Загально-правова характеристика поняття взаємодії та її роль у формуванні та реалізації державної політики
Вступ
Вважаємо за доцільне надалі зосередити свою увагу на визначенні поняття та сутності такого соціально-суспільного феномену як «взаємодія». Для досягнення поставленої мети вважалося за необхідне використовувати не лише традиційні теоретичні підходи юридичних наук, теорії систем, кібернетики, філософії, психології, соціології, але й сучасне розуміння соціальних процесів з позицій синергетики. Ми відстоюємо ідею щодо необхідності аналізу та зваженого врахування результатів міждисциплінарних досліджень щодо визначення змісту та особливостей поняття взаємодії та вироблення власної позиції з цього приводу. Отже, розглянемо дослідження, що проводяться в межах різних наук.
Мовознавство тлумачить слово «взаємодія» як: «…співдія, співдіяння. Взаємний зв'язок між предметами в дії, а також погоджена дія між ким -, чим-небудь» [1, с. 259]. У філософії також є декілька точок зору щодо визначення цього поняття. Так, «взаємодія» в оказіоналізмі, у філософії Лейбниця і Лотце розуміється метафізично; під «взаємодією» у філософії Канта розуміється категорія відносин, яка породжує єдність речей і процесів почуттєвого світу…[6, с. 66]. При цьому взаємодія виступає як об’єктивна й універсальна форма руху, розвитку, що визначає існування й структурну організацію будь-якої матеріальної системи. Отже, без здатності до взаємодії матерія не могла б існувати. У цьому розумінні Енгельс визначав взаємодію як кінцеву причину всього існуючого [7, с. 66]. Сучасна філософія визначає взаємодію як поняття, що необхідно для позначення впливу речей одна на одну, для відображення взаємозв’язків між різними об’єктами, для характеристики форм людського буття, людської діяльності й пізнання. У понятті «взаємодія» фіксуються прямі і «зворотні» впливи речей, воно охоплює прямі й опосередковані відносини між об’єктами та системами. Ще більшої ролі надається поняттю «взаємодія» у дослідженнях доктора філологічних наук А.М. Ієзуітова – це принципово нова філософія, відповідно до якої взаємодія усіх систем та структур постає єдиною умовою гармонійного розвитку природи [8, с. 34]. У широкому розумінні «взаємодія» виступає як філософська категорія, що відображає процеси впливу об’єктів один на одного, їхню взаємну обумовленість і породження одним об’єктом іншого [9]. У вузькому розумінні, яке за своєю суттю подібне поняттю «координація» (від латинського “со-“спільно, “ordinatio”- упорядкування, взаємозв’язок, узгодження), взаємодія розглядається як взаємозалежна, погоджена діяльність різних суб’єктів.
Слід зазначити, що існує декілька точок зору стосовно співвідношення понять «координація» та «взаємодія». Наприклад, координація – це функція одного із суб’єктів системи, а взаємодія – принцип діяльності, засіб контактів з суб’єктами інших систем. До того ж координація, на відміну від взаємодії, містить у собі елемент підкорення волі координуючого органу системи, що направляє автономну діяльність на виконання загальних завдань, поставлених перед виконавцями [2, с. 139]. Координація також постає одним із спеціальних методів адміністративного права - «…в основі якого лежить необхідність узгодження управлінських дій між кількома органами одного структурного рівня для досягнення загальної мети.» [1, с.27].
У психології у самому загальному вигляді «взаємодія» визначається як процес безпосереднього чи опосередкованого впливу суб’єктів один на одного, який породжує їх взаємну обумовленість і зв'язок. Багато уваги у рамках психології приділяється дослідженню співвідношень понять «спілкування» і «взаємодія», при чому існує три точки зору щодо цього питання. Слід зазначити, що ґрунтовний аналіз цих позицій наведений у роботі [2], основними положеннями якої вважаємо за можливе скористатися. У дослідженнях А.А. Бодалєва. та Н.С. Дежнікової ці поняття використовуються як тотожні. Визначаючи категорію взаємодії як процес сприйняття та розуміння людиною людини і розмежовуючи поняття діяльності та міжособистої взаємодії, А.А. Бодалєв обґрунтовує специфіку кожного з них в умовах контакту, а поняття «спілкування» та «взаємодія» розглядає як синонімічні. С.В. Кудрявцева, М.І. Лисіна розглядають «взаємодію» як характеристику спілкування. Прибічники третього напрямку (Г.М. Андрєєва, А.А. Леонтьєв, Б.Ф. Ломов та ін.) вважають, що спілкування безпосередньо забезпечує взаємодію. Розглядаючи відносини взаємодії та спілкування, Б.Ф. Ломов стверджує, що спілкування є специфічною формою взаємодії з іншими людьми, взаємодією суб’єктів. Цієї ж точки зору також дотримується Н.Н. Обозов, відмічаючи, що готовність до взаємодії може реалізуватися у поведінці суб’єктів в умовах спілкування, спільної діяльності. По особливому розглядає цю проблематику Г.М. Андрєєва: вона подає взаємодію людей у процесі міжособистих стосунків як інтерактивну сторону спілкування. Визначальною особливістю взаємодії, на думку автора, є той факт, що під час організації спільної діяльності надзвичайно важливо для її учасників обмінюватися не лише інформацією, а й організовувати обмін діями, планувати спільну діяльність. Таким чином, поняття «спілкування» та «взаємодія» категоріально розмежовуються, спілкування постає найважливішою компонентою та формою взаємодії [2].
Соціальна «взаємодія» у соціології розглядається як процес безпосереднього чи опосередкованого впливу соціальних об’єктів один на одного, під час якого сторони, що взаємодіють, пов’язані циклічною причинною залежністю. Соціальна взаємодія як вид зв’язку об’єднує у собі інтегрованість дій, функціональну координацію їх наслідків, тобто постає системою дій, що обумовлює засоби реалізації спільної діяльності, а також є підставою суспільної солідарності. Водночас існують різні погляди щодо змісту «взаємодії», які наводяться у роботі С.А. Радіонова [3]. Для Хоманса взаємодія між особистостями має досліджуватися з позицій теорії обміну, виходячи із прагнення взаємодіючих індивідів до максимізації вигод та мінімізації витрат [2]. Функцію приведення системи у рівноважний стан виконує «комплекс інституціолізованих очікувань, правил обміну». Парсонс розглядає соціальну систему як таку, що «створена взаємодією індивідів, кожний з яких одночасно і діяч, що переслідує особисті цілі, і об’єкт орієнтації для інших діячів. Індивідуальні дії направляються взаємноузгодженими експектаціями» [3]. Регулярне і довгострокове відтворення ситуацій взаємодії призводить до стандартизації очікувань і формуванню норм, що структурують в очах індивіда моделі взаємодії й покладають обов’язки участі в них, тобто визначають соціальні ролі. Соціальна дія та взаємодія є продуктом виконання ролей, які діяч отримує ззовні та інтерналізує [3].
У рамках теорії систем цікавою також, на наш погляд, є думка В.І. Свидерського щодо поняття «взаємодії» та її інтегруючої ролі у будь-якій системі [4]. Розглядаючи будь-яку систему, умовно виділяють її статичний та динамічний аспекти. При цьому саме структура розглядається як статична характеристика системи, оскільки зміна структури означає неминучу зміну самої системи. Водночас організація характеризує динамічний аспект, тобто визначає єдність, упорядкованість взаємодій усіх елементів системи, що забезпечує цілісність самої системи. Складність системи розглядається серед головних інтегральних системних якостей, яка, в свою чергу, виявляється у різноманітті та протиріччі. Нагадаємо, що саме протиріччя визначається марксистсько-ленінською філософією джерелом взаємодії. Протиріччя, що виникають та «борються», є одночасно наслідком та джерелом розвитку системи, в результаті чого забезпечується динамічна рівновага системи [13, с.47].
У юридичній літературі поняття «взаємодія» чітко не визначено. Наприклад, у юридичній енциклопедії зовсім відсутня характеристика цього поняття, найближчим до змісту наведено поняття «взаємність» у міжнародному праві – це ототожнення або, принаймні, еквівалентність прав та обов’язків [5, с.356]. Деякі аспекти взаємодії розглядаються у роботі М.Н. Марченка [6, с.5]. Автор розглядає співвідношення понять «відносини», «зв'язок», «взаємодія», «причино-наслідкова залежність». М.Н. Марченко підкреслює, що ці поняття виражають різні форми і ступені конкретних взаємозв’язків між конкретними об’єктами. Найбільш загальне з них – поняття «відносини», під яким розуміється будь-яка спільна визначеність декількох об’єктів (учасників відносин). «Зв'язок» – це вид «відносин», що визначається як відносини залежності, при яких зміна одного із взаємопов’язаних явищ призводить до зміни іншого. Взаємовідносини на відміну від взаємозв’язку не припускають, що зміна одного явища призводить до зміни іншого. Особливим видом взаємозв’язку постає категорія «взаємодії», яка характеризує існування більш глибоких відносин. Взаємодія припускає, що дане явище реалізує свою специфічну природу лише через свої взаємовідносини з іншими, і за межами взаємодії не здатне існувати як відповідне явище. У взаємодії обидва явища виступають і як активні, і як пасивні. Головна риса взаємодії – взаємні зміни явищ, які не пасивно співвідносяться між собою, а впливають одне на одне. «Причино-наслідкова залежність» припускає породження, «виробництво» одного явища іншим, це поняття виражає односторонність впливу, є доповнюючим до поняття взаємодії. М.Н. Марченко виділяє наступні зв’язки взаємодії: а) зв’язки породження; б) зв’язки перетворювання; в) зв’язки розвитку.
Дослідження показали, що стосовно визначення суттєвих ознак взаємодії також не має загальноприйнятої точки зору. Невирішеними є питання щодо доцільності розгляду наступних ознак в якості суттєвих: нормативності, обов’язковості правового регулювання взаємодії; положення суб’єктів взаємодії в ієрархії системи; узгодженості заходів за ціллю, місцем, часом, методами; спільності діяльності; спрямованості взаємодії. Ґрунтовний аналіз тлумачень поняття «взаємодія», його змісту, які наведені у роботах з різних галузей знань, слугував підставою для власного усвідомлення необхідності узагальнення цієї інформації та формування зваженої системи суттєвих ознак взаємодії у соціальній системі. Нами пропонується розглядати взаємодію як найважливішу та найбільш розвинуту форму відносин між суб’єктами соціального середовища, соціальної системи, якій притаманні наступні ознаки: