Російський вчений В.І. Лафітський наводить статистичні дані щодо кількості справ, які щорічно розглядають районні федеральні суди: 250 тис. цивільних і 40 тис. кримінальних справ [7, с. 164].
Федеральні апеляційні суди першочерговою юрисдикцією не наділені. Їх юрисдикція виписана в главі 83 Титулу 28 Звіду законів США [17, с. 209 - 211]. Основна їх функція - розгляд апеляцій на рішення районних і деяких інших федеральних судів (за винятком тих випадків, коли можливий прямий перегляд справи Верховним судом), а також скарг на рішення деяких несудових органів, наприклад, Національного управління з трудових відносин, Федеральної торговельної комісії, Департаменту з питань здоров’я та людських ресурсів і інших.
Особливу юрисдикцію, яка виписана в § 1295 глави 83 частини IV Титулу 28, має Федеральний апеляційний суд [17, с. 211]. Його завдання розглядати апеляції на рішення будь-якого з 94 районних судів, районного суду Сполучених Штатів для зони Панамського каналу, районного суду Гуаму, районних судів Вірджинських та Північно-Маріанських островів щодо патентів, торгових марок, а також апеляції на остаточні рішення Претензійного суду Сполучених Штатів, Суду з питань міжнародної торгівлі і деяких інших установ.
Кожен з федеральних апеляційних судів діє самостійно. Тому рішення, прийняті в одному окрузі, можуть не враховуватись в іншому. Результатом може стати різне тлумачення одного й того самого федерального закону в різних судових округах, наприклад, у Нью-Йорку (штат належить до Другого Судового Округу) і в Каліфорнії (Дев’ятий Судовий Округ). Ця "розбіжність в округах" ("split in the circuits") - одна з підстав перегляду Верховним судом Сполучених Штатів рішень окружних апеляційних судів [18, р. 184].
Верховний Суд Сполучених Штатів має подвійне призначення. Відповідно до Розділу 2 статті ІІІ Конституції США як суд першої інстанції Верховний суд розглядає спори між двома чи більше штатами. Розгляд таких спорів - виключна юрисдикція Верховного суду Сполучених Штатів. Як суд першої інстанції Верховний суд розглядає також справи, в яких стороною є посол чи інший дипломатичний представник іноземної держави і справи, в яких однією із сторін є штат. Проте розгляд цих справ не є виключною юрисдикцією Верховного суду Сполучених Штатів. Виконуючи апеляційну юрисдикцію, він розглядає справи, які надходять з апеляційних судів Сполучених Штатів, а також судів штатів стосовно питань федерального законодавства. Відповідно до § 1254 глави 81 частини IV Титулу 28 Звіду законів США в порядку апеляції до Верховного суду з федеральних апеляційних судів надходять справи: 1) у вигляді наказу при витребування справи, який видається у цивільній чи кримінальній справі на підставі петиції будь-якої сторони, поданої до чи після винесення рішення чи постанови; 2) по сертифікату апеляційного суду, який засвідчує те питання права, стосовно якого в цивільній чи кримінальній справі бажано одержати вказівку. На підставі такого сертифікату Верховний суд може дати обов’язкові для суду вказівки або вимагати повний судовий протокол для вирішення по всьому змісту спору.
До 25 вересня 1988 року до Верховного суду в обов’язковому порядку надходили апеляції на рішення федеральних судів першої інстанції про визнання неконституційності федеральних законів і апеляції на рішення федеральних апеляційних судів про неконституційність законів штатів. Як зазначає В.І. Лафітський, після зміни юрисдикції Суду кількість прямих апеляцій, які підлягали обов’язковому розгляду Верховним судом, значно зменшилась [7, с. 162]. Тепер Верховний суд сам визначає, які із вказаних справ через наказ про витребування справи або сертифікат апеляційного суду приймати до розгляду. У подібний спосіб обмежено і право апеляцій на рішення вищих судів штатів. Відповідно до § 1257 глави 81 частини IV Титулу 28 Звіду законів США Верховний суд переглядає рішення вищих судів штатів лише в порядку витребування справи в тих випадках, коли ставиться під сумнів дійсність договору чи закону Сполучених Штатів або закону будь-якого штату на підставі його невідповідності Конституції, договорам чи законам Сполучених Штатів, а також заснованих на федеральному праві питань статусу, прав, привілеїв чи імунітету.
Визначаючи конституційну юрисдикцію в США, ми підтримуємо М.А. Нікіфорову, яка характеризує її, як здійснювану судами загального права перевірку законів і інших нормативних актів з точки зору їх відповідності конституції [10, с. 90]. Ця перевірка має в Сполучених Штатах Америки свої особливості. По-перше, функції конституційного контролю належать судовій владі в цілому. Правом тлумачення конституційних норм і визнанням окремих положень законодавства такими, що суперечать Конституції США і конституціям штатів, наділені не лише верховні суди, але і районні суди федерації і штатів. Але останнє слово при здійсненні конституційного контролю залишається за Верховним судом США та вищими судами штатів, рішень яких мають дотримуватися нижчі суди.
По-друге, суди Сполучених Штатів не можуть виділяти розгляд питання про конституційність певного акта в окреме провадження безвідносно до конкретної судової справи. Іншими словами питання відповідності законодавства Конституції суди мають право розглядати лише в тому випадку, якщо ці питання виникли в ході розгляду звичайної судової справи. Проте є і винятки щодо застосування таких конституційних обмежень. Так, наприклад, Конституції штатів Массачусетс і Мічиган встановлюють, що їх суди мають право давати консультативні висновки, якщо клопотання про це надходить від державних посадових осіб [18, р. 316].
По-третє, конституційний контроль, який здійснюють суди Сполучених Штатів включає: контроль за діяльністю органів законодавчої та виконавчої влади, контроль за відправленням правосуддя і контроль за дотриманням конституційних прав і свобод. Судовий конституційний контроль за діяльністю адміністративних органів здійснюється в США звичайними судами, а не спеціальними адміністративними, як в деяких інших державах*. Характерною особливістю адміністративної юстиції США є те, що вона діє на стику виконавчої і судової влад [19, c. 146]. Як правило, суди загальної юрисдикції приймають до розгляду справу, по якій необхідно вирішити адміністративно-правовий спір, тоді, коли вичерпані всі законні адміністративні засоби захисту, що надані громадянину. Органи адміністративної юстиції мають право розглядати лише питання факту. З питань правильності тлумачення і застосування норм права первинна юрисдикція належить судам.
У наукових джерелах, присвячених характеристиці судової системи США, нерідко використовується вираз "конституційні суди" (наприклад, у роботах І. Алєбастров, Ф. Д. Уілсона [12, с. 398], М. Чудакова [14, с. 98]). Однак його значення не співпадає з значенням конституційних судів у державах, які використали європейську або австрійську модель організації судового конституційного контролю. У таких державах під конституційним судом розуміють судовий орган конституційної юрисдикції, основною функцією якого є оцінка певного кола правових актів щодо їх відповідності конституції, тобто здійснення судового конституційного контролю. Іншими словами, в державах з європейською моделлю організації судового конституційного контролю конституційний суд - це спеціалізований судовий орган, який не входить до системи судів загальної юрисдикції. В американській правовій доктрині районні (окружні) суди, апеляційні суди та Верховний суд федерального рівня прийнято називати конституційними судами, оскільки вони були створені на підставі ст. ІІІ Конституції Сполучених Штатів Америки. В такому ж значенні вживається термін "конституційний суд" в словнику американського автора. Судді таких судів мають конституційний захист: вони не можуть бути звільнені (вони займають свої посади, поки демонструють "бездоганну поведінку") і їх заробітна плата не може бути зменшена, поки вони займають свої посади. Суди ж спеціальної юрисдикції прийнято називати законодавчими, оскільки вони створені не на підставі прямої вказівки Конституції, а в силу наданого нею Конгресу права створювати суди (ст. І, р. 8 Конституції Сполучених Штатів Америки). Таких судів у США було створено досить багато. До них, зокрема, належать Військовий апеляційний суд, Податкові суди, Претензійні суди, Суди у справах про банкрутство тощо. Члени таких судів призначаються на певний термін, можуть бути звільнені і їм може бути зменшена заробітна плата. У США існують також спеціалізовані суди з конституційним статусом, наприклад, Суд у справах зовнішньої торгівлі.
Цілком доречним є зауваження американських вчених Ф. Ога і П. Рея про те, що і «конституційні», і «законодавчі» суди є конституційними з точки зору надання їм владних повноважень, передбачених Конституцією, і водночас вони є законодавчими, оскільки кожен із цих судів створюється Конгресом. Різниця лише в тому, що в регулюванні питань, пов’язаних із призначенням суддів «конституційних» судів, виплатою винагороди за їх службу, строками перебування на суддівських посадах Конгрес обмежений положеннями ст. ІІІ Конституції США.