Для реалізації своєї компетенції правозахисник формує Секретаріат, який є юридичною особою. Його структура, розподіл обов’язків та інші питання щодо організації роботи регулюються Положенням про Секретаріат Уповноваженого ВРУ з прав людини. Основним завданням даного органу є організаційне, правове, наукове, консультативне, інформаційно-аналітичне, експертне, контрольне, матеріально-технічне, фінансове та інше забезпечення діяльності Уповноваженого [4, ст.6].
При омбудсмені нашої держави з метою надання консультаційної підтримки, проведення наукових досліджень, а також вивчення пропозицій щодо поліпшення стану захисту прав і свобод людини і громадянина може створюватись консультативна рада із осіб, що мають досвід роботи в даній сфері. Уповноважений має право призначати своїх представників у межах виділених коштів, затверджених ВРУ [2, ст.10, ст.11].
Тобто уся значущість інституту омбудсмена України проявляється в функціях і завданнях даної посадової особи, діяльність якої організаційно та фінансово забезпечується.
2.3 Особливості взаємодії Уповноваженого ВРУ з прав людини з іншими органами державної влади і місцевого самоврядування
Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, посадові та службові особи, до яких звернувся Уповноважений, зобов'язані співпрацювати з ним і подавати йому необхідну допомогу, зокрема:
1) забезпечувати доступ до матеріалів і документів, у тому числі на засадах, зазначених нормативними актами про охорону державної та службової таємниць;
2) надавати інформацію і давати пояснення стосовно фактичної і правової підстави своїх дій та рішень.
Відмова органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадових і службових осіб від співпраці, а також умисне приховування або надання неправдивих даних, будь-яке незаконне втручання в діяльність Уповноваженого з метою протидії тягнуть за собою відповідальність згідно з чинним законодавством [2; ст.22].
Оскільки в законі немає жодних винятків щодо поширення юрисдикції Уповноваженого на конкретних посадових осіб, то предметом його контролю є діяльність усіх посадових та службових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування. У тому числі підпадає під юрисдикцію Уповноваженого і діяльність суддів. Безумовно, суди у своїй діяльності є незалежними і під час здійснення своїх функцій не можуть зазнавати жодного впливу і підкоряються лише закону. Тому його контрольні функції щодо їх роботи стосуються не суті їх рішень, а пов'язані, зокрема, з порушенням термінів розгляду справ, недотриманням процесуальних норм.
Як зазначається в ст. 4 Закону, діяльність цієї посадової особи доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод. Разом з тим Уповноважений може звертатися з поданням, зокрема, до органів державної влади щодо порушень положень Конституції України, законів України, міжнародних договорів України стосовно прав і свобод людини і громадянина.
Таким чином, аналізуючи правовий статус Уповноваженого, сферу його компетенції, можливості здійснення захисту порушених прав людини і громадянина можна зробити висновок, що український омбудсмен має особливий статус і функціонує як самостійний інститут, який сприяє органу законодавчої влади здійснювати контроль за дотриманням органами публічної влади, установами, організаціями, вищими органами влади, судами та установами приватного характеру.
3. Загальні, матеріально-фінансові, особисті Гарантії діяльності Уповноваженого ВРУ з прав людини
Уповноважений – відповідальна державна посадова особа, яка, безумовно, повинна мати необхідні гарантії для реалізації своїх завдань та функцій. Їх можна розділити на загальні, матеріально-фінансові і особисті.
Будь-яка модель омбудсмана базується на високому авторитеті особистості самого омбудсмана. Особливість української моделі, крім цього, полягає у тому, що на Уповноваженого покладається обов’язок у своїй незалежній та неупередженій діяльності в інтересах людини та громадянина керуватися Конституцією України, законами України, а також законами справедливості та власною совістю [2, cт.7]. На цьому наголошувалося в присязі, яку склала перший Уповноважений з прав людини 14 квітня 1998 р. На практиці це означає, що Уповноважений в своїй діяльності постійно має керуватися як принципом верховенства права, так і принципом верховенства прав людини, а також має пропонувати моделі правової та моральної поведінки, які б випереджали діюче в країні законодавство.
Важливою гарантією діяльності українського омбудсмена є те, що він користується правом недоторканності на весь час своїх повноважень і не може бути без згоди парламенту нашої держави притягнутий до кримінальної відповідальності або підданий заходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку, затриманий, заарештований, підданий обшуку, а також особистому огляду. Також слід зазначити, що кримінальна справа проти Уповноваженого може бути порушена тільки Генеральним прокурором України. За порушення законодавства щодо гарантій діяльності українського омбудсмена, його представників та працівників Секретаріату Уповноваженого винні особи притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством [2, ст.20].
Також вищезазначеному органу гарантуються трудові права. Так, після закінчення терміну повноважень, на який особу було обрано на посаду Уповноваженого, чинне законодавство надає їй роботу, яку вона займала до призначення і яка зберігається за нею на час виконання нею обов’язків Уповноваженого, а у разі неможливості надання цієї роботи – інша рівноцінна робота на тому ж або, за її згодою, іншому підприємстві, в установі, організації. Вайжливо й те, що Закон закріплює, що життя та здоров’я українського омбудсмена і його представників підлягає обов’язковому державному страхуванню на випадок смерті, травми, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання ними службових обов’язків. Кабінет Міністрів України встановлює умови та порядок страхування.
Ефективне функціонування інституту Уповноваженого зумовлюється необхідністю належного фінансового його забезпечення. Виходячи з цього Закон встановлює, що фінансування діяльності правозахисного органу здійснюється за рахунок Державного бюджету України. Український омбудсмен розробляє і подає на затвердження парламенту нашої держави та виконує кошторис своїх витрат. Міністерство економіки та Міністерство фінансів під час підготовки актів Кабінету Міністрів України про розподіл асигнувань, передбачених у Державному бюджеті та капітальні вкладення, повинні враховувати за поданням Уповноваженого необхідні асигнування на створеня матеріально-технічної бази, необхідної для його діяльності, та будівництва житла. З цією метою Кабінетом Міністрів було прийнято Постанову від 29.11.99 р., згідно з якою було встановлено, що за умовами матеріально-побутового, медичного, санітарно-курортного та транспортного обслуговування, а також забезпечення засобами зв’язку Уповноважений прирівнюється до Голови Конституційного Суду України, а представники Уповноваженого, керівник Секретаріату – до членів Кабінету Міністрів, заступник Секретаріату – до заступника Міністра Кабінету Міністрів і т.д.
Постановою Кабінету Міністрів від 10. 11. 99 р. “Про умови оплати праці Уповноваженого, представників Уповноваженого та працівників його Секретаріату” були встановлені посадові оклади Уповноваженому у розмірі 400, представнику йогоСекретаріату – 380, секретарю консультативної ради – 340 гривень на місяць.
Ще однією важливою гарантією, яка забезпечує незалежність служби омбудсмена нашої країни, є те, що Закон забороняє втручання органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій та їх посадових особ у здійснення його правозахисної роботи [2, ст.20].
Необхідною гарантією, яка забезпечує діяльність українського омбудсмена, є обов’язок співпраці з ним. Закон встановлює, що органи державної влади, місцевого самоврядування, об’єднання громадян, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, посадові та службові особи, до яких звернувся Уповноважений, зобов’язані співпрацювати з ним і подавати йому необхідну допомогу, зокрема:
1. забезпечувати доступ до матеріалів і документів, у тому числі на засадах, зазначених нормтивними актами про охорону державної та службової таємниці;
2. надавати інформацію і давати пояснення стосовно фактичної і правової підстави своїх дії та рішень.
Відмова органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадових і службових осіб від співпраці, а також умисне приховування або надання неправдивих даних, будь-яке незаконне втручання в його діяльність з метою протидії тягнуть за собою відповідальність згідно з чинним законодавством [2, ст.22].
Загалом такий підхід щодо повноважень Уповноваженого відповідає світовій практиці. Омбудсмени переважної більшості країн, де вони діють, мають право вимагати необхідні їм для перевірки акти, знайомитися з різними документами, вимагати пояснення від посадових осіб і громадян. Наприклад, омбудсмен Намібії, проводячи розслідування з приводу скарги, має право викликати повісткою будь-яку особу і вимагати будь-який документ. Він наділений правом обвинувачувати особу перед компетентним судом у випадку неявки за повісткою чи ненадання омбудсмену необхідних документів, допитувати будь-яку особу, вимагати від неї співпрацювати і правдивої інформації з розслідуваної справи. Право правозахисних органів Великобританії, Канади і США вимагати необхідну їм для вирішення скарги інформацію прирівнюється за своєю юридичною силою до відповідного права суддів і підлягає обов’язковому виконанню. Омбудсмен Швеції, медіатор-посередник Франції, австралійські омбудсмени мають право накладати штраф на державних службовців, що відмовляються надати потрібну їм інформацію. У Швеції, Франції, Австралії та Великобританії передбачена кримінальна відповідальність за обструкцію омбудсменівської діяльності. В деяких країнах особи, що беруть участь врозслідуванні, наділяються правами і обов’язками, які надаються учасникам судового засідання.