Принцип раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки — не що інше, як принцип поєднання методів переконання та примусу як загальнодержавних методів управління. Цей принцип проявляється у тому, що в ході виконання і відбування покарання до засудженого застосовуються як каральні, так і виховні засоби впливу. Даний принцип втілюється у зміні умов тримання засуджених, у застосуванні до засуджених до різних видів кримінальних покарань заходів заохочення і стягнення, передбачених у статтях 46, 67—68, 82-83, 130, 132, 144-145 КВК України.
Принцип поєднання покарання з виправним впливом передбачає, що виконання покарань має супроводжуватися застосуванням до засуджених різних заходів виховання. Основними засобами виправного впливу, тобто засобами виправлення і ресоціалізації, які застосовуються до засуджених відповідно до ч. З ст. 6 КВК, є: режим, суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив. Засоби виправного впливу застосовуються тоді, коли самої лише кари за вчинений злочин недостатньо для досягнення мети виправлення та ресоціалізації засудженого. Найбільш повно засоби виправного впливу застосовуються до осіб, засуджених до покарання у виді: позбавлення волі, обмеження волі, арешту, виправних робіт, направлення до дисциплінарного батальйону.
Принцип участі громадськості у діяльності органів і установ виконання покарань, у тому числі й здійснення виховної роботи із засудженими, закріплений у ст. 25 КВК, а форми і порядок її здійснення регламентуються окремими нормами КВК, іншими законами та підзаконними нормативними актами.
Необхідно звернути увагу на той факт, що наведений законодавцем у ст. 5 КВК України перелік принципів кримінально-виконавчого законодавства викликає багато запитань у науковців і є небезспірним. Як вважають окремі науковці, навряд чи можна погодитися з тим, що серед принципів кримінально-виконавчого законодавства у ст. 5 КВК названі принципи: демократизму, взаємної відповідальності держави і засудженого, диференціації та індивідуалізації виконання покарань, поєднання покарання з виправним впливом, участь громадськості у діяльності органів і установ виконання покарань. Зокрема, демократизм не може бути принципом кримінально-виконавчого законодавства, виконання і відбування покарання, оскільки він по є загальногалузевим специфічним принципом права, це — лише принцип кодифікації законодавства. Незрозуміло також, як саме може реалізуватися принцип «взаємної відповідальності держави і засудженого» у рамках кримінальної відповідальності, котра є застосуванням державного примусу органами та установами виконання покарань і виражається в обмеженні прав та свобод засудженого. Також навряд чи можна вважати галузевими принципами «диференціацію та індивідуалізацію виконання покарань», «поєднання покарання з виправним впливом», «участь громадськості у діяльності органів і установ виконання покарані.», оскільки вони є принципами лише окремих інститутів кримінально-виконавчого законодавства та можуть бути реалі-ловані в основному при виконанні покарання у виді позбавлення полі. Разом з тим, до системи принципів кримінально-виконавчого законодавства законодавець чомусь не включив принцип «поваги до прав людини», який передбачений численними міжнародно-правовими актами як у сфері захисту прав людини, так і у сфері поводження із засудженими особами.
Враховуючи наведену вище тезу про відсутність тотожності між поняттями «кримінально-виконавче право» та «кримінально-виконавче законодавство», неважко зрозуміти, що між принципами кримінально-виконавчого права і принципами кримінально-виконавчого законодавства також існують відмінності.
Принципи кримінально-виконавчого права — це теоретично обґрунтовані основні положення, які зумовлені об'єктивними закономірностями реалізації кари, виражають сутність кримінально-виконавчої діяльності, спрямованої на здійснення пра-вообмежень, властивих покаранням (незалежно від форм застосовуваних примусових заходів), і знаходять свій прояв у процесі виконання — відбування всіх без винятку покарань.
Задача
Терещук був засуджений до 1 року виправних робіт. Через деякий час рішенням того ж суду невідбуту частину покарання 6 місяців і 5 днів виправних робіт замінено позбавленням волі на той же строк. Після відбування цього покарання Терещука знову було засуджено за дрібну крадіжку до 1 року 6 місяців позбавлення волі з відбуванням покарання у виправній колонії середнього рівня безпеки.
У ВК якого рівня безпеки повинен відбувати покарання Терещук?
Відповідь
Згідно з ч. 3 п. 2 ст.. 18 Кримінально-виконавчого кодексу України Засуджені до позбавлення волі відбувають покарання у виправних колоніях:
середнього рівня безпеки - жінки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі;
жінки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк в порядку помилування або амністії;
чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за тяжкі та особливо тяжкі злочини;
чоловіки, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, засуджені за вчинення умисного злочину середньої тяжкості в період відбування покарання у виді позбавлення волі;
засуджені, переведені з колоній максимального рівня безпеки в порядку, передбаченому цим Кодексом.
У секторі максимального рівня безпеки виправної колонії цього виду можуть відбувати покарання також чоловіки, засуджені до довічного позбавлення вол…
Відповідно до «Інструкції про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі» - особа визнається такою, що раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі у разі, якщо вона раніше була засуджена до покарання у виді позбавлення волі та фактично його відбувала в установах кримінально-виконавчої системи, незалежно від погашення або зняття судимості.
Враховуючи наведене вище вважаю, що вид виховної колонії Терещюку визначено правильно.
Література
1. Кримінально-виконавчий кодекс України: поточна редакцiя вiд 16.02.2010
2. Положення про комісію з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі: затв. наказ. Держ. департ. України з питань виконання покарань від 16 грудня 2003 р. №261 // Офіційний вісник України. – 2004. – №1.
3. Інструкція про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі: затв. наказ. Держ. департ. України з питань виконання покарань від 16 грудня 2003 р. №261 // Офіційний вісник України. – 2004. – №1.
4. Державна програма покращення умов тримання засуджених та осіб, взятих під варту, на 2006-2010 роки. Затв. пост. КМУ від 3 серпня 2006р. №1090 // Офіційний вісник України. – 2006. – №32.
5. Бадира В.А., Денисов С.Ф., Денисова Т.А., Мінаєв М.М., Хашев В.Г. Кримінально-виконавче-право: Навчальний посібник / За ред. Т.А. Денисової. – К.: Істина, 2008. – 400 с.
6. Кримінально-виконавче право України. Підручник для студентів юрид. спец. вищ. навч. зал. / За ред. А.Х.Степанюка. – Х.: Право, 2005. – 256с.
7. Концепція реформування державної кримінально-виконавчої служби, Українська Гельсинська спілка з прав людини (Євген Захаров), 2007.
8. Трубников В.М., Степанюк А.Ф. О формировании целей наказания и задач уголовно-исполнительного законодательства //Сб. кратких тезисов докл. и науч. сообщений науч.-практ. конф. по итогам науч.-исслед. работ, выполненных проф.-препод.составом Украинской юр.академии в 1992 г. – Харьков: Укр.юр.акад., 1993.
9. Степанюк А.Ф. Сущность исполнения наказания. – Харьков: Фолио, 1999
10. Уголовно-исполнительное право: Курс лекций / отв. ред. А.А.Толкаченко. – СПб.: ЮрЦП, 2004. – 377с.
11.Положення Конвенції проти катувань, жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність людини видів поводження та покарання щодо захисту прав і свобод громадян в сфері правосуддя (Аналіз міжнародно-правових стандартів у галузі поводження із звинуваченими, підсудними, засудженими): Навчальний посібник /Укладач В.О.Сушко. – Одеса: Астропринт; ОИУМ; ОИПП, 1998. –148 с.