Курсова робота
Кандидата на посаду
професійного судді
Трофименко Єлізавета Василівна
ВСТУП
1. ПРАВОСУБ‘ЄКТНІСТЬ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ ЯК УЧАСНИКА ЦИВІЛЬНИХ ВІДНОСИН
1.1 ПОНЯТТЯ І ЗМІСТ ЦИВІЛЬНОЇ ПРАВОЗДАТНОСТІ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ
1.2 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЦИВІЛЬНОЇ ДІЄЗДАТНОСТІ ГРОМАДЯН
2. ПРАВОВИЙ СТАТУС ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ – ПІДПРИЄМЦЯ
3. ІНСТИТУТ ОПІКИ ТА ПІКЛУВАННЯ ЯК ЗАСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ЗАХИЩЕНОСТІ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Вступ
Сучасна динаміка соціально-економічних і політичних перетворень в Україні, що виявляється у трансформації соціальної структури суспільства та подальшої демократизації державно-правових інститутів, вимагає істотної активізації наукових досліджень проблем цивільного права, які торкаються регламентації правового становища фізичної особи. У період, коли Україна знаходиться на етапі розбудови ринкових відносин, модернізації нормативно-правової бази, одним із пріоритетних напрямків її державної політики є створення відповідної правової основи, необхідної для зміцнення і подальшого розвитку соціальних, гуманістичних та демократичних засад нашої держави. В процесі поточного розвитку і вдосконалення суспільних відносин принципового значення набуває проблематика наукового дослідження та подальшого становлення інституту фізичної особи, регламентації її правового статусу та вироблення механізму гарантування та непорушності її прав, свобод і законних інтересів. Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
Наукове дослідження та розвиток правового регулювання статусу фізичної особи належить до числа найпріоритетніших напрямків розвитку юридичної науки та законодавчої політики, що знаходить своє відображення у всіх галузях права, в тому числі і у цивільному праві. Цивільне право має на меті упорядкувати поведінку людей у різних життєвих ситуаціях та відносинах, забезпечити їм можливість вільного розвитку та режим непорушності прав і законних інтересів.
Правовий статус фізичної особи як суб’єкта цивільного права характеризується як певне правове становище особи, змістом якого є сукупність прав і обов’язків особи, які визначають фізичну особу як самостійного учасника цивільних відносин.
У зв’язку з цим особливого значення набуває правова регламентація можливості фізичної особи виступати в якості суб’єкта права, здійснювати права і виконувати покладені на неї обов’язки. Правовий статус як понятійна категорія відображає перш за все ті можливості, якими може користуватися фізична особа, а також ту міру необхідної поведінки, яка вимагається від фізичної особи під впливом загрози притягнення до відповідальності у разі порушення прав інших осіб або невиконання чи неналежного виконання покладених обов’язків. Соціальним змістом правового статусу особи є її свобода, яка закріплена в нормах права та охороняється державою.
Загальновизнано, що правовий статус, встановлюючи межі можливої і необхідної поведінки людей, тим самим забезпечує вільну, автономну суспільно корисну діяльність особистості. Відповідно, метою правового статусу є встановлення певної міри можливої і необхідної поведінки особи, в рамках якої особа має змогу реалізувати власний потенціал та потреби при умові непорушності рівних прав і законний інтересів інших осіб. Сучасні умови глобалізації та гуманізації суспільства та державно-правових інституцій вимагає переосмислення та удосконалення правового захисту фізичної особи, як «найвищої соціальної цінності», що надасть змогу зберегти стан соціальної справедливості та безпеки, а також захистити законні інтереси фізичної особи від впливу різноманітних транснаціональних інститутів.
Враховуючи вказане вище, метою даної реферативної роботи буде надання загальної характеристики фізичної особи як учасника цивільних правовідносин, що пов’язується із виконанням наступних завдань:
1) на підставі аналізу чинних нормативно-правових актів України та юридичних літературних джерел надати характеристику природи та сутності правосуб’єктності фізичної особи та охарактеризувати її складові елементи;
2) встановити зміст поняття цивільна правоздатність, дієздатність та деліктоздатність фізичної особи; проаналізувати зміст часткової та неповної цивільної дієздатності фізичної особи; визначити підстави надання повної дієздатності фізичній особі, а також охарактеризувати інститути обмеження цивільної дієздатності та визнання особи недієздатною;
3) визначити та проаналізувати зміст інституту фізичної особи-підприємця як особливого статусу фізичної особи, що має намір реалізувати своє конституційне право на зайняття підприємницькою діяльністю;
4) встановити сутність та зміст інституту опіки і піклування, що встановлюється над фізичною особою з метою забезпечення її потреб та уникнення порушення її прав зі сторони інших осіб;
5) окреслити загальну проблематику правової регламентації правового статусу фізичної особи у вітчизняному законодавстві, що пов’язана із специфікою перехідного етапу розвитку суспільства.
1. ПРАВОСУБ‘ЄКТНІСТЬ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ ЯК УЧАСНИКА
ЦИВІЛЬНИХ ВІДНОСИН
1.1 Поняття і зміст цивільної правоздатності фізичної
особи
Формування демократичної, соціальної, правової держави в Україні відбувається у надзвичайно складному форматі, що пов’язано із необхідністю проведення комплексного реформування багатьох державно-правових інституцій відповідно до потреб самої держави, розвитку міжнародного співтовариства, необхідністю забезпечення стабільності економічної сфери та соціальної захищеності громадян. Розвиток вітчизняного законодавства в Україні також знаходиться в стані оновлення та реформування, що передбачає комплексне перетворення багатьох галузей і інститутів законодавства. Фізична особа як суб’єкт права є самостійним учасником правовідносин, що характеризується особливим статусом, який обумовлений визнанням людини найвищою соціальною цінністю. Це в свою чергу вимагає особливого підходу до формування науково обґрунтованої правової бази, яка закріплює її правовий статус.
Цивільне право як самостійна галузь права має за мету упорядкувати поведінку людей у різноманітних життєвих ситуаціях та відносинах, забезпечити їм можливість самостійно вирішувати порядок взаємовідносин між собою. Досягти цієї мети можливо лише у випадку, коли людина та її інтереси і потреби будуть знаходитися в центрі уваги законодавця, коли всі галузі права будуть спрямовані на захист фізичної особи, як суб’єкта права.
Для характеристики фізичної особи як суб’єкта цивільного права в теорії використовується поняття правосуб’єктності. У ст. 6 Загальної декларації прав людини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, закріплено, що кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб’єктності.
Появу в теорії права такої категорії як правосуб’єктність необхідно віднести до того, що правове регулювання передбачає наявність характерних властивостей у суб’єкта, що обумовлюють її особисті, економічні, політичні та соціальні потреби, а також встановлює її значення по відношенню до інших суб’єктів. Правосуб’єктність визначає, якими властивостями повинні володіти суб’єкти для того, щоб мати права і нести (виконувати) обов’язки. С.С. Алексєєв зазначає, що соціальною умовою правосуб’єктності виступає свобода волі людини, а її зміст полягає в тому, що особи володіють здатністю бути носіями юридичних прав і обов’язків. Вітчизняна юридична енциклопедія визначає поняття правосуб’єктність як здатність фізичних і юридичних осіб у встановленому порядку бути суб’єктами права, тобто носіями суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.
Іншим принциповим питанням є визначення поняття «фізична особа», що надасть змогу охарактеризувати зміст правосуб’єктності як сукупності індивідуально визначених прав та обов’язків. В юридичній літературі 70-80-х років термін «фізична особа» переважно пов’язувалось із буржуазним типом розвитку держави і права, що обмежує рівність та індивідуальність громадян, зазначаючи про те, що правильним є використання поняття «громадянин», що в більшій мірі відповідає сутності відносин у соціалістичному суспільстві. На сьогодні у ст. 24 Цивільного кодексу України закріплене положення про те, що фізичною особою є людина як учасник цивільних відносин. Тим самим у чинному законодавстві України поняття фізичної особи пов’язується із категорією «людина» яка наділена певним статусом (певними властивостями) – статусом учасника цивільних відносин. З іншої сторони, у п. 1 ст. 2 Цивільного кодексу України зазначено про те, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи.
Юридична енциклопедія проводить розмежування понять фізична та юридична особа, визначаючи фізичну особу, як суб’єкта, що має статус громадянина України, іноземця або особи без громадянства, які є суб’єктами правовідносин.
Отже, визначаючи виключний перелік учасників цивільних відносин, до якого включені і фізичні особи, (ст. 2), у ст. 24 Цивільного кодексу України поняття фізичної особи формується через визначення людини як учасника цивільних відносин. Враховуючи вказане, в літературі справедливо стверджується про те, що поняття «фізична особа» та «людина» є взаємопов’язаними, але не тотожними. Фізична особа – це завжди людина. Разом з тим, людина може бути, а може і не бути учасником цивільних відносин. Окрім того, людина може розглядатися як суб’єкт права, з однієї сторони, а з іншої сторони – може бути предметом наукового дослідження або розглядатися як об’єкт впливу в іншій системі суспільних зв’язків.