Прокурорський нагляд у досудовому провадженні
Вступ
Теоретична дискусія щодо проблеми процесуальних функції прокурора на досудовому провадженні ведеться давно, але й на даний час вона не одержала свого завершення. Не заглиблюючись в історію полеміки, зупинимося лише на 2-х основних конкуруючих позиціях. Точка зору одних науковців заснована на запозиченні досвіду правових систем англосакських держав і полягає в тому, що прокурор повинен здійснювати тільки кримінальне переслідування і процесуальне керівництво органами розслідування, у тому числі підтримувати обвинувачення в суді . Інші вчені вважають, що при визначенні функції прокурора слід виходити перш за все з історичних традицій, національних особливостей і потреб сучасного розвитку країни, тому прокуратура розглядається ними як універсальний державно-правовий інститут, що здійснює нагляд за законністю .
Роль прокуратури в досудових стадіях кримінального процесу характеризується насамперед тим, що саме прокурор є його учасником. Основне ж призначення цього процесу – здійснення нагляду за виконанням законів органами досудового слідства, дізнання, а також за законністю оперативно-розшукової діяльності .
Статтею 5 ЗУ „Про прокуратуру” на прокурора покладено виконання 4-х функцій: (а) підтримання державного обвинувачення в суді; (б) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; (в) нагляд за додержанням законів органами, які провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; (г) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
Кримінальне переслідування не позначено як кримінально-процесуальна функція. Законодавець закріпив лише функцію підтримання державного обвинувачення в суді. Цю функцію прийнято розглядати як процесуальну діяльність уповноважених на те органів та осіб, спрямовану на викриття суб’єкта у вчиненні злочину, з тим щоб врешті-решт забезпечити засудження винного й застосувати щодо нього справедливе покарання [8, с. 44].
Закон чітко не вказує на те, чи є рівнозначними категорії „кримінальне переслідування” й „обвинувачення”. Перша ще з дореволюційних часів активно вживається в процесуальній літературі, хоча правники неоднаково тлумачать зміст поняття „кримінальне переслідування” й по-різному співвідносять його з терміном „обвинувачення”.
Одним з поширених поглядів, висловленим ще в 1912 р. І.Я. Фойницьким, а потім підтриманим М.С. Строговичем, є ототожнення понять „кримінальне переслідування” і „обвинувачення” . Ця позиція зазнала критики не тільки тому, що немає необхідності позначати різними термінами одну й ту ж діяльність, а й за те, що при подібному підході за рамками обвинувальної функції залишається, зокрема, діяльність по викриттю особи до пред'явлення їй обвинувачення. Нам видиться, що категорії „кримінальне переслідування” й „обвинувачення” співвідносяться як загальне й частина
Зміст кримінального переслідування становить діяльність учасників кримінального судочинства з боку обвинувачення. Залежно від етапу кримінального судочинства кримінальне переслідування реалізується спочатку у викритті особи, яка вчинила злочин, потім набуває форму підозри, й нарешті – обвинувачення. Із цього можна зробити висновок, що як діяльність кримінальне переслідування включає систему будь-яких дій і рішень, передбачених кримінально-процесуальним законом і здійснюваних стороною обвинувачення з метою викриття підозрюваного (обвинуваченого) у вчиненні злочину. Ті ж дії й рішення, що приймаються судом або стороною захисту, не є проявами кримінального переслідування.
Указана діяльність провадиться стосовно конкретної особи, вже поставленої в положення підозрюваного (обвинуваченого). Якщо поняття кримінального переслідування досліджувати в поєднанні з іншими нормами, зокрема, з тими, що визначають процесуальне положення підозрюваного (обвинуваченого), то цілком очевидним є висновок, що кримінальне переслідування розпочинається з моменту: а) порушення кримінальної справи щодо конкретної особи; б) затримання особи за підозрою у вчиненні злочину; в) застосування стосовно неї запобіжного заходу до пред'явлення обвинувачення; г) притягнення особи як обвинуваченого. Таким чином, поняттям „кримінальне переслідування” не охоплюється порушення кримінальної справи за фактом.
У процесуальній літературі момент, з якого починається кримінальне переслідування, чітко не означено проте навряд чи правильно безмежно розширювати розглядуване поняття. Так, деякі правники відносять до кримінального переслідування також діяльність, здійснювану на стадії порушення кримінальної справи, і навіть не процесуальну . На нашу думку, кримінальне переслідування є діяльністю процесуальною і тому за рамками кримінального судочинства (наприклад, при здійсненні оперативно-розшукових або адміністративних заходів) існувати не може. Якщо розглядати кримінально-процесуальну діяльність на стадії порушення кримінальної справи, то її призначення полягає не у викритті особи, яка вчинила злочин, а лише у встановленні необхідних передумов для початку провадження по кримінальній справі, у тому числі і для здійснення кримінального переслідування.
На наше переконання, кримінальне переслідування розпочинається з моменту порушення кримінальної справи й завершується набранням вироком законної сили [8, с. 68]. На досудовому провадженні йому властива низка форм, як-от: (а) порушення кримінальної справи; (б) вжиття заходів по встановленню події злочину й викриттю особи (осіб) винної (-их) у вчиненні злочину; (в) висунення стосовно неї обвинувачення в останньому; (г) формулювання і пред'явлення їй (їм) обвинувачення у вчиненні злочину; (д) доведення обвинувачення; (е) направлення кримінальної справи з обвинувальним висновком до суду [3, с. 36–37]. З моменту порушення кримінальної справи й до закінчення досудового слідства кримінальне переслідування здійснюється прокурором, уповноваженим наглядати за додержанням законів органами, які провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, а після передачі кримінальної справи до суду – прокурором, який підтримує державне обвинувачення.
Отже, під кримінальним переслідуванням ми маємо на увазі кримінально-процесуальну функцію уповноважених законом учасників судочинства, яка полягає в обов'язку в кожному випадку виявлення ознак злочину вжити заходи по встановленню події злочину, викриттю особи (осіб), винної (-их) у його вчиненні. З метою виключення подвійного розуміння обвинувачення (як кримінально-процесуальної функції і як твердження про вчинений особою злочин), а також для відмежування його від „кримінальне переслідування” і в законі, і в теорії кримінального процесу слід іменувати цю кримінально-процесуальну функцію „кримінальне переслідуванням”.
Що стосується позначення дізнавача, слідчого, прокурора як представників однієї сторони – обвинувачення, то це позбавляє, на думку деяких процесуалістів, підстави для здійснення прокурором нагляду, так би мовити, за самим собою [17]. Подібна точка зору видиться не цілком справедливою, оскільки на досудовому провадженні призначення прокурора інше, ніж інших учасників кримінального судочинства з боку обвинувачення: він здійснює нагляд за процесуальною діяльністю органів дізнання й органів досудового слідства, тому в системі правоохоронних органів його положення на більш високому рівні.
Прокурор здійснює кримінальне переслідування й на досудовому провадженні, і в суді. На відміну від інших учасників – представників сторони обвинувачення, він, з одного боку, володіє ширшим баченням судової перспективи кримінальної справи, а з другого – заінтересований у якісному законному провадженні по ній. Таким чином, прокурор, наділений правом і обов'язком підтримувати державне обвинувачення в суді, виступає провідним, головним органом кримінального переслідування.
У реалізації кримінального переслідування на досудовому провадженні роль прокурора достатньо специфічна. По справедливому зауваженню О.Б. Соловйова і О.Г. Халіуліна, на відміну від інших органів кримінального переслідування, прокурор виступає гарантом законності розслідування, дотримання прав і законних інтересів учасників кримінального процесу. Саме через призму забезпечення законності й належить розглядати його діяльність при здійсненні кримінального переслідування. Прокуророві зовсім не обов'язково у всіх випадках самому порушувати кримінальні справи, притягати осіб до кримінальної відповідальності; він повинен втручатися в процес розслідування лише з метою попередження, виявлення й усунення порушень закону [9, с. 39–40].
У теорії прокурорського нагляду і в процесуальній правовій літературі достатньо докладно висвітлені поняття й сутність прокурорського нагляду, його завдання й основні напрямки (галузі) .. Прокурорський нагляд становить собою самостійний вид державної діяльності, яка провадиться: (1) від імені держави; (2) з метою забезпечення верховенства закону, єдності і зміцнення законності, захисту прав та свобод людини і громадянина, охоронюваних законом інтересів суспільства й держави; (3) єдиною системою органів прокуратури [3, с. 5]. Це і є її відмітні ознаки. Ці ж ознаки властиві й нагляду за виконанням законів органами дізнання й досудового слідства. Такий нагляд прокурора становить передбачений законом напрямок його діяльності щодо попередження, виявлення й усунення порушень закону з метою забезпечення точного й неухильного дотримання принципів і порядку кримінального судочинства зазначеними органами при порушенні кримінальної справи та її розслідуванні.
Специфіка цієї галузі прокурорського нагляду полягає в наступному: (1) незаконне або необґрунтоване рішення слідчого прокурор не опротестовує, а скасовує своєю владою; (2) він здійснює нагляд стосовно слідчого, який володіє процесуальною самостійністю в достатньо широких межах при вирішенні найважливіших питань розслідування, пов'язаних з оцінкою доказів та основними процесуальними рішеннями по кримінальній справі; (3) нагляд – невід'ємна частина досудового провадження (так, постанова слідчого про порушення кримінальної справи фактично набуває юридичної сили лише після отримання згоди прокурора), хоча прокурор і знаходиться на більш високому рівні, забезпечуючи попередження, виявлення й усунення порушення закону в процесуальній діяльності органів дізнання й досудового слідства; (4) прокурор виступає в кримінальному судочинстві представником сторони обвинувачення і разом з наглядом здійснює кримінальне переслідування.