В багатьох державах Європи кримінальне законодавство передбачає можливість застосування, окрім покарань, такого специфічного інституту, як заходи безпеки. Зокрема, М.І. Хавронюк звертає увагу на той факт, що більшість держав Західної Європи та деякі держави Центральної Європи, виходячи з мети ресоціалізації винного як основної мети кримінального закону, у своїй кримінально-правовій політиці дотримується дуалізму покарань та заходів безпеки. Такий підхід, за даними цього вченого, застосовується у законодавстві Іспанії, Австрії, Швейцарії, ФРН, Нідерландів, Данії, Італії, Сан-Марино, Болгарії. Цей досвід був запозичений Польщею, Литвою, Естонією і – частково – іншими країнами, зокрема, Білоруссю і Молдовою.
Загальна відмінність заходів безпеки від покарання полягає в тому, що вони можуть призначатися особі і без наявності її вини, не ставлять за мету відплату, помсту тощо, а спрямовані в першу чергу на усунення “небезпечного стану” особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння або лише може його вчинити, маючи, таким чином, превентивну спрямованість. Поява заходів безпеки в кримінальному законодавстві європейських держав зазвичай пов'язується із впливом соціологічної школи в науці кримінального права Водночас в законодавстві практично кожної із європейських держав заходи безпеки мають свою специфіку. Наприклад, як зазначає Г.В. Серебреникова, у Швейцарії заходи безпеки переслідують превентивну мету і включають інтернування “звичних злочинців”, заходи, що застосовуються до душевнохворих злочинців, а також осіб, які страждають на алкоголізм чи наркоманію . Проте системне тлумачення норм КК Швейцарії дає підстави стверджувати, що до неповнолітніх заходи безпеки не застосовуються. В Італії заходи безпеки можуть бути застосовані до засуджених як доповнення до покарання, а також до неповнолітніх та деяких інших категорій осіб, яким не призначається покарання. Зокрема, до неповнолітніх може бути застосований такий захід безпеки, як поміщення у реформаторій на строк не менше одного року (ст. 223 КК Італії). Стосовно осіб до 18 років, які є “звичними злочинцями, професійними злочинцями або особами, схильними до вчинення злочинів”, застосовується захід безпеки у вигляді поміщення до реформаторію строком не менше трьох років (ст. 226 КК Італії). По досягненню неповнолітнім 21 року суддя направляє цю особу до сільськогосподарського поселення або трудової установи. До неповнолітніх віком до 14 років або від 14 до 18 років, які були виправдані через їхній вік, згідно ст. 222 КК Італії, довічне позбавлення волі замінюється заходами безпеки на термін не менше 10 років, а покарання у вигляді позбавлення волі більше 10 років, замінюється заходами безпеки на термін не менше 5 років. У КК Франції номінально заходи безпеки не передбачені, хоча у французькій кримінально-правовій доктрині до них відносять “заходи захисту, допомоги, нагляду та виховання, які застосовуються щодо неповнолітніх, які вчинили правопорушення”.
законодавство кримінальне право неповнолітній
ВИСНОВКИ
Головною метою цих заходів вважається спеціальна превенція. З-поміж пострадянських держав інститут заходів безпеки досить ретельно виписаний в КК Молдови, в якому, зокрема, міститься їх легальна мета (ч. 1 ст. 98 КК Молдови), а до їх різновиду віднесені також і примусові заходи виховного характеру, які застосовуються до неповнолітніх, звільнених від кримінальної відповідальності (ст. 104 КК Молдови). В Естонії заходи впливу, які застосовуються до неповнолітніх (ст. 87 Пенітенціарного кодексу Естонії) віднесені до групи під загальною назвою “інші заходи впливу”, які де-факто також є заходами безпеки.
Українському кримінальному законодавству інститут заходів безпеки (за назвою) невідомий, але фактично їх аналогом можна вважати як примусові заходи виховного характеру (про це вже йшлося вище), так і примусові заходи медичного характеру (ст.ст. 92-95 КК України).
ЛІТЕРАТУРА
1. Муздубаев М.Х. Учет мотивов преступления при назначении наказания // Вестник МГУ. Серия 11. Право. – 1988. – № 1. – С.50-56.
2. Музика А.А., Горох О.П. Система покарань та її підсистеми за кримінальним кодексом України // Альманах кримінального права: збірник статей. Вип. 1 / Відповід. ред. П.П.Андрушко, П.С.Берзін. – К.: Правова єдність, 2009. – С.368-391.
3. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / С.С. Яценко (ред.). — 4-е вид., перероб. та доп. — К. : А.С.К., 2006. — 848с. — (Нормативні документи та коментарі).
4. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / М.І. Мельник (ред.), М.І. Хавронюк (ред.). – 4.вид., перероб. та доп. – К. : Юридична думка, 2007. – 1184 с.
5. Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть: Курс лекций. – 2-е изд. перераб. и доп. – М. : Изд-во БЕК, 1999. – 590 с.
6. Непомнящая Т. Формализация назначения наказания // Уголовное право. – 2006. – № 4. – С.47-51.
7. Новицький Г.В. Поняття і форми співучасті у злочині за кримінальним правом України: Наук.-практ. посіб. – К.: Вища шк., 2001. – 96 с.
8. О практике применения судами общих начал назначения наказания: Постановление Пленума Верховного Суда СССР от 11 марта 1979 г. № 3 // Бюллетень Верховного Суда СССР. – 1979. – № 4. – с. 18-19.
9. Осипов П.П. Теоретические основы построения и применения уголовно-правовых санкций: Аксиол. аспекты /П.П. Осипов. – Л: Изд-во ЛГУ, 1976. – 135 с.
10. Особенности уголовной ответственности несовершеннолетних в России: Учебное пособие– Режим доступу до інформ.:http:www. allpravo.ru/librarydoc101p0/instrum5561
11. Павленко В. Громадські роботи в системі покарань, не пов’язаних з позбавленням волі: загальна характеристика та шляхи вдосконалення // Право України. – 2003. – № 11. – С.97-101.
12. Панкратов Р.И. Лишение свободы как исключительная мера уголовного наказания несовершеннолетних преступников в России – Режим доступу до інформ.: // http: www.tarlo.ru/rtf/2002-2.rtf