Вирішальна роль держави в суспільстві з ринковою економікою зберігається, проте сфера її впливу обмежується законодавством, визначаються відповідні межі, а функції держави відокремлюються від функцій суспільства, тобто державне регулювання повинно враховувати принцип дерегуляції. Як уже зазначалося, під дерегулюванням розуміється сукупність заходів, спрямованих на зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунення юридичних, адміністративних, економічних та організаційних перешкод у розвитку підприємництва. Серед них – спрощення порядку створення, реєстрації та ліквідації суб’єктів підприємницької діяльності; скорочення переліку видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню та патентуванню, потребують одержання сертифікатів та будь-яких інших дозволів на здійснення підприємницької діяльності; лімітування перевірок та контролю за діяльністю суб’єктів підприємництва; спрощення процедури митного оформлення вантажів при здійсненні експертно-імпортних операцій; забезпечення послідовності та стабільності нормативно-правового регулювання підприємницької діяльності.
Держава повинна створювати умови для вільної підприємницької діяльності, захищати всі форми власності. Однією з умов досягнення якісно нового стану суспільства є орієнтація на ідеї самоуправління, саморегулювання економічного життя при координуючій і, в певних межах, регулюючій ролі держави, а також – різноманіття форм власності.
Критерієм визначення меж втручання держави в економіку може слугувати ступінь врахування і забезпечення інтересів різних соціальних суб’єктів. Держава видає нормативні акти і забезпечує їх дотримання щодо регулювання найбільш важливих питань економічного розвитку країни, а інші процеси в сфері економіки, майнових відносин, виходячи з принципу “дозволено все, що не заборонено законом”, повинні відбуватися в рамках саморегуляції.
При цьому особливого значення набуває дотримання виваженого розумного балансу між ринковою економічною свободою та державним регулюванням ринкових процесів в інтересах переважної більшості суспільства з метою вирівнювання матеріальної нерівності та забезпечення таким чином реалізації соціальних прав людини та громадянина. Адже йдеться про розумну достатність втручання держави в ринкову економіку, щоб таке втручання не стало перешкодою її розвитку і функціонування, про підтримання балансу між приватно-правовими і публічно-правовими методами регулювання відносин власності, про розмежування і взаємодію приватно-правових, публічно-правових засад владно-організуючої діяльності державних органів, які зобов’язані забезпечувати захист прав і свобод людини, в тому числі товаровиробника, функціонування ринку, подолання монополізації та несумлінної конкуренції.
Державне регулювання ринкових відносин повинно мати на меті упорядкування діяльності суб’єктів підприємництва і припинення процесів зловживання правами і свободами людини і громадянина як з боку самих підприємців, так і з боку самої держави.
З іншого боку, слід враховувати, що надто вільний, нерегульований державою ринковий механізм породжує майнову нерівність, що призводить до розшарування суспільства, поглиблення його поляризації, зростання соціальної напруженості, невдоволення та інших негараздів. Тому держава в умовах ринкової економіки зобов’язана відігравати роль досвідченого арбітра, будуючи свою політику таким чином, щоб не нашкодити ні ринковій економіці, ні соціальній політиці у забезпеченні гідного існування всіх громадян (хоча б у межах прожиткового мінімуму та інших прав і свобод людини).
Саме виникнення і зміст ідеї соціальної держави пов’язується з концепцією прав людини “другого покоління”, з зобов’язанням держави вживати заходи, що сприяють “новому поколінню” прав людини (право на працю, відпочинок, освіту тощо).
Аналіз системи прав і свобод людини призводить до висновку, що без соціальної держави в сучасному суспільстві неможлива реалізація не тільки економічних, соціальних і культурних прав, але і прав “першого покоління” – політичних і особистих. При незабезпеченні соціальної сторони життєдіяльності людей, достатнього рівня їх життя деформується вся структура прав і свобод людини, знижується політична активність, зростає політична апатія і недовіра державі. Слід зазначити, що не завжди доступні індивіду юридичні гарантії прав і свобод (наприклад, право на захист). Тому соціальна держава, завданням якої є створення умов для реалізації “другого покоління” прав людини, справляє безпосередній вплив на здійснення всього єдиного комплексу прав і свобод людини [12].
Розвиток ринкових відносин не повинен в жодному разі означати послаблення керованості в державі, дозволити поглинути суспільні процеси нерегульованій стихії. Активна роль держави повинна полягати у підтримці і захисті необхідних економічних, політичних, правових, соціальних та інших умов, що мають забезпечувати стабільну базу для організації та управління суспільним виробництвом, надійно гарантувати захист усіх форм відносин власності і підтримку непрацездатних. Держава повинна нести відповідальність за ефективність організації діяльності державного сектору економіки, в тому числі за якість освіти, послуг у сфері охорони здоров’я, технологічну грамотність працівників, організацію державного управління тощо і водночас за якість управління підприємницькими структурами, приватним бізнесом, тобто за недержавним сектором економіки [13].
Без державного управління в системі змішаної економіки неможливе функціонування ринкових механізмів і передусім саме механізму конкуренції, що має не тільки стимулювати розвиток економіки і підвищувати загальну ефективність розподілу ресурсів, а й сприяти реалізації прав і свобод людини, включаючи, окрім політичних, соціальні та економічні права.
Ринок – самоорганізуюча система, проте це не означає, що держава не може брати участь у вдосконаленні цього механізму. Вона повинна створювати і урівноважувати баланс інтересів між конкуруючими суб’єктами (індивідуальними та колективними).
Соціальна політика реалізується через систему державно-правового регулювання економічних процесів з використанням як ринкових, так і адміністративних правових методів (державне планування і прогнозування, розробка цільових комплексних програм, пріоритетів у формуванні територіальних, міжгалузевих, внутрішньогалузевих пропорцій, які б забезпечили високу ефективність виробництва і оптимальну збалансованість національного ринку). Поєднання регулювання і дерегулювання повинно сприяти вирішенню таких питань, як зменшення тиску держави на підприємців, формування психології власника, спрощення процесу реєстрації підприємницьких структур та ліцензування, вироблення нових правил інспектування та контролю, удосконалення податкової системи.
Великого значення набуває державне регулювання ринку, зайнятості та умов праці.
Державна політика розвитку підприємництва визначає право на підприємництво, зокрема право на ризик своїм майном як одного з природних прав людини на вільний розвиток особистості; визначає місце та роль приватної власності, роль особи (фізичної і юридичної) в ринково-економічних і цивільних правовідносинах, при цьому держава спирається на рівність суб’єктів права приватної власності з іншими суб’єктами власності; зростає значення контролю за зловживанням у торгівлі, надання реальної фінансової та матеріальної підтримки підприємницьким структурам різних форм власності, які здатні збільшити реалізацію товарів та послуг як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, максимально сприяти наданню товарних кредитів за рахунок державного замовлення товаровиробника аграрного сектору АПС, малого бізнесу, контролювати витрати іноземних кредитів. Держава покликана гарантувати економічну безпеку, здатність економіки до стабільного розвитку виробництва [4].
На мікрорівні поняття дерегулювання має на меті поступове зміцнення позиції ринку з відповідним послабленням втручання держави. Ознайомлення з системами законодавства зарубіжних країн свідчить, що там діє законний контроль держави за діяльністю суб’єктів підприємницької діяльності, особливо у сфері податків [15].
Президент України Л. Кучма у виступі на науковій конференції в листопаді 2000 року підкреслив, що світовий досвід незаперечно підтверджує необхідність зростання ролі держави на найбільш складних переломних етапах її розвитку. Необхідне державне стимулювання економічного і насамперед науково-технічного прогресу, активної взаємодії держави з приватним капіталом. За державою залишається перше і вирішальне слово у боротьбі з корупцією, чиновницьким всевладдям та сваволею [6].
Відомо, що розвиток держави в західних країнах показав, що мінімізація ролі держави не завжди позитивна в сфері економіки, оскільки породжує жорстоку боротьбу інтересів, яка без державного впливу може вийти за межі права.
Французький дослідник О. Дольфюс у книзі “Глобалізація” (1997 р.) відзначає, що скорочення державно-правового регулювання економікою, зростання самостійності фінансових операцій призвели до збільшення числа зон бідності як у країнах, що розвиваються, так і в промислово розвинутих країнах Центральної та Східної Європи, подальшого розмежування бідної та багатої частин суспільства [17].
ВИСНОВКИ
державний соціальний правовий система
В результатах дослідження Всесвітнього банку, які містяться у “Звіті про світовий розвиток – 1997”, вказується, що без ефективного державного регулювання стабільний розвиток — як економічний, так і соціальний — неможливий [6].