Під правовими гарантіями в юридичній літературі розуміють установлені законом засоби забезпечення використання, дотримання, виконання й застосування норм права. Існують 2 види правових гарантій – нормативно-правові й організаційно-правові. Перші, в свою чергу, поділяються на матеріальні й процесуальні. Дія правових гарантій спрямована передусім на забезпечення конституційного ладу, верховенства права, конституції й законів, утвердження правопорядку, охорону прав та свобод людини і громадянина, здійснення прямого народовладдя, державної влади й місцевого самоврядування [3, с. 555].
Гарантії конституційні – це теж вид правових гарантій. Вони служать механізмом забезпечення дотримання, виконання, застосування й використання конституційних та інших норм права органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовцями, іншими фізичними та юридичними особами. Ці гарантії мають найвищу юридичну силу, виступають основою правових гарантій, спрямовані на охорону насамперед Конституції України, а також передбачених нею інститутів: основ державного й суспільного ладу; прав, свобод та обов’язків людини і громадянина; форм прямого народовладдя; Президента України; органів законодавчої, виконавчої й судової влади; інститутів місцевого самоврядування; територіального устрою України тощо.
Гарантії конституційні є нормативними й організаційними. Нормативні поділяються на матеріальні і процесуальні. Пріоритетний вид нормативних гарантій – норми-принципи, зокрема, ті, які забезпечують права та свободи людини і громадянина (ст. 21–64 Конституції) перш за все щодо невідчужуваності, непорушності, невичерпності, рівності, необмежуваності цих конституційних прав і свобод, рівності громадян, презумпції невинуватості особи, принципу неприпустимості зворотної дії закону або іншого нормативно-правового акта в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність суб’єкта, тощо. До нормативно-правових гарантій належать також юридична відповідальність та юридичні обов’язки, передбачені Основним Законом держави [3].
А.П. Гуляєв стверджує, що під процесуальними гарантіями розуміють норми кримінально-процесуального права, які забезпечують вирішення завдань правосуддя, охорону прав та законних інтересів усіх осіб, які беруть участь в кримінальному процесі, а також організацій, установ і підприємств [5].
П.А. Лупинська визначає процесуально-правові гарантії як правові засоби, що містяться в нормах права, забезпечують усім суб’єктам кримінально-процесуальної діяльності можливість виконувати обов’язки й використовувати надані права [3, с. 52].
У той же час можна поставити питання інакше, коли предметом забезпечення виступають не процесуальні права учасників кримінального судочинства, а конституційні права та свободи людини і громадянина. Так, С.О. Комаров під гарантіями розуміє сукупність умов і засобів, що дозволяють безперешкодно реалізувати правові норми, користуватися суб'єктивними правами й виконувати юридичні обов'язки . Схоже тлумачення наводить О.С. Мордовець. Гарантії, – пише він, – це система соціально-економічних, політичних, етичних, юридичних, організаційних передумов, умов, засобів і способів, що створюють рівні можливості особистості для здійснення своїх прав, свобод та інтересів. Цю точку зору поділяють В.Д. Перевалов і В.І. Леушин .
Дещо в іншому ракурсі визначає цю категорію Л.Д. Воєводін. На його думку, в цих випадках може йтися про певні умови й засоби, покликані забезпечувати, гарантувати нормальне (тобто встановлене законом) функціонування того чи іншого суспільного або правового інституту. Як слушно зазначив науковець поняттям „гарантії” охоплюється вся сукупність об’єктивних і суб’єктивних чинників, спрямованих на реалізацію й захист прав і свобод, на усунення можливих причин і перешкод їх неповного або неналежного дотримання і захист прав від порушень .
Представники теорії права, як правило, під юридичними гарантіями мають на увазі умови й засоби, що забезпечують фактичну реалізацію і всебічну охорону прав і свобод усіх і кожного. Аналогічну позицію займають ті вчені, які розуміють під цією правовою категорією правові засоби і способи, за допомогою яких у суспільстві реалізуються права і свободи громадян . Широке тлумачення юридичних гарантій запропоновано П.М. Рабіновичем, який вважає, що правильніше було б відносити до них і певні права, і індивідуальні юридичні акти, і засновану на них правозастосовчу діяльність, в яких вона фіксується .
А.В. Зарицький до спеціальних (юридичних) гарантій відносить систему засобів правової охорони суб’єкта і засобів їх правомірної реалізації].
С.С. Алексєєв, Н.В. Вітрук в число таких гарантій включають закріплені нормами права заходи: (а) нагляду й контролю для виявлення випадків правопорушень; (б) правового захисту; (в) юридичної відповідальності; (г) запобіжні та інші правоохоронні заходи, а також процесуальні форми охорони прав [8, с. 178].
Але найбільш повно, з нашого погляду, це поняття охарактеризував
В.М. Корнуков, який указує, що все те, що тією чи іншою мірою допомагає досягненню певних результатів або забезпечує відповідний стан, може бути розцінено як гарантія діяльності або стану, тому що сприяє останній, захищає стан, тобто гарантує їх. Це по-перше. По-друге, загальне поняття „гарантія” часто є досить умовним; воно, так би мовити, є рухливим, оскільки в одному випадку виступає гарантією, в іншому випадку не є нею [12, с. 59].
Переорієнтація завдань КПК на пріоритет прав, свобод і законних інтересів індивідів дозволяє зняти з порядку денного питання про співвідношення гарантій прав та свобод людини і громадянина і гарантій правосуддя. Слід погодитися з правознавцями, які стверджують, що за сучасних умов недопустимо визначати співвідношення зазначених гарантій як вид і рід або ж як ціле й частина. Подібний поділ гарантій лише підкреслює пріоритети суспільних, державних інтересів над особистими, що було характерним для кримінального процесу радянської доби.
Із цього приводу А.В. Зарицький зазначає, що безпосереднє призначення процесуальних гарантій людини і громадянина – охорона й захист їх суб’єктивних прав і законних інтересів у судочинстві, забезпечення реальності прав та їх поновлення в разі порушення. Виступаючи одночасно і гарантіями правосуддя, вони сприяють створенню й підтриманню режиму законності, служать виконанню завдань судочинства, убезпеченню невинуватих від засудження й покарання [7, с. 17].
Незважаючи на різні підходи до розуміння категорії „гарантія” в кримінальному процесі, потрібно зазначити, що всім їм притаманні певні одноманітні риси, серед яких: (а) способи й засоби, які розглядаються в сукупності; (б) їх законодавче закріплення; (в) їх спрямування на досягнення тієї чи іншої мети.
Виходячи з викладеного вище можна стверджувати, що кримінально-процесуальні гарантії захисту прав та свобод людини і громадянина становлять собою правовий механізм, що виражається в реалізації компетентними органами, посадовими особами і громадянами системи правових засобів у сфері кримінального судочинства, які спрямовані на (а) охорону, забезпечення, реалізацію й захист конституційних прав, свобод та інтересів осіб, потерпілих від злочину, необґрунтованого кримінального переслідування; (б) захист індивіда від незаконного й необґрунтованого обвинувачення й засудження, на поновлення цих прав і свобод у разі їх порушення; (в) реабілітацію кожного, хто необґрунтовано зазнав кримінального переслідування.
З погляду на значимість конституційних прав та свобод людини і громадянина доцільно вирізнити кримінально-процесуальні гарантії їх захисту як вид гарантій. Оскільки категорія „гарантія” є комплексною, без ретельного вивчення якої неможливе подальше вдосконалення засобів охорони й забезпечення прав і законних інтересів особи в кримінальному судочинстві, то щоб з'ясувати її багатогранність в царині кримінально-процесуальної діяльності, слід проаналізувати сутність кожної з гарантій і навести їх класифікацію.
У науковій правовій літературі не існує одностайності стосовно видів гарантій. Наприклад, пропонується декілька підстав їх класифікації. Вони поділяються за призначенням і службовою роллю на гарантії реалізації й гарантії охорони (захисту) прав та свобод людини і громадянина [7, с. 18]. Достатньо значного поширення отримало розмежування їх на базисні й надбудовні, а також поділ з точки зору суб’єктів їх здійснення. Також їх класифікують на об’єктивні й суб’єктивні, а за галузями права – на конституційно-правові, адміністративно-правові, кримінально-правові та ін. Традиційним є поділ гарантій на загальні і спеціальні (юридичні), хоча однозначного поняття останніх у теорії права не склалося.
Л.Д. Воєводін наголошує на тому, що юридичні гарантії прав та свобод безпосередньо пов’язані із застосуванням правових норм і виражаються в правовій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, громадських об’єднань, самих громадян [3, с. 232].
У той же час розглядуваний механізм забезпечення прав людини і громадянина має міжгалузевий характер, у рамках якого можна виокремити матеріально-правові і процесуально-правові гарантії й у подальшому диференціювати їх за належністю до певної галузі права.