Однак варто відзначити те, що у змісті вказаних нормативно-правових актів спостерігаються певні неточності та протирічності, що вимагають проведення подальшої правотворчої роботи з метою узгодження правових приписів юридичних документів.
ВИСНОВКИ
Фізична особа як суб’єкт історичного процесу розвитку суспільства є, з однієї сторони, біологічною істотою, що обумовлено специфікою фізико-хімічної будови тіла, а з іншої сторони, наділена рисами соціальності, що характеризує її як елемент суспільства. Фізична особа наділена природними і суспільно-юридичними якостями, але для того, щоб бути учасником цивільно-правових відносин фізична особа має володіти цивільною право- і дієздатністю.
Цивільна правоздатність – це здатність мати права і обов’язки. Цивільною правоздатністю володіє кожний громадянин, який є суб’єктом права, адже не можливо бути суб’єктом цивільного права і одночасно бути позбавленим здатності мати цивільні права і обов’язки. Всі громадяни незалежно від віку та стану здоров’я мають цивільна правоздатність.
На відміну від правоздатності, яка гарантує фізичній особі можливість мати цивільні права і обов’язки незалежно від її волі, цивільна дієздатність пов’язана з активним волевиявленням. У цивільному законодавстві вона визначається як здатність фізичної особи своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов’язки. Під здатністю набуття цивільних прав і створення цивільних обов’язків розуміють не лише безпосереднє набуття цивільних прав і створення обов’язків, а й здатність своїми діями здійснювати належні особі цивільні права і покладені цивільні обов’язки, розпоряджатися цими правами, здатність нести цивільну правову відповідальність за вчинення цивільних правопорушень (деліктоздатність). Здатність здійснювати права і нести обов’язки в зазначеному розумінні виникає не одразу після народження, а поступово, в міру досягнення громадянином певного віку. Крім того, на обсяг дієздатності може впливати стан здоров’я громадянина, його можливість розуміти значення і наслідки своїх дій, здатність керувати ними, поведінка самої особи.
В залежності від специфіки та активності людини щодо здійснення своїх прав і обов’язків, здатності своїми діями набувати для себе права і створювати обов’язки фізична особа наділяється тим або іншим правовим статусом (статус фізичної особи – підприємця, статус опікуна, статус піклувальника тощо). Підприємництво визначається як систематична, самостійна, на власний ризик діяльність, що здійснюється з метою отримання прибутку. З метою реалізації власного конституційного права на здійснення підприємницької діяльності, фізична особа, яка має бажання його реалізувати (займатися підприємницькою діяльністю) повинна зареєструватися в установленому законом порядку. І саме з моменту державної реєстрації фізична особа отримує статус фізичної особи – підприємця, змістом якого є відповідний обсяг прав і обов’язків.
Для повноцінної реалізації власних прав і виконання обов’язків особами, які в силу віку або стану здоров’я не мають повної дієздатності введений інститут опіки та піклування, метою якого є забезпечення прав і законних інтересів вказаних осіб. Відповідно до рішення суду або органу опіки та піклування особа, яка бажає стати опікуном чи піклувальником і відповідає всім вимогам, які висуваються до неї законом, отримує вказаний правовий статус опікуна або піклувальника, змістом якого є певний обсяг прав і обов’язків. Таким чином можливо прослідкувати характерну взаємозалежність між правовим статусом фізичної особи та відповідним обсягом прав і обов’язків.
На сьогодні, з огляду на поточний стрімкий розвиток економічної, політичної та соціальної сфер суспільства, активізацію міжнародного співробітництва відбувається трансформація поглядів на сутність фізичної особи та зміст її правосуб’єктності в напрямку гуманізації та соціалізації. Особистість розвивається і поняття суб’єкта права наповнюється більш широким змістом, відбувається ріст суб’єктивних прав, інтересів та розширення потреб особи, що в свою чергу вимагає адекватного відображення вказаних процесів у юридичній науці та законодавчій базі. Справедливим буде твердження про те, що наукове дослідження правосуб’єктності фізичної особи має величезний науковий потенціал на сьогодні та є витребуваним суспільством на майбутнє.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
І. Нормативно-правові акти:
1. Загальна декларація прав людини від 10.12.48р. // www.rada.gov.ua
2. Конституція України від 28.06.96р. // ВВР. – 1996. – №30. – Ст. 141.
3. Сімейний кодекс України від 10.01.02р. №2947-ІІІ // ВВР. – 2002. – №21-22. – Ст. 135.
4. Цивільний кодекс України від 16.01.03р. №435-ІV // ВВР. – 2003. – №40-44. – Ст. 356.
5. Господарський кодекс України від 16.01.03р. №436-ІV // ВВР. – 2003. – №18, 19-20. – Ст. 144.
6. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.04р. №1618-ІV // ВВР. – 2004. – №40-41, 42. – Ст. 492.
7. Закон України «Про боротьбу з корупцією» від 05.10.95р. №356/95-ВР // ВВР. – 1995. – №34. – Ст. 266.
8. Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» від 15.05.03р. №755-ІV // ВВР. – 2003. – №31-32. – Ст. 263.
ІІ. Літературні джерела:
9. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2-х т. – М.: Юрид.лит., 1982. – Т. 1. – С. 139.
10. Братусь С.Н. Субъекты гражданского права. – М.:Юрид.лит., 1950. – С. 6.
11. Веберс Я.Р. Правосубъектность граждан в советском гражданском и семейном праве. – М., 1983. – С. 26.
12. Витрук Н.В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе. – М.: Юрид.лит., 1979. – С. 89.
13. Гайворонский В.М., Жушман В.П. Предпринимательство, хозяйственная и трудовая деятельность: законодательное урегулирование // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1998. – №9. – С.3-4.
14. Гражданское право. Учебник / Под ред. Ю.К. Толстого, А.П. Сергеева. – М.:Норма, – Ч.1 – 1996. – С.87.
15. Гражданское право. Учебник. 2-е изд., перераб. и доп. / Отв. ред. Е.А. Суханов. – М.: Изд-во БЕК. – Т.1. – 2003. – С. 125.
16. Задыхайло Д.В. Проблемы кодификации предпринимательского законодательства // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1998. – №5. – С.6.
17. Кузнецова Л.Г., Шевченко Я.Н. Гражданско-правовое положение несовершеннолетних. – М., 1986. – С. 21.
18. Лаптев В.В. Хозяйственное право – право предпринимательской деятельности // Государство и право. – 1993. – №1. – С.5.
19. Мицкевич А.В. Субъекты советского права. – М., 1962. – С. 30.
20. Мусияка В.Л. Правовые основы предпринимательской деятельности. – Х.: Бизнес-информ, 1995. – С.5.
21. Попондопуло В.Ф. Правовой режим предпринимательства. – СПб.: Изд-во СПбГУ, 1994. – С.20.
22. Селіванов В. Правові передумови політики державної підтримки підприємництва в Україні // Право України. – 1994. – №10. – С.12.
23. Советское гражданское право / Под ред. В.Ф. Маслова, А.А. Пушкина. – Ч.1. – К.: Вища школа, 1977. – С. 73.
24. Сучасний словник цивільно-правових термінів / І.В. Венедіктова (упоряд.). – Х.: Страйд, 2005. – С. 192.
25. Тлумачний словник з цивільного права / Під ред. В.М. Селіванова. – К.: Ін-т приват. права і підприємництва АпрНУ, 1998. – С. 201.
26. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право Украины: Учебник. – Х.: ООО «Одиссей», 2004. – С. 126-127.
27. Шевченко Я.М. Розвиток і перспективи кодифікації цивільного законодавства в Україні // Право України. – 2000. – №2. – С. 67.
28. Юридична енциклопедія: в 6т. / Ред. кол.: Ю.С. Шемшученко (голова ред. кол.) та ін. – К.: Українська енциклопедія, 2002. – Т. 4. – С. 352.
29. Юридична енциклопедія: в 6т. / Ред. кол.: Ю.С. Шемшученко (голова ред. кол.) та ін. – К.: Українська енциклопедія. – Т. 5. – 2003. – С. 50.