1) взаємозв’язок між суб’єктами соціальної системи;
2) наявність певної вигоди для обох суб’єктів відносин;
3) демократичний характер взаємозв’язку;
4) взаємна узгодженість в діях суб’єктів соціальної системи;
5) циклічна причинна залежність у зв’язках між суб’єктами соціальної системи;
6) відповідна спрямованість на досягнення наміченої цілі в діях суб’єктів соціальної системи;
7) наявність певних системних інтегрованих властивостей у суб’єктах соціальної системи під час їх взаємозв’язку;
8) існування антиентропійного ефекту соціальної системи, тобто стабілізуючої ролі взаємозв’язків суб’єктів соціальної системи;
9) наявність особливої комунікаційної функції, засобів контактів з суб’єктами інших соціальних систем.
Вважаємо, що перелічені ознаки взаємодії постають складовими частинами системного утворення. Слід зазначити, що система суттєвих ознак є відкритою і припускає включення додаткових елементів у разі появи нових знань щодо взаємозв’язків між суб’єктами соціальної системи. Аналіз та синтез наведених ознак дозволяють дійти висновку щодо доцільності розглядати взаємодію найважливішою формою взаємозв’язку в будь-якій соціальній системі. Завдяки її стабілізуючої ролі, характеру взаємовідносин між суб’єктами, тобто наявності обопільного бажання суб’єктів до взаємних дій, вона за своєю суттю є найсприятливішою формою побудови соціальних відносин між будь-якими суб’єктами.
Категорія «взаємодія» є істотним методологічним принципом пізнання всіх суспільних явищ і зв’язків. Саме взаємодія дозволяє розкрити дійсну сутність будь-якого явища. Об’єкт дослідження може бути зрозумілим і визначеним лише у системі відносин або її взаємодії з іншими навколишніми явищами, їх частинами, сторонами і властивостями. Акцентується також увага на тому, що взаємодія виникає там і тоді, де взаємозв’язок між суб’єктами об’єднаний спільною метою, Крім того, взаємодія полягає не тільки в безперервному впливі один на одного, а також і у використанні взаємодіючими сторонами можливостей один одного для досягнення власних цілей.
Вважаємо за доцільне також звернути увагу на значну інформаційну роль взаємодії у соціальних відносинах. Якщо за формою взаємодія подається як взаємозв’язок між суб’єктами, то за змістом вона є засобом обміну будь-якою інформацією. Тому є усі підстави вважати взаємодію фундаментальною умовою здійснення процесу управління.
На нашу думку, подальшому з’ясуванню сутності категорія «взаємодія», визначенню її ролі у соціально-правовому механізмі забезпечення прав і свобод людини та громадянина сприятимуть дослідження сучасних концепцій державного управління, а також умов для здійснення належної взаємодії між державою та громадянським суспільством.
У роботі підтримується позиція, що ефективність реалізації державної політики визначається якістю державного управління. Взаємозв’язок між формуванням політики та державним управлінням доцільно визначити на двох рівнях: 1) понятійно-теоретичному (формулювання соціально-економічного завдання, політичної програми); 2) регулятивно-управлінському (визначення функціональних завдань держави, апарату державного управління; узагальнення зусиль приватного та публічного способів регулювання; контроль та перевірка кінцевого результату). З точки зору системного аналізу, формування політики передує державному управлінню. Формування політика розглядається як формування та закріплення у нормах права певних дій політичних інститутів держави задля досягнення намічених цілей. У залежності від кола питань, політику поділяють на зовнішню та внутрішню, політику у конкретних сферах соціально-економічного життя суспільства. Державне управління за своєю суттю постає процесом реалізації політичних настанов з використанням усіх інститутів держави. Механізм державного управління охоплює досить широке коло питань: регламентацію діяльності адміністративного апарату, співвідношення різних рівней управління у державі, правове положення органів та посадових осіб у політичній системі. Тобто, державне управління охоплює політику та механізм її реалізації, координує окремі політики та реалізує єдину політико-управлінську функцію держави. Зазначимо, що взаємозв’язок між формуванням політики та державним управлінням досить складний. З одного боку, визначення політичних цілей постає на сьогодні усе більш фіксованим та усталеним соціальним явищем, водночас, з іншого боку, державному управлінню притаманні тенденції до різноманіття, залучання нових засобів регулювання, оптимізації процесу досягнення поставлених цілей.
Питанням формування державної політики, державного управління присвячено велика кількість праць, але дещо більш перспективними є ті дослідження, в яких автори спираються на універсальні закони та принципи. Традиційно питаннями вивчення управління, його процесів займалися, використовуючи методологічні позиції теорії систем та кібернетики. Водночас слід зазначити, що на сьогодні відбувається жвава дискусія щодо можливості використання цих методологічних положень, які, передусім, застосовувались під час дослідження технічних систем, у рамках дослідження систем соціальних взагалі та систем соціального управління зокрема. У нашому випадку мова йде про різновид системи соціального управління – державне управління.
Вважається, що на сьогоднішній день більш збалансовані можливості для дослідження державного управління надаються синергетикою. Якщо в рамках теорії систем та кібернетики головними постають поняття інформації та взаємодії суб’єкта по каналах прямого та зворотнього зв’язку, то синергетика вивчає уявлення щодо процесів організації та самоорганізації у складних нелінійних середовищах. [7, с 3-5]. А головним обмеженням кібернетики та теорії систем постає те, що вони вивчають системи, які знаходяться у стані рівноваги, гомеостазу. Тоді як для синергетики – це тільки один із можливих станів системи, певний етап розвитку системи. Синергетика досліджує нерівноважні системи, які знаходяться у процесі еволюційних змін, тобто вона дозволяє вивчати стан соціальних систем, систем державного управління, зокрема, по «повному колу», тобто і в «епоху змін». Наша увага до цих питань зумовлена необхідністю знаходження правильного методологічного підходу до вивчення, дослідження будь-якого соціального процесу, тим більш – державного управління, яке має суттєвий вплив на розбудову якісної взаємодії органів державної влади.
Вважаємо за необхідне підкреслити, що одним із головних положень синергетики є теза про те, що складноорганізованим системам недоцільно нав’язувати шляхи їх розвитку, більш того, сама ідея використовувати методи насильства в управлінні може негативно впливати на їх розвиток. Тому, с позицій синергетики, державне управління потрібно розглядати не як владний вплив суб’єкта на об’єкт (принцип управління в технічних системах, в рамках теорії систем та кібернетики), а як перехід до діалогу з суспільством. Ми розуміємо, що на сьогодні існують багато факторів (наприклад, рівень правосвідомості, правової культури взагалі у державі), які перешкоджають повноцінному діалогу, але сприйняття його як одного із головних методологічних принципів державного управління вже постає важливим та дає змогу розгортати процес дослідження будь-якого аспекту державного управління саме з цієї позиції.
Зважаючи на один із головних законів у синергетиці – закон ієрархічності, системності світу, у роботі [2, с.80] зроблено висновок, що для соціальних систем доцільно використовувати «теорію соціальних відносин обмінного типу». При цьому мається на увазі, що обмінним відносинам (відносини взаємодії) притаманний антиентропійний ефект (ефект, який протидіє руйнуванню соціальної системи), водночас нерівноцінні відносини, тобто відносини владного впливу, посилюють руйнівні тенденції. Отже, якщо йдеться про відносини обміну, то держава може очікувати і вимагати від громадян дотримання своїх приписів лише у тому випадку, коли вона надає їм який-небудь соціальний еквівалент, наприклад забезпечує стабільне існування, гарантовану роботу і т. ін. Тобто, коли держава виконує своє призначення як суб’єкт управління, що забезпечує життєдіяльність системи. Відповідно, якщо держава як суб’єкт управління не надає громадянам «на ринку соціальних послуг» умов для нормального рівня життя, то в обмін отримує еквівалентне ставлення до самої себе у вигляді різноманітних відторгнень будь-яких державних пропозицій, у тому числі позитивних для суспільства. Внаслідок чого зростає необхідність застосування методів примусу, оскільки добровільно приписи держави громадянами не виконуються.
Державне управління, з позицій синергетики, характеризується не лише як владний вплив суб’єкта на об’єкт, але й як взаємодія суб’єкта з навколишнім середовищем (об’єктом управління) з метою пізнання притаманних йому закономірностей, а також гармонічного «вбудування» до нього шляхом пристосування своєї поведінки до даних об’єктивних закономірностей. У цьому випадку можна говорити про перехід від управління суспільством до «діалогу з суспільством» [8, с.30]. Таким чином, визначення державного управління як взаємодії держави та суспільства дозволяє дійти висновку про те, що громадяни виконують свої правові обов’язки тоді, коли держава виконує свої. Відповідальність громадян перед державою повинна обов’язково урівноважуватися відповідальністю держави перед суспільством. Також зазначимо, що баланс інтересів держави та громадянського суспільства є показником ефективності державного управління та самого механізму держави.