РЕФЕРАТ
Судовий прецедент як результат правотворчості Верховного суду США
ВСТУП
Американська система конституційного контролю зумовлена особливостями існування у США так званого загального, прецедентного права, коли рішення судів є джерелом права. Як свідчить історія цієї держави, остаточному приєднанню США до системи загального права передувала гостра боротьба між романо-германською системою і загальним правом, яка виникла після здобуття незалежності. Давид Р. і Жоффре-Спінозі К. відзначають, що ще у 1856 році історик англійського права Генрі Мен передбачав успіх романо-германської правової системи в США [5, с. 272]. На користь цієї обставини вказувало те, що після проголошення незалежності більшість штатів заборонили посилання на англійські рішення, винесені після 1776 року. Крім того, до Союзу було приєднано території, на яких діяло французьке чи іспанське право і не існувало традицій загального права. В сучасних США також є виняток - штат Луїзіана, який до 1812 року був територією Нового Орлеану і де в ХІХ ст. були прийняті кодекси французького типу. Крім того, слід враховувати, що правові системи Невади, Техасу, Каліфорнії і деяких інших штатів, які були під владою Франції, Іспанії та інших метрополій, після одержання ними статусу штатів США органічно поєднували в собі поряд з елементами загального права елементи романо-германського, континентального права. Як зазначає М.М. Марченко, аналогічна ситуація зберігається і сьогодні [8, с. 26].
Незважаючи на те, що США мають спільну з Англією загальну концепцію права, оскільки обидві країни належать до системи загального права і враховуючи, що англійське право тривалий час застосовувалось на території сучасних США, загальне право США має специфічний характер, який відрізняє його від загального права Англії. Ця різниця зумовлена наступними факторами:
- існування в США писаної Конституції;
- контроль судів за конституційністю законів, який існує в США, не існує в Англії;
- на відміну від англійського Апеляційного суду і палати лордів, вищі суди США - федеральні і штатів - не вважають себе зв’язаними своїми власними прецедентами, що пояснюється, в першу чергу, федеративною структурою цієї держави. Пом’якшення правила прецеденту необхідне, щоб уникнути суттєвих відмінностей між правом, що застосовується в різних штатах. Варто відзначити, що відхід від правила прецеденту може мати місце без перегляду вже існуючої судової практики. Це означає, що вона повністю зберігає свою юридичну силу і значення в якості джерела права і що Верховний суд може повернутися до неї в майбутньому, коли вона в більшій мірі буде відповідати існуючій в державі ситуації.
Так, наприклад, в рішенні по справі Брауна в 1954 році (Brown v. Board of Education) Верховний суд змінив расистську концепцію "рівні, але розділені", яка була перетворена в конституційний принцип у рішенні 1896 року [23]. В даному випадку фактичною обставиною, яка стала підставою для зміни попереднього прецеденту, була посилена боротьба негритянського населення за свої громадянські права;
- в десяти штатах існують особливі суди справедливості. Проте через відсутність в США спеціальних судів, які б застосовували канонічне право, суди справедливості в США включили в сферу своєї діяльності ті питання, які в Англії належали до церковної юрисдикції [4, с. 286, 290];
- на відміну від Англії, судові і інші державні органи в США набагато менше пов’язані традиціями загального права, тому законодавство цієї країни має більш кодифікований вигляд. Як зазначає Ю.О. Тіхоміров, його кодифікація відбувається у вигляді консолідації актів і норм, а збірники законів є різновидами систематизованих зібрань діючих актів і Звіду законів [12, с. 124]. На відміну від романо-германського типу правової системи, де кодекси створюються як основа для вироблення і розвитку нового права, в США на загальнофедеральному рівні відбувається по суті консолідація прецедентів, а не створення нових норм [10, с. 609]. Наслідком кодифікаційної роботи в США стало прийняття в 1909 році Кримінального кодексу, у 1926 році схвалення Звіду законів США, який поновлюється кожні 6 років. Кодифікаційні роботи торкнулися і законодавства окремих штатів. Починаючи з кінця XVIII ст. і до другої половини ХХ ст. в США на рівні окремих штатів були розроблені і прийняті “галузеві” кодекси. Так, ще у 1776 році штат Вірджинія доручив Томасу Джефферсону підготувати проект кримінального кодексу, який офіційно був затверджений у 1796 році. У 1830-х роках почалась робота нью-йоркського юриста Д. Філда над проектами кодексів для свого штату. Починаючи з 1848 року, підготовлені комісією на чолі з Д. Філдом проекти цивільного, кримінального, цивільного процесуального і кримінально-процесуального кодексів були, хоча і не всі, схвалені в штаті Нью-Йорк і одночасно стали зразком для кодексів, виданих в інших штатах [13, с. 169 - 170]. У 1952 році з метою зближення та уніфікації законодавства окремих штатів був розроблений і схвалений Єдиний торговий кодекс та створені типові кодекси по окремим галузям права [8, с. 121 - 122];
- суди штатів здійснюють юрисдикцію незалежно один від одного. Трапляються випадки, коли суди штатів приймають по аналогічним справам різні рішення, іноді протилежні, що призводить до колізії між рішеннями судів штатів і федеральних судів. Однак американські юристи намагаються враховувати рішення, які були раніше прийняті в інших штатах, особливо в тих випадках, коли в праві свого штату відсутній відповідний прецедент [10, с. 610].
Варто відзначити, що думка про "судовий" характер загального права, а тим більше про пріоритет "суддівських" норм перед статутними і конституційними нормами окремими вченими піддається сумніву (Філіпов С.В. [13, с. 18-45], Жидков О.А. [5, с. 89-122] та ін.). В. Бернхем взагалі піддає сумніву думку про те, що США є країною загального права, пояснюючи це тим, що така думка давала б підстави вважати, що превалюючою формою права є загальне право в той час, як з початку ХХ ст. і практично до 1930-х років тривав процес "творення законодавчих актів", так звана "Епоха законодавчих актів" [16, р. 48]. Однак, як зазначає М.М. Марченко, незважаючи на те, що закони, які приймаються парламентами держав системи загального права, відіграють важливу роль, не слід забувати, що вже в процесі підготовки і прийняття парламентських актів завжди враховуються прийняті судові рішення і що в процесі застосування права саме судді, а не хто-небудь інший офіційно оцінюють практичне значення актів парламенту [5, с. 118]. Норми, створені законодавцем входять до системи американського права лише після того, як вони будуть неодноразово застосовані і витлумачені судами, коли можна буде посилатися не на самі норми, а на судові рішення, які були прийняті по справам, в яких застосовувалися такі норми. Водночас було б цілком невиправдано стверджувати, що суди в США, насамперед мова йде про Верховний суд, повністю переймають на себе повноваження законодавчих органів. Правотворча діяльність суду в цій державі, на відміну від законодавчого органу, - це не основна його мета і функція. Суд створює право в ході своєї основної судової діяльності.
Питання про межі і масштаб правотворчої функції Верховного суду залишається предметом теоретичних дискусій між прихильниками судового "активізму" та суддівського "самообмеження". Якщо прихильники першого напряму визнають наявність у Верховного суду законодавчих функцій, то прихильники принципу суддівського "самообмеження" заперечують наявність таких функцій і підкреслюють, що суд, залишаючись в межах відведеної йому по Конституції судової влади, не повинен втручатися у сферу правотворчості, закріплену за іншими федеральними органами влади. Останньої позиції дотримувався У. Бергер, який очолював Верховний суд США з 1969 по 1986 роки.
В юридичній літературі нерідко звертається увага вчених на необхідність розмежування понять "судова практика" і "судовий прецедент". Коли мова йде про судову практику, то найчастіше мається на увазі процес судової діяльності, який пов’язаний не стільки з правотворчістю, скільки з правозастосуванням, виробленням в процесі розгляду конкретних справ загальнообов’язкових правил поведінки. Коли ж мова йде про судові прецеденти, то маються на увазі вироблені судовою діяльністю загальні "правові положення". М.М. Марченко зазначає, що іноді і судову практику розглядають як вироблені в процесі судової діяльності загальнообов’язкові рішення, хоча в більшості наукових досліджень ці поняття розглядаються як ідентичні і взаємопов’язані, які виступають під однією назвою "прецедент" [8, с. 156].
Американський вчений В. Бернхем вказує на існування двох видів прецедентного права в США: 1) загального права; 2) прецедентного права, яке інтерпретує чинні закони [18, р. 39]. Відмінність між ними полягає в тому, яке місце їм відводиться в системі джерел американського права. На думку вченого, якщо загальне право є окремим джерелом законотворення, незалежним від чинних законів, то прецедентне право, яке інтерпретує чинні закони, в ієрархії джерел права займає місце самого закону. З огляду на це, вчений пропонує наступне розташування джерел американського права в порядку зменшення їх впливу і важливості: 1) федеральна Конституція; 2) федеральні закони, договори та правила судового розгляду; 3) норми, створені федеральними адміністративними органами; 4) федеральне загальне право; 5) Конституції штатів; 6) закони та правила судового розгляду на рівні штатів; 7) норми, створені адміністративними органами штатів; 8) загальне право штатів [16, р. 40]. Російський вчений В.І. Лафітський дотримується цієї ж точки зору щодо структури джерел права США [7, с. 85]. Однак можна погодитись з В. Бернхемом щодо необхідності обережного ставлення до подібних класифікацій з огляду на те, що розташування певного джерела права на вищій сходинці ієрархії ще не є доказом його більшої частоти застосування.