4) ексцес оборони у наявності, коли заподіяння тяжкої шкоди тому, хто посягає, явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту[20, c. 194].
Ю. М. Дьоміні С. О. Юлдашев виділяють наступні ознаки перевищення меж необхідної оборони:
• при перевищенні меж необхідної оборони спостерігається явна невідповідність захисту характерові й небезпеці зазіхання;
• навмисне нанесення нападнику явно непотрібної, надмірної, не викликаної обстановкою тяжкої шкоди;
• невідповідність між способами і засобами захисту, з одного боку, і способами і засобами зазіхання — з іншого;
• невідповідність між інтенсивністю захисту й інтенсивністю нападу.
Визнання за громадянами права необхідної оборони вирішується судово-слідчою практикою, що повинна враховувати всі аспекти відповідності дій громадян при необхідній обороні.
Перевищення меж необхідної оборони не може бути інкриміноване у випадках переходу зброї від нападника до особи, що обороняється.
Перевищення меж необхідної оборони (ексцес оборони) становить навмисні дії, що явно не відповідають характеру і ступеню суспільної небезпеки зазіхання. Під ним слід розуміти заподіяння нападнику явно непотрібної, надмірної, не викликаної обстановкою тяжкої шкоди.
За змістом закону перевищенням меж необхідної оборони визнається лише явна, очевидна невідповідність захисту характерові й небезпеці зазіхання. Заподіяння з необережності при необхідній обороні шкоди нападнику при вчиненні ним суспільно небезпечного зазіхання не може зумовлювати кримінальної відповідальності. Саме так у Кримінальному кодексі вирішується питання про суб’єктивну сторону злочинів, вчинених у результаті перевищення меж необхідної оборони.
Перевищення меж необхідної оборони спостерігається насамперед у випадках явної (різкої, значної) невідповідності між загрозою вчинення шкоди і шкодою, заподіяною обороною, між способами і засобами захисту, з одного боку, і способами і засобами зазіхання — з іншого, між інтенсивністю захисту й інтенсивністю зазіхання. Для правомірної оборони не потрібно пропорційності (абсолютної домірності) між способами і засобами захисту й способами та засобами зазіхання.
Неозброєний напад за конкретних обставин може становити для життя безпосередню небезпеку, запобігання якої за допомогою зброї цілком виправдане. Люди різняться силою, спритністю, умінням володіти зброєю або оборонятися без зброї. Вимога користуватися при захисті тією ж зброєю, що й нападник, ставить особу, що обороняється, у гірше становище, ніж злочинця. Крім того, що не завжди є можливість захищатись одними й тими самими засобами, слід ураховувати, що у особи, яка захищається, немає часу для розмірковувань, чи є рівними застосовувані нею способи і засоби захисту способам і засобам зазіхання. У стані афекту, спричиненому зазіханням, особа, що обороняється, не завжди може точно визначити характер небезпеки й вибрати відповідні засоби захисту. Тому засоби захисту можуть бути й ефективнішими.
Висновку про те, чи було перевищено межі необхідної оборони, можна дійти лише в результаті ретельного аналізу конкретних обставин справи, особистості осіб, які нападали й оборонялись. Необхідно враховувати не тільки відповідність або невідповідність засобів захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка оборонялась, її сили і можливість протистояти зазіханню.
Необхідно враховувати всі обставини, що вплинули на реальне співвідношення сил нападника і особи, що оборонялася[21, c. 130-131].
Необхідно підкреслити, що спричинення тяжкої шкоди при захисті малоцінних благ розглядається як звичайний злочин, а не перевищення меж необхідної оборони.
Не є перевищенням меж необхідної оборони так звана несвоєчасна оборона - передчасна або запізніла. Як вже наголошувалося, необхідна оборона можлива лише за наявності посягання. Якщо його немає, то відсутня і необхідна оборона, а отже, і неможливе перевищення відсутнього права.
Законом визначено, що межі необхідної оборони не можуть перевищувати меж посягання або небезпеки, яку це посягання породжує. Необхідно в обов'язковому порядку враховувати ту межу, за якої необхідна оборона перестає бути такою і перетворюється вже на напад. Тому при використанні заходів оборони дуже важливий та кількість шкоди, яка заподіюється нападаючому в рамках оборони, обставинах захисту.
Природно, важко і непросто непідготовленій (а іноді і підготовленій) людині чинити опір при посяганні на неї, її життя і здоров'я, гідність. Навіть якщо вдалося вчинити належний опір, то виникає інша проблема, як цей опір обмежити. Тут слід виходити з принципу припинення посягання, тобто якщо завдяки діям обороняючого посягання припинене, то заходи необхідної оборони вважаються застосованими правильно і, відповідно, мають бути припинені. На практиці це виглядає як надання відсічі хуліганові на вулиці, проте відсіч повинна закінчитися, як тільки хуліган перестає приставати або, наприклад, тікає. Погоня ж за хуліганом з метою побити його лежачого до крові буде вже перевищенням меж необхідної оборони, а за інших обставин, взагалі може кваліфікуватися як умисне нанесення тілесних ушкоджень.
Законодавець ввів виключення із загального правила про перевищення меж необхідної оборони в ч.4 ст. 36 КК «Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту».Проте, як показує практика, звільнення від кримінальної відповідальності по даній підставі застосувати вкрай непросто. В даному випадку призначається обов'язкова судово-психіатрична експертиза, якій ставиться на вирішення питання про можливість особи усвідомлювати значення своїх дій і свідомо керувати ними у момент спричинення тілесних ушкоджень. В більшості випадків в момент відбиття нападу особа керується не маніакальним мотивом, а псевдоморальними почуттями, як то почуття справедливості, помсти. З цього виходить, що у момент перевищення меж необхідної оборони людина сповна усвідомлює характер своїх дій. І, як правило, результат експертизи – особа могла усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними. Висновок: кримінальна відповідальність за скоєння злочину по необережності.
Як було вже зазначено вище, у двох випадках завдання тяжкої шкоди особі при перевищенні меж необхідної оборони розглядається як самостійний злочин. Стаття 118 «Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця» і стаття 124 «Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця».При кваліфікації вбивства за ст. 118 КК України слід також мати на увазі вимоги ч.ч. 4,5 ст. 36 КК України про те, що особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту, а також за застосування зброї або будь-яких засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або групи осіб і для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.Суб'єктивна сторона злочинів, передбачених ст. ст. 118 і 124 характеризується умисною виною (стосовно смерті умисел може бути як прямий, так і непрямий), а також метою - захистом від суспільно-небезпечних посягань. Суб'єктом є особа, яка досягла віку 16 років і перебуває в стані необхідної чи уявної оборони. Об’єктивна сторона і об’єкт повністю збігаються з аналогічними ознаками передбаченими для ст. ст. 115 і 121 КК, окрім обстановки вчинення злочину – перебування винного при вчиненні цих діянь у стані необхідної або уявної оборони.Висновки
Інституту необхідної оборони в кримінальному праві належить провідне місце в системі обставин, що виключають злочинність діяння. Це обумовлено важливістю його як способу забезпечення реалізації і захисту своїх прав від протиправних посягань збоку правопорушників.
Законом визначено право людини скористатися інститутом необхідної оборони. Завдати шкоду особі, яка посягає - це право, а не обов'язок особи. При такому стані речей законодавець звільняє від відповідальності особу, у випадку якщо вона відмовилася скористатися цим правом.
Суспільно-небезпечне посягання як підстава необхідної оборони має бути об'єктивно суспільно небезпечним. За умов наявності і дійсності суспільно небезпечного посягання особа, щодо якої воно здійснюється, знаходиться в стані необхідної оборони. Встановлення цих ознак необхідне для визначення дотримання умов правомірності захисних дій.
Необхідна оборона повинна здійснюватись у межах, визначених законом і судовою практикою, за таких умов, вона визнається правомірною і не тягне за собою настання кримінальної відповідальності.
У випадку перевищення меж необхідної оборони в результаті дій обороняючого, склад злочину, який міститься в діях останнього є привілейованим. Відповідальність за перевищення меж необхідної оборони може мати місце лише при завданні тяжкої шкоди нападаючому(смерті або тяжких тілесних ушкоджень).
У подальшому, для розвитку інституту необхідної оборони слід врахувати позитивний досвід у регулюванні цього інституту в інших державах.
Список використаних джерел
Нормативно-правові акти