, щодо особливостей законодавчого регулювання праці в державі перебування, незалежно від того, чи знаходиться така особа на консульському обліку чи ні.
Якщо з громадянином України трапився інцидент, йому необхідно терміново поінформувати консульську установу України в державі перебування.
Як уже зазначалося вище, правовий статус українських громадян за кордоном, як і громадян (підданих) будь-якої іншої держави, визначається перш за все правопорядком тієї держави, під юрисдикцією якої вони знаходяться [7, с. 87–91]. Звісно, впливають на їхній правовий статус [9, с. 12] і міжнародні зобов’язання держави перебування, особливо якщо такі зобов’язання мають двосторонній характер за участю української держави [7, с. 2–3].
Так умови та правила працевлаштування іноземців в Австрії регулюються Законом Республіки Австрія „Про працевлаштування іноземців“ [3], згідно з яким громадянин іншої держави має право на роботу на території Австрії виключно за наявності певного типу дозволу на працевлаштування. Відповідні дозволи надаються на основі щорічних трудових квот, які погоджуються на рівні урядів федеральних земель Австрії. Питання надання дозволів розглядаються урядами федеральних земель за клопотаннями роботодавців [3]. Захист українських громадян в Австрії здійснюється на рівні консульства. Консульські установи України в Австрії діють починаючи з 1991 р., коли й було підписано консульську конвенцію між Австрією та Україною.
За офіційними даними, в Іспанії 103328 громадян України зареєстровані за місцем тимчасового проживання, 26754 осіб мають легальний статус. Проте, за підрахунками лідерів українських асоціацій в Іспанії, українську присутність можна оцінити приблизно у 360 тис. осіб [14]. Закон № 14/2003 „Про права і свободи іноземців та їх соціальний статус“ від 20 листопада 2003 р. [3]. З огляду на актуальність для Іспанії проблеми нелегальної міграції уряд країни розробив новий Регламент щодо застосування Закону про іноземців. Згідно з цим Регламентом, для працюючих в Іспанії іммігрантів передбачена можливість легалізації свого статусу шляхом отримання від компетентних органів дозволу на проживання та роботу без виїзду з території країни. На думку фахівців, Регламент покликаний вивести з тіньової економіки сектор, який використовує нелегальну робочу силу. Повноваження щодо подачі документів надається роботодавцям. Для проведення легалізації потрібно подати такі документи: контракт на роботу, довідку про непритягнення до кримінальної відповідальності (належним чином легалізовану), довідку про приписку на території Іспанії впродовж останніх шести місяців.19 вересня 2008 р., Рада Міністрів Іспанії схвалила Королівський Декрет (Закон) 4/2008, відповідно до якого Державна служба зайнятості Іспанії може здійснювати виплату спеціальної допомоги з безробіття іноземним працівникам, які перебувають легально на території Іспанії та не є громадянами країн-членів ЄС, але втратили роботу і мають бажання добровільно повернутися до країн свого походження [4, с. 230].
З метою визначення процедури виконання положень згаданого законодавчого акта 3 листопада 2008 р., був прийнятий Королівський Декрет 1800/2008, яким регламентується порядок отримання такого виду допомоги.
Програма повернення іноземних працівників має виключно добровільний характер і передбачає виконання особою визначених у ст. 2 Королівського Декрету вимог, зокрема:
– мати громадянство однієї з країн, з якою Іспанією укладено угоди про соціальне забезпечення (Угода між Україною і Королівством Іспанія про соціальне забезпечення громадян була підписана 7 жовтня 1996 р., [5]);
– бути зареєстрованим як шукач роботи у Державному центрі зайнятості;
– мати легальний статус безробітного, внаслідок ситуації, що виникла в результаті завершення трудових відносин;
– мати визнане право на отримання допомоги з безробіття та при цьому не працювати неповний робочий день;
– узяти зобов’язання повернутися до країни свого походження протягом 30 календарних днів з дати виплати першої суми допомоги та не повертатися до Іспанії протягом наступних трьох років з метою здійснення професійної чи іншої оплачуваної діяльності;
– не мати підстав, що обмежують право виїзду з Іспанії згідно із законодавством про статус іноземців.
Після закінчення трирічного періоду іноземні працівники матимуть право звернутися до компетентних органів Іспанії з клопотанням про поновлення свого попереднього статусу перебування на території Іспанії відповідно до чинного законодавства про іноземців та імміграцію.
Для отримання цього виду допомоги з безробіття громадянин має особисто звернутися до відділення служби зайнятості за місцем своєї реєстрації в Іспанії з клопотанням про отримання виплати. Виплата допомоги з безробіття здійснюватиметься на суму, що буде нараховуватись з урахуванням строку, який пропрацював кожний іноземець у країні, та відсотку сплачуваних ним внесків та податків до системи соціального страхування, у два етапи:
– 40% від суми виплачуватиметься в Іспанії в момент визнання права на отримання допомоги;
– 60% – у країні свого походження іменним чеком або шляхом банківського переказу протягом строку від 30 до 90 днів з моменту першої виплати в Іспанії [8].
Для отримання другої частини допомоги необхідно особисто звернутися до дипломатичного представництва чи консульської установи Іспанії в країні походження для підтвердження факту свого повернення й віддати посвідчення особи іноземця. У цьому разі Державна служба зайнятості здійснює виплату після отримання повідомлення від МЗС Іспанії про повернення особи до своєї країни.
Слід зазначити, що відповідно до положень Королівського Декрету 1800/2008 Міністерство праці та імміграції Іспанії може надавати кредити тим, кому необхідна допомога у поверненні на батьківщину. Дипломатичні відносини між Україною та Іспанією було встановлено Спільним комюніке про встановлення дипломатичних відносин між Україною і Королівством Іспанія від 30 січня 1992 р.
Проблематика імміграції, правового статусу іноземців та їх працевлаштування в Італії регламентується перш за все законами № 286 „Про регулювання імміграції та норми легального статусу іноземців“ від 1998 р. (далі – закон № 286/1998) та № 189 „Про зміни у законодавстві в галузі імміграції та надання притулку“ від 2002 р. (далі –закон № 189/2002) [10]. Положення цих документів, зокрема ст. 3 закону № 286, передбачають забезпечення іноземним працівникам та членам їх сімей, які легально перебувають на території Італії, рівні з італійськими громадянами права та обов’язки в соціальній сфері. Відповідно, контракти на працевлаштування в обов’язковому порядку мають містити низку положень, які зобов’язують роботодавця дбати про страхування життя та здоров’я найманого іноземного працівника, забезпечувати умови праці відповідно до європейських стандартів.