- відомості про чисельність і склад працівників, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць (колективний договір, штатний розклад, табелі обліку робочого часу тощо);
- інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров’ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;
- відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об’єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;
- відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню: інформація про випуск акцій підприємством, що пропонуються для відкритого продажу, яка згідно зі статтею 23 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18 червня 1991 року № 1201-XII підлягає обов’язковому опублікуванню.
Комерційна таємниця не включена до переліку об’єктів промислової власності, наведеного у статті 1 Паризької конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року (чинна в Україні з 25 грудня 1991 року). У статті 39 Угоди "Про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності" (TRIPS) від 15 квітня 1994 року комерційна таємниця визнається об’єктом права у випадках захисту проти недобросовісної конкуренції, як передбачено статтею 10bis Паризької конвенції. Зазначена норма діє на території держав, що вступили до СОТ та ратифікували Угоду. Україна сьогодні не є членом СОТ.
У національному законодавстві комерційна таємниця включена до переліку об’єктів інтелектуальної власності (стаття 420 Цивільного кодексу України).
З поняттям "комерційна таємниця" тісно пов’язане поняття "ноу-хау". "Ноу-хау" є вужчим поняттям і складає підінститут комерційної таємниці.
З моменту появи терміна "ноу-хау" (від англ. knowhow – знаю як) і дотепер немає чіткого наукового визначення цього поняття.
В тексті Угоди "Про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності" ноу-хау розглядається як "інформація", яка не розкривається.
Альтернативні підходи до визначення поняття "ноу-хау" постійно обговорюються в юридичній, економічній та технічній літературі, існує і безліч визначень цього терміна. Спочатку цим терміном визначали інформацію, необхідну для здійснення винаходу і спеціально пропущену заявником в описі до патенту. Цьому термінові надавали такий зміст: "знати, як застосовувати патент" [17].
В американських довідниках і словниках 50 – 60-х рр. наводяться такі визначення "ноу-хау" [8]: це технічне вміння або специфічна майстерність у будь-якій галузі, інколи використовується для позначення інтуїтивного або невиразного знання – усвідомленість; це практичне знання того, як зробити або виконати щось уміло і кваліфіковано, з мінімальними зусиллями, набута майстерність або кваліфікованість.
Нині "ноу-хау" визначається як сукупність знань і навичок, що стосуються промислової власності або процесу, пов’язана з таємницями виробництва, є конфіденційною (економічним надбанням, придатним для експлуатації), передається в речовій (матеріальній) та нематеріальній формах [17].
Згідно з визначенням Міжнародної ліги конкурентного права, ноу-хау складаються із технічної, комерційної, адміністративної або іншої інформації, що не охоплюється патентами і використовується при експлуатації певного підприємства, здійсненні інформаційної діяльності, до якої немає легкого доступу (секрет виробництва) і яка може передаватися за договором [19].
До ноу-хау можуть бути віднесені [9]:
- різного роду технічні знання і досвід, що не мають правової охорони, включаючи методи, способи і навички, необхідні для проведення проектування, розрахунків, будівництва або виготовлення будь-яких об’єктів чи виробів, науково-дослідних, дослідно-конструкторських, пусконалагоджувальних та інших робіт;
- розробки та використання технологічних процесів;
- склад речовин, сплавів тощо, методи і способи лікування, пошуку і видобутку корисних копалин;
- знання і досвід адміністративного, економічного, фінансового або іншого порядку.
Водночас, на думку деяких дослідників, "ноу-хау" і "комерційна таємниця" – поняття не стільки ідентичні, скільки такі, що перетинаються. Прихильники цієї позиції трактують ноу-хау як результат творчої діяльності людини, потенційна цінність якого не пов’язана з конкретним бізнесом [19]. На їхню думку, власник ноу-хау, на відміну від власника комерційної таємниці, вводить режим обмеженого доступу лише до тієї його частини, яка може бути передана іншим особам для практичного використання.
За своєю юридичною природою і характером правової охорони ноу-хау має визначені особливості [9]. Так, інформація, що складає предмет ноу-хау, не підлягає реєстрації в будь-якому державному органі і на неї не одержується патент, свідоцтво тощо. Спеціальне законодавство, яке докладно регламентувало б правову охорону ноу-хау, у розвинутих країнах є відсутнім. Не є винятком і Україна. Для забезпечення правової охорони ноу-хау застосовуються загальні положення цивільних законодавств (положення про службову і комерційну таємниці), норми, спрямовані на захист від недобросовісної конкуренції, положення договірного права.
Згідно з деякими міжнародними документами, ратифікованими на території України, визначені положення і права на ноу-хау як на вид інтелектуальної власності.
Існують певні правові вимоги до відомостей, що можуть бути визнані комерційною таємницею [16].
Насамперед слід пересвідчитися що відомості, які визнано доцільними віднести до комерційної таємниці, взагалі окреслені у статті 36 Господарського кодексу України, згідно з якою [2]:
- вони повинні бути пов’язані з виробництвом технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб’єкта господарювання;
- вони не повинні бути державною таємницею;
- їхнє розголошення може завдати шкоди інтересам суб’єкта господарювання.
Відомості, що належать до комерційної таємниці, повинні відповідати вимогам, сформульованим у статті 505 Цивільного кодексу України.
Вимоги цієї статті частково охоплюються вже наведеними у статті 36 ГКУ. Однак, у статті 505 ЦКУ особливо наголошується на тому, що відомості не повинні бути такими, що, відповідно до закону, не можуть бути віднесені до комерційної таємниці. Зокрема, вони не повинні підпадати під перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці, встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 року № 611.
Щоб певні відомості вважалися комерційною таємницею на підприємстві слід оформити відповідне управлінське рішення. При цьому слід керуватися статтею 36 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що таке рішення [2]:
- має бути рішенням "суб’єкта господарювання";
- має бути рішенням про визнання відомостей у певному складі та обсязі комерційною таємницею відповідного суб’єкта господарювання.
Стаття 162 ГКУ визначає правомочності суб’єктів господарювання щодо комерційної таємниці. Суб’єкт господарювання, як власник технічної, організаційної або іншої комерційної інформації, має право на захист від незаконного використання цієї інформації третіми особами, за умов, що ця інформація має комерційну цінність через те, що є невідомою третім особам і до неї не мають вільного доступу інші особи на законних підставах, а власник інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності. Термін правової охорони комерційної таємниці обмежується часом дії усіх зазначених умов.
Особа, яка протиправно використовує комерційну інформацію, що належить суб’єктові господарювання, зобов’язана відшкодувати заподіяні йому такими діями збитки. Особа, яка самостійно і добросовісно одержала інформацію, що є комерційною таємницею, має право використовувати цю інформацію на власний розсуд.
Для безпосереднього визначення переліку відомостей, які визначаються комерційною таємницею, на підприємстві створюється комісія, яка займається групуванням і уточненням інформації для цього переліку. До складу такої комісії, як правило, включають не більше чотирьох-п’яти осіб – досвідчених фахівців, обізнаних з діяльністю підприємства в цілому та окремих його підрозділів, представників юридичної служби та служби безпеки підприємства. Діяльність цієї комісії має відбуватися за спеціальним алгоритмом [16]:
- інформація, яка належить до державної таємниці, виділяється окремо, оскільки цей вид інформації охороняється законодавством України про державну таємницю; окремо виділяють також інформацію, яка не є комерційною таємницею, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 року № 611; у разі наявності на підприємстві іншої інформації, що, згідно з чинним законодавством, є принципово відкритою, вона також виділяється в окремі групи, відповідно до підстав її розкриття;
- однозначно до складу комерційної таємниці належать різні види ноу-хау; відомості про винаходи і раціональні пропозиції, які не захищенні авторським або патентним правом, також вважаються комерційною таємницею; тексти договорів та факти їх укладення також повинні вважатися комерційною таємницею;
- подальша робота щодо поповнення Переліку відомостей, які визнаються комерційною таємницею, проводиться насамперед шляхом послідовного розгляду всіх пропозицій (з обґрунтуваннями) членів комісії, керівників і провідних фахівців підрозділів і напрямків, відповідно до своїх ділянок роботи;
- перед включенням до переліку всі відомості, визнані комерційною таємницею, повинні бути перевірені на відповідність правовим вимогам;