Відповідно до Закону України ”Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 04.02.1994р., іноземці та особи без громадянства мають рівні з громадянами України права та обов'язки в трудових відносинах, якщо інше не передбачено законодавством України та міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також яким надано статус біженця в Україні, мають право працювати на підприємствах, в установах і організаціях або займатися іншою трудовою діяльністю на підставах і в порядку, встановлених для громадян України(частина друга статті 8)Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для працевлаштування на визначений термін, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до одержаного у встановленому порядку дозволу на працевлаштування. Працевлаштування в Україні іноземців та осіб без громадянства, найнятих інвестором у межах і за посадами спеціальністю), визначеними угодою про розподіл продукції, здійснюється без отримання дозволу на працевлаштування(частина третя статті 8).
Іноземці та особи без громадянства не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України призначення на ці посади або заняття такою діяльністю пов'язане з належністю до громадянства України [10].
Іноземні громадяни й особи без громадянства мають право на відпочинок нарівні з громадянами України. Згідно зі ст. 45 Конституції кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, оплачуваної щорічної відпустки, вихідних і святкових днів тощо.
У шлюбно-сімейній сфері вищезазначені особи можуть укладати і розривати шлюби з громадянами України та іншими особами відповідно до законодавства. Вони користуються рівними правами і мають однакові обов'язки з громадянами України щодо шлюбних і сімейних стосунків.
Іноземці і особи без громадянства мають право на свободу думки і слова, свободу світогляду і віросповідання (ст. 35 Конституції). Свобода світогляду і свобода віросповідання тісно взаємопов'язані. Ці права означають, що громадяни можуть дотримуватись різного світогляду: релігійного, ідеалістичного, матеріалістичного, комуністичного, ліберального, консервативного, націоналістичного тощо. Не може бути обмежень на основі світогляду і віросповідання. Здійснення цього права може бути обмежено законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав свобод інших людей.
Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, мають право вступати на загальних з громадянами України підставах до легалізованих об'єднань громадян, якщо інше не передбачено законами України і якщо це передбачено статутами цих об'єднань. Проте іноземці та особи без громадянства не можуть бути членами політичних партій України.
Щодо соціального забезпечення, то іноземні громадяни, які постійно мешкають в Україні, мають право на отримання допомог, пенсій та на інші форми соціального забезпечення на загальних підставах з громадянами України; а особи, які тимчасово перебувають - право на одержання допомог, пенсій, інші форми соціального забезпечення на підставах і в порядку, встановленими законодавством.
Іноземці та особи без громадянства мають право займатися в Україні інвестиційною, а також зовнішньоекономічною та іншими видами підприємницької діяльності, передбаченими законодавством України. При цьому вони мають такі ж права і обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не випливає з Конституції та законів України [10].
Іноземцям гарантується свобода літературної, художньої, наукової, технічної і інших видів творчості, викладання. Інтелектуальна власність охороняється законом.
Цілий блок прав торкається державного захисту прав і свобод людини і громадянина. Ці права також розповсюджуються і на іноземців і осіб без громадянства. Згідно зі ст.55 Конституції, а також статті 22 Закону ”Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, вони мають право на звернення до суду та до інших державних органів з метою захисту належних їм особистих, майнових, сімейних та інших прав. В судочинстві іноземці та особи без громадянства як учасники процесу користуються такими ж процесуальними правами, що й громадяни України.[10]
Також іноземцям і особам без громадянства гарантується право на отримання кваліфікованої юридичної допомоги. Кожний затриманий, ув'язнений під варту, звинувачений в здійсненні злочину має право користуватися допомогою адвоката (захисника). Кожний звинувачений в здійсненні злочину вважається невинним, поки його винність не буде доведена в передбаченому законом порядку і встановлена. Іноземці і особи без громадянства, як і громадяни України, мають право на відшкодування державою шкоди, заподіяної незаконними діями (або бездіяльністю) органів державної влади або їх посадовців [22,с.34-48].
Але, згідно з чинним законодавством, іноземні громадяни не наділені в Україні політичними правами. Вони не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо це пов'язано з приналежністю до громадянства У країни, не можуть бути членами політичних партій України, позбавлені права участі у виборчому процесі обирати і бути обраними до органів державної влади та місцевого самоврядування, брати участь у всеукраїнському та місцевих референдумах (ст.16 Закону "Про правовий статус іноземців").
Отже, з наведеного вище ми бачимо, що іноземці та особи без громадянства користуються таким же обсягом прав і свобод що і громадяни України – за винятком обмежень встановлених законодавством України.
2.3 Обов’язки іноземців і осіб без громадянства за законодавством України
Іноземці і особи без громадянства разом з правами, які надаються їм на рівні з громадянами України, мають і певні обов'язки, які вони повинні виконувати.
Засадничим обов’язком іноземців та осіб без громадянства, як і громадян України, є обов’язок неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Цей обов’язок знайшов своє закріплення у статті 68 Конституції України. Крім цього, він деталізований у ч. 5 ст. 2 Закону ”Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 04.02.1994р.: „іноземці та особи без громадянства зобов'язані поважати та дотримувати Конституції і законів України, шанувати традиції та звичаї народу України”.[10]
Дана норма присвячена загальному регулюванню одного із суттєвих аспектів взаємин людини й держави, ці відносини в Україні будуються на засадах взаємної відповідальності.
Взагалі відповідальність може бути або позитивною, або негативною. В статті 68 Конституції вона сформульована в позитивному сенсі — як обов'язок людини неухильно додержуватися Конституції України та законів України, тобто найголовніших волевиявлень держави. Цей обов'язок адресовано не тільки громадянам України, а й «кожному», хто перебуває на її території.
Хоча в цій статті згадуються тільки такі нормативно-правові акти, як Конституція України та закони України, це, однак, не означає, що можна не додержуватися норм інших правових актів. Тому зазначений обов'язок слід тлумачити розширено й мати на увазі, що всі інші, тобто підзаконні, нормативно-правові акти можуть (та й повинні) при їх застосуванні й реалізації піддаватись перевірці, оцінці, нагляду, контролю з огляду на їх відповідність закону. У разі виникнення сумнівів щодо такої відповідності підзаконні нормативно-правові акти можуть оскаржуватись (опротестовуватись) у встановленому законом порядку. А ось Конституція України— це акт, зміст якого не підлягає жодним сумнівам та запереченням. Для вирішення питання про відповідність законів Конституції фізичні особи не можуть безпосередньо звертатися до Конституційного Суду України. Проте вони можуть звертатися з відповідних питань до суб’єктів конституційного подання до Конституційного Суду України - Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Верховного суду, народних депутатів.
У загальній теорії права зазвичай розрізняють три основні форми здійснення, реалізації дозволяючих, забороняючих та зобов'язуючих юридичних норм: їх використання, виконання й додержання. Як відомо, будь-яка забороняюча норма може бути сформульована як норма зобов'язуюча (заборона певної дії — це не що інше, як обов'язок утримуватися від вчинення такої дії), і навпаки: будь-який юридичний обов'язок може бути переформульовано на заборону (обов'язок вчинити певну дію є, інакше кажучи, забороною утримуватися від її невчинення). Тому коментований припис поширюється не тільки на забороняючі, але й на зобов'язуючі юридичні норми, що їх вміщено в Конституції України.
І ще одну суттєву заборону (а тим самим і обов'язок) для кожної людини встановлює положення, котре розглядається: не посягати на права і свободи, честь та гідність інших людей. Хоча це положення спрямоване на регулювання людських взаємин, держава все ж покладає на себе підтримку певного режиму, стану цих взаємин .
Слід звернути увагу на те, що цей конституційний припис забороняє посягати на права і свободи, честь і гідність людей незалежно від того, закріплені чи не закріплені вони в Конституції, в законах України.
До складу забороненого об'єкта посягання включено, крім прав та свобод, також честь і гідність інших людей. Оскільки право на честь і гідність, на їх недоторканність і захист є одним із видів прав та свобод людини, наведене формулювання може бути пояснене прагненням ще раз додатково акцентувати особливу цінність, значущість саме цього різновиду її прав. Наслідком порушення цього права є спричинення людині специфічної шкоди та виникнення в потерпілого права на її компенсацію. Оскільки гідність людини, беззаперечно, належить до сфери моральних явищ, є, так би мовити, моральним «параметром» особи, то існують і підстави позначити поняття про зазначену шкоду терміном «моральна».