Помилка та її значення в кримінальному праві (стр. 2 из 5)

Друга кваліфікаційна помилка — це встановлення правоохоронними органами наявності у вчиненому складів злочинів, яких в дійсності немає. Виправлення цієї помилки судами (виправдовувальні вироки по кожній десятій справі) — показник здебільшого професійності судової влади. Однак таке виправлення на практиці часто обумовлюється певними труднощами. Оскільки, відповідно до законодавства і судові органи, і органи, що підтримують у суді державне обвинувачення (прокуратури) є окремими складовими єдиної системи державних правозастосовних органів. Мабуть, саме тому, у переважній більшості обвинувальних вироків судів мотивувальна частина на 80—100 відсотків відтворює зміст державного обвинувачення по справі.

Помилкова юридична оцінка вчиненого у зв’язку із неправильним обранням норми КК України за розповсюдженням визначається таким чином: 1. Кваліфікація оціночних ознак злочину; 2. Кваліфікація єдиних складних і сукупних злочинів; 3. Кваліфікація суспільно небезпечних наслідків; 4. Кваліфікація малозначних діянь і злочинів, що межують з проступками. Враховуючи викладене вище, можна виділити дві основні причини кваліфікаційних помилок: 1. Законодавча; 2. Правозастосовна. Перша полягає у проблемності КК України, неточності його норм або в їх застарілості. За значенням і об’ємом впливу на кваліфікацію злочинів, основним в даному разі, є відсутність в КК України складів необережного заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження.

Не менш значущою причиною кваліфікаційних помилок є недоліки в діяльності правоохоронних і судових органів. Ця помилка може полягати у неправильному обранні норми КК України для ідентифікації скоєного із складом злочину[4, c. 164,166].

Заслуговує на увагу думка В. А. Якушина щодо визначення поняття помилки в її першому значенні: «помилка - це омана особи відносно об'єктивних якостей суспільно небезпечного діяння, які характеризують його як злочин. Інакше кажучи, це помилка особи відносно характеру та ступеню суспільної небезпеки вчинюваного діяння та його протиправності [5, с 35]. На мою думку, дане визначення є дещо неповним, оскільки стосується більше визначення юридичної помилки.

Оскільки, помилка входить до суб’єктивної сторони злочину, її можна вважати особливим станом психіки суб'єкта злочину, що може виходити за межі суб'єктивної сторони останнього (коли діяння особи не визнають злочинним).

Деякі вчені ототожнюють поняття «помилки» та «омани». Зокрема Л.С. Білогриць-Котляревський, розглядаючи серед причин, які виключають злочинність діяння, невідання та помилку, писав: "невідання — незнання умов і обставин дії: помилка — оманливо неправильне уявлення про них. Обидва ці поняття в суті своїй якісно тотожні, бо помилка — це також незнання умов й обставин дії; відмінність між ними кількісна: невідання є повним незнанням, а помилка — незнання деталей, подробиць факту". Аналогічну позицію займають С. Баршев, О.Ф. Кістяківський, які розглядали невідання й оману, що скасовують свободу самовизначення, як підставу до виключення ставлення за вину, а також В. Спасович, який, однак, додав, що виключення кримінальної відповідальності не треба визначати категорично як невід'ємну ознаку невідання й омани. Що є неправильним, тому, що істина й омана — філософські категорії іншого, ніж помилка, порядку. За результатами науково-теоретичних спостережень, вони слугують методологічними підставами пізнання та пояснення юридичного значення помилки, але не є нею. Проти ототожнення помилки з оманою також застерігають і філософи, деякі правники (Ю.А. Вапєва). Вони вказують на те, що омана — це ілюзорне усвідомлення дійсності, неадекватне відображення предмета суб'єктом, помилки ж виникають унаслідок хибних дій індивіда. Отож у стані помилки особа не лише неадекватно уявляє, тобто відтворює у вигляді образу певний об'єкт, подію, явище (свідомий аспект), а таке уявлення знаходить логічний (тобто також неадекватний, але вже не щодо об'єктивної дійсності, а стосовно передбачуваного результату) зовнішній прояв у акті (актах) конкретної цілеспрямованої вольової соціальної поведінки[6, c. 3-4].

Найбільш правильним і обґрунтованим, на мою думку, є визначення поняття помилки дане Шульгою А.М., Павликівським В.І. Помилка — це невірне уявлення особи про юридичні та фактичні властивості вчинюваного суспільно небезпечного діяння. Воно охоплює в собі два види помилок: фактичну і юридичну, що є найбільш поширеним у науці кримінального права.

Невідповідність фактичних обставин вчиненого із суб'єктивним уявленням про нього самим злочинцем потребує додаткового обґрунтування його відповідальності. Наприклад, особа, викрадаючи чуже майно, може помилятись щодо вартості викраденого. В цьому випадку виникає питання щодо відповідальності особи — чи вважати таке викрадення дрібним (адміністративна відповідальність) чи кримінально караним. Це питання необхідно вирішувати в залежності від спрямованості умислу — що саме бажав вчинити винний.

Значення помилки проявляється у тому, що вона здатна впливати на вину особи, тобто функціонує винятково в рамках даного інституту.

Кримінально-правове значення помилки полягає у наступному:

—

по-перше наявність помилки у діях особи впливає на визнання діяння злочином. Невинне спричинення шкоди виключає кримінальну відповідальність;

—по-друге, помилка особи при вчиненні злочину впливає на кваліфікацію. Дії винного при наявності фактичної помилки кваліфікуються в залежності від уявлення особи про фактичні обставини вчинюваного суспільно небезпечного діяння.

—по-третє, помилка особи щодо вчинюваного злочинного діяння впливає на вид та розмір покарання[7, c. 68-69].

Кримінально-правове значення різних видів юридичної помилки не є однаковим. Та сторона суспільно небезпечного діяння, яку відображає юридична помилка, а саме – його протиправність, є об’єктивним фактом. Оскільки вона є однією з ознак злочину, закріплених у частині 1 ст. 11 КК України, то за її відсутності не можна говорити про злочинність діяння, хоч воно може і становити небезпеку для певних суспільних відносин. Вирішуючи питання про вину особи важливо з’ясувати, як протиправність відображалася у її свідомості, як вона ставилася до цієї ознаки. Кримінально-правове значення юридичної помилки найкраще аналізувати, користуючись її поділом на помилку щодо злочинності, щодо кваліфікації та щодо караності вчиненого діяння[8, c. 300-301].

3. Юридична помилка, її види та вплив на кваліфікацію злочину

Поділ помилок в науці кримінального права здійснюється за різноманітними ознаками, що зумовлює цінність такого поділу як для теорії, так і для практики.

Так, класифікація за джерелом її виникнення є цінною лише для теорії кримінального права, визначити ж чи підлягає особа кримінальній відповідальності, уявляється дуже проблематичним. Підставами розподілу помилок у цьому випадку виступають зовнішні (об'єктивні) та внутрішні (суб'єктивні) фактори. М.С. Таганцев виділяв помилки через незнання та через неправильний висновок. На думку В.О.Якушина, існують помилки на рівні раціонального відображення об'єктивної дійсності та на рівні чуттєвого відображення дійсності. Ця класифікація потрібна для з'ясування механізму формування помилки.

Запропонована П.С.Дагелем класифікація передбачає розподіл помилок на суттєві і несуттєві. Ця класифікація має більшу значимість при визначенні практичної цінності, оскільки визначає рамки кримінально-правового впливу. Суттєва помилка стосується тільки тих обставин, які є ознаками відповідного складу злочину або ж обставин, які виключають суспільну небезпеку діяння, тобто виключають можливість ставлення обставин, які є предметом помилки, в вину суб'єкту, Несуттєва помилка взагалі не впливає на вину.

Розподіл помилок на юридичні та фактичні найбільш доцільний для кримінального права. Така класифікація дає достатньо повну характеристику проблеми помилки в кримінальному праві та особливостей кваліфікації діяння при наявності неправильного уявлення про обставини злочину[9, c. 180-181].

На законодавчому рівні поняття юридичної помилки не визначено, а в наукових працях трапляються досить різні підходи. Зокрема, В.Ф. Кириченко визначав її як неправильне уявлення особи щодо протиправності діяння, тобто його належності до злочинів, кваліфікації та розміру покарання, що загрожує особі, яка вчинить відповідне протиправне діяння [10, с. 35]. О.І. Рарог писав, що юридична помилка — це неправильне уявлення особи про юридичні властивості вчинюваного діяння [11, с. 135]. Ю.А. Вапєва зазначає, що під юридичною помилкою потрібно розуміти неправильне уявлення особи щодо юридичного характеру діяння та його наслідків. А.А. Музика в коментарі до ст. 25 КК України засвідчує, що це хибне уявлення особи про правову сутність чи правові наслідки вчиненого нею діяння [12, с. 77]. На противагу цим науковцям М.Б. Фаткулліна розглядає юридичну помилку не як неправильне уявлення, а як неправильне знання, отримане особою під впливом омани відносно юридичних обставин вчиненого нею діяння.

Отже, юридична помилка - це неправильне уявлення особи про правову сутність або правові наслідки вчинюваного нею діяння. В літературі такий вид помилки інколи називають «помилкою в праві» [13, с. 30].

Юридична помилка підрозділяється на такі підвиди: 1) уявний злочин (особа вважає своє діяння злочином, кримінальний же закон такого складу не передбачає); 2) помилка протилежна першій (особа має неправильне уявлення про те, що скоєне діяння незлочинне); 3) неправильне уявлення особи про кваліфікацію, вид та розмір покарання.