МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
Запорізький юридичний інститут
Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ
кафедра кримінально-правових дисциплін
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з курсу
Кримінально-виконавче право
Мета покарання,принципи реформування системи виконання покарань в Україні
Зміст
1. Співвідношення мети покарання та завдань кримінально-виконавчого законодавства
2. Принципи реформування системи виконання покарань в Україні
3. Задача
4. Використана література
1. Співвідношення мети покарання та завдань кримінально-виконавчого законодавства
Україна як суверенна правова держава, проголосивши свою незалежність, отримала можливість сформувати і реалізувати самостійну політику в галузі боротьби зі злочинністю, законодавчо закріпити форми і методи її подолання. Прийняття нових Кримінального і Кримінально-виконавчого кодексів суттєво вплинуло на процедуру призначення, виконання і відбування кримінальних покарань, обумовило визначити стратегію і тактику держави щодо реформування органів та установ, наділених правами і обов'язками виконання покарань.
Важливо наголосити, що поняття кримінально-виконавчого законодавства вченими у галузі кримінально-виконавчого права не визначено, тому нами воно розглядається як система нормативно-правових актів, що регламентують порядок та умови виконання та відбування покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави.
Відповідно до ст. 2 Кримінально-виконавчого кодексу України кримінально-виконавче законодавство України складається з КВК України, інших нормативно-правових актів, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Мета і завдання кримінально-виконавчого законодавства України сформульовані у ст. 1 КВК України, згідно з якою порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань спрямовані на захист інтересів особи, суспільства, держави, що реалізується через:
— створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених;
— запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами;
— запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
Основні завдання кримінально-виконавчого законодавства закріплені в ч. 2 ст. 1 КВК України, і до них належать:
— визначення принципів виконання кримінальних покарань;
— визначення правового статусу засуджених, гарантій захисту їх прав, законних інтересів та обов'язків;
— визначення порядку застосування до засуджених засобів впливу з метою виправлення і ресоціалізації;
— визначення системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності;
визначення нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань;
— визначення участі громадськості в цьому процесі;
— регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань;
— звільнення від відбування покарання;
— допомога особам, звільненим від відбування покарання, контроль і нагляд за ними.
Доцільно зауважити, що наведене вище формулювання мети кримінально-виконавчого законодавства (ч. 1 ст. 1 КВК України) суттєво не відрізняється від завдань покарання, що визначені у ч. 2 ст. 50 КК України, але на жаль, необхідно констатувати, що вони неоднозначно сприймаються науковцями і залишаються предметом дискусії.
Наведене положення характеризується тим, що норми кримінально-виконавчого законодавства є похідними від норм кримінального законодавства і відіграють допоміжну роль у реалізації інституту покарання, визначаючи процедуру виконання і відбування покарання та цілі покарання, які закріплені у Кримінальному кодексі України (кара, виправлення засуджених, загальна і спеціальна превенція), але вони повинні мати вирішальне значення для визначення предмету правового регулювання кримінально-виконавчого права, а мета кримінально-виконавчого законодавства у жодному випадку не повинна набувати більшої значущості, ніж завдання покарання. Кримінально-виконавче законодавство визначає порядок і умови виконання кримінальних покарань, систему, підстави і порядок їх застосування, що встановлено Кримінальним кодексом України.
Існують різні погляди відносно мети кримінального покарання. Ст.50 Кримінального кодексу України до мети покарання відносить не тільки кару, а й виправлення засуджених, загальне та спеціальне попередження. В новому Кримінально-виконавчому кодексі України метою кримінально-виконавчого законодавства визначається захист інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, загальна та спеціальна профілактика і також запобігання тортурам, нелюдському або принижуючому гідність поводженню із засудженими.
Крім того, дослідження в різних галузях знань (філософії, психології, соціології, юриспруденції), розкривають співвідношення змісту покарань його меті. Так тільки юридичних концепцій можна перелічити близько сотні (теорії залякування, реабілітації, відплати за здійснене та ін.).
Мета покарання змінювалась під впливом політичних, економічних, соціально-психологічних процесів, притаманних тому чи іншому етапу розвитку суспільства. Однак найважливішими залишалися тези про виправлення та перевиховання особи, попередження нових злочинів з боку як винної особи, так і інших осіб.
Виправлення та перевиховання – чи це не утопія в нинішній час? І чи можемо ми досягти завдяки таким цілям тих кінцевих результатів, яких прагне наша держава, встановлюючи кримінальну відповідальність, засуджуючи винного та виконуючи те чи інше покарання? Зміст таких понять завжди наповнювався особливим смислом.
В більшості юридичних енциклопедій та словників виправлення і перевиховання, як цілі покарання, стоять поруч і є невід’ємними за смислом поняттями. Це "єдиний, послідовний процес, що ставить завданням адаптацію колишнього злочинця до умов законослухняного життя у суспільстві та недопущення з його боку злочинного рецидиву. На першому етапі (виправлення) має відбуватися заміщення криміногенних якостей... Програмою-максимум є перевиховання засудженого (другий етап), тобто прищеплення йому таких стійких якостей, які б стали суттю його життєвої позиції, зробили неприйнятною саму думку про скоєння злочину". Як уже зазначалося, такі пропозиції мають дискусійний характер. Мінімальні стандартні правила поводження із засудженими вважають, що мета виправлення досягнута, якщо після відбуття покарання правопорушник буде спроможний не тільки дотримуватись законів, але й забезпечувати своє існування і в подальшому не вчиняти нових злочинів.
Вивчаючи наукову літературу з цього питання я дійшов такого висновку:
Мета покарання засудженого повністю відповідає виховній кримінально-виконавчій функції як меті кримінально виконавчого права, особливо звертаючи увагу на принципи реформування системи виконання покарань в Україні. Однак процес ре соціалізації злочинців не повинен здійснюватись лише в рамках кримінально-виконавчого права. Необхідне комплексне застосування основ педагогіки, соціології, психології, кримінології для розробки та впровадження добровільного виправлення засудженого шляхом стимулювання правомірної поведінки.
2. Принципи реформування системи виконання покарань в Україні
покарання кримінальна виконавча служба
Реформування Державної кримінально-виконавчої служби України базується на принципах, які визначені у статті 2 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" та статті 5 Кримінально-виконавчого кодексу України, зокрема:
- законності;
- справедливості;
- гуманізму;
- демократизму;
- рівності засуджених перед законом;
- взаємної відповідальності держави і засудженого;
- поваги та дотримання прав і свобод людини та громадянина;
- диференціації та індивідуалізації виконання покарань;
- раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки;
- поєднання покарання з виправним впливом;
- участі громадськості в передбачених законом випадках у діяльності органів і установ виконання покарань;
- відкритості для демократичного цивільного контролю
Реформування кримінально-виконавчої служби та системи управління органами і установами виконання покарань, слідчими ізоляторами має передбачати:
- удосконалення організаційної структури кримінально-виконавчої служби, яка б забезпечувала додержання конституційних прав і свобод людини, дієві механізми громадського контролю за нею, створення належних матеріальних та санітарних умов тримання під вартою та відбування покарань, надання ефективної медичної допомоги особам, узятим під варту, та які відбувають покарання;
- функціонування органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів на принципах законності, демократизму, об'єктивності, гласності, системності, децентралізації за окремими напрямами зі збереженням управлінської вертикалі для забезпечення реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань;
- розроблення сучасної моделі організації соціально-виховної та психологічної роботи із засудженими та оптимізацію структури і чисельності соціально-психологічної служби, вдосконалення практики надання психологічної допомоги особам, узятим під варту, та які відбувають покарання;
- розроблення та впровадження ефективного механізму розслідування за скаргами осіб, узятих під варту, або які відбувають покарання в установах відбування покарань, на неналежне поводження персоналу кримінально-виконавчої служби;