Виконання цього виду покарання в Україні здійснюють 711 підрозділів кримінально-виконавчих інспекцій. Згідно із ст. 13 КВК України та ст. 10 Закону України про Державну кримінально-виконавчу службу на них покладені обов’язки своєчасного виконання кримінальних покарань, не пов’язаних з позбавленням засуджених волі. Передусім, це обов’язки щодо обліку і контролю за поведінкою засуджених до позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; громадських робіт та виправних робіт. Крім того, здійснення контролю за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання, вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років.
Даючи визначення поняття «профілактично-виховний вплив», на нашу думку, доцільно було б визначити його як самостійну специфічну діяльність кримінально-виконавчої інспекції [2, с. 58]. Визнаючи в теоретичному та практичному плані, що заходи профілактично-виховного впливу на засуджених, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції, проводяться підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності формально, а інспекція в цих заходах участі майже не бере, доходимо висновку про необхідність підготовки спеціальної програми проведення профілактично-виховного впливу на засуджених, що мала б до того ж правове забезпечення [11]. Ця програма, як ми собі уявляємо, повинна включати роботу не тільки обліку кримінально-виконавчою інспекцією, але й обов’язкову участь власника підприємств, установ та громадських організацій, де засуджений працював до суду і буде відбувати покарання (паралельно, наразі, є необхідність розробити комплекс заходів щодо залучення підприємців, збільшення їх зацікавленості до профілактично-виховного впливу на цю категорію людей). З нашого погляду, під час підготовки цієї програми необхідно враховувати такі складові: характер злочину, скоєного засудженим; ставлення його до скоєного злочину; освіту, моральний і культурний розвиток;ставлення до умов відбування покарання; ступінь особистої дисциплінованості; особливості характеру; ставлення до себе й оточення; захоплення, уподобання, корисні нахили; улюблені заняття у вільний час.
Думається, було б доцільно розробити єдину систему профілактично-виховного впливу та прийняти відповідні положення. У зв’язку з чим потрібен комплекс заходів, що сприяли б успішному здійсненню цієї діяльності. На наш погляд, вони повинні включати в себе: вироблення єдиних вимог до засуджених, що перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції, закріплення в положенні їх прав і обов’язків; визначення місця і ролі громадських вихователів та інших осіб у виробничому колективі по роботі із засудженими, визначивши їм конкретні повноваження, що були б зафіксовані в «Положенні про єдину систему профілактично-виховного впливу»; вироблення системи заходів профілактично-виховного впливу на засуджених, які перебувають на обліку в інспекції, в робочий і неробочий час; визначення матеріального і морального заохочення учасників роботи із засудженими. Наприклад, виділення для цієї роботи кримінально-виконавчій інспекції спеціальних коштів (якусь частину від коштів, що надходять до державного бюджету); вироблення механізму взаємодії кримінально-виконавчої інспекції з іншими правоохоронними органами, власниками підприємств, установ та громадськими організаціями в проведенні заходів профілактично-виховного впливу на засуджених, що стоять на обліку в кримінально-виконавчій інспекції.
Таким чином, профілактично-виховний вплив включає в себе певний вид виправлення і ресоціалізації поведінки особистості засудженого, який перебуває на обліку в кримінально-виконавчій інспекції.
Як відомо, у науковому світі вже давно у вжитку такі поняття та відповідні терміни, як «ресоціалізація», «виправлення», «соціальна адаптація», «соціальний патронаж» тощо, які є проявом широких соціальних процесів та заходів, що є чинниками включення, виправлення і ресоціалізації, пристосування особистості до соціально прийнятних та підтримуваних державою алгоритмів позитивної поведінки, системи цінностей та ін.
Процес ресоціалізації, як частина соціалізації особи, як процес відновлення схвалюваних суспільством і державою навичок поведінки, супроводжується соціальною адаптацією (пристосуванням) особи та її виправленням (позитивними змінами).
Під соціальною адаптацією слід розуміти соціальний процес взаємодії особи з позитивним мікросередовищем шляхом певного пристосування до нього через спілкування, поведінку, діяльність, спрямований на сприйняття і раціональне усвідомлення властивих йому норм, традицій, цінностей, життєвих позицій, на встановлення рівноваги між їх особистісними установками і очікуваннями даного соціального середовища при наявності контролю з його боку [2, с. 35].
Соціальна адаптація особи розглядається як пристосування індивіда до умов соціального середовища, де соціальне середовище взаємодіє на свідомість і поведінку особи через діяльність, в яку ця особа включена, залучена.
Крім того, соціальна адаптація здійснюється за допомогою соціального патронажу – комплексу заходів державної підтримки та допомоги особам, що потребують сприяння у працевлаштуванні, подоланні житлових перешкод, запобіганню дії на них криміногенних факторів тощо [17].
Ресоціалізація визначає основні напрямки діяльності органів та установ кримінально-виконавчої служби. Вона передбачає засвоєння елементарних норм, цінностей і знань, необхідних і достатніх для того, щоб бути включеним в життя суспільства. Це допоможе засудженому на перших порах справлятися з необхідною кількістю ролей в звичайних умовах життя, а в перспективі буде слугувати основною базою для відновлення відповідного обсягу функцій нормального члена суспільства.
Ч. 2 ст. 6 КВК України розкриває суть терміну ресоціалізації засуджених і трактує останню як свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства, як повернення його до самостійного загально прийнятного соціально-нормативного життя в суспільстві. Необхідною умовою ресоціалізації засудженого вказана стаття називає виправлення засудженого як процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої законослухняної поведінки.
У світлі цих визначень необхідно розглядати ресоціалізацію засуджених як діяльність, спрямовану на поступове повернення в суспільство духовно і морально відродженої людини, яка не становить загрози для інших; як процес відновлення втрачених, а іноді й зовсім не прищеплених, соціально значущих позитивних зв’язків індивіда (засудженого) із суспільством.
Одним із найдійовіших засобів впливу на засуджених є індивідуальна робота – тобто цілеспрямована діяльність співробітників органів виконання покарань, кримінально-виконавча інспекція та інших соціальних інституцій для досягнення мети виправлення і ресоціалізації засуджених. Саме цим формам профілактично-виховного впливу надають перевагу у європейських виправних закладах, вбачаючи в цьому ефективний і дійовий засіб виправлення і ресоціалізацію засуджених. Ч. 2 ст. 123 КВК України недвозначно зазначає, що участь засуджених у виховних заходах враховується при визначенні ступеня їхнього виправлення, а також при застосуванні заходів заохочення і стягнення. До речі, новацією Кодексу є саме стимулювання законослухняної поведінки засуджених через диференційований виховний вплив аж до залучення засуджених до самовиховання.
Як бачимо, новий Кримінально-виконавчий кодекс у цілому охопив реально можливі засоби виправлення і ресоціалізації.
Загальноосвітнє і професійно-технічне навчання засуджених до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі. Всі категоріїзасуджених мають право брати участь в культурній і загальноосвітнійдіяльності, яка направлена на усесторонній розвиток людської особиі задоволення її культурних потреб.
В ст. 53 Конституції України гарантуються загальнодоступність і безкоштовністьповної загальної середньої та професійно-технічної освіти, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.
Згідно із ст. 3 Закону України «Про освіту» держава гарантує загальнодоступність і безкоштовність освіти в усіх державних навчальних закладах.
Загальноосвітні програми направлені на вирішення завдань формування культури особи в цілому, адаптації особи в суспільстві, направлені на формування цілісності особи, його гармонійного виховання і розвитку. Процес професійної освіти і професійної підготовки засуджених, у тих випадках, коли це витікає із змісту покарання, в більшій мірі підходить для виконання головної мети покарання – виправлення засудженого.
Громадський вплив на засуджених до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі.Чинне кримінально-виконавче законодавство до числа основнихзасобів виправленні засуджених, разом з іншими, відносить громадський вплив (ст. 6 КВК України).
Громадськість покликана надати істотну допомогу у вирішенні наступних завдань: у формуванні у осіб, засуджених до всіх без виключенняпокарань, поважного відношення до людини, суспільства, праці, норм, правил і традицій людського гуртожитку, в стимулюванні їх правослухняної поведінки [12, с. 159–160].
До громадськості відносятьсянеурядові державніі міжнародні громадські організації.
Як різносторонній і делікатний засіб дії, участь громадськостів процесі виконання покарань схильна до правового регулюванняу меншій мірі, ніж, наприклад, режим і праця. Останнім часом традиційні форми діяльності громадських організацій, які базувалисяна ідеологічній основі, істотно послабшали; ефективність нових ще не проявилася, а їх детально регламентувати – навряд чи це необхідно робити сьогодні. Корисність і актуальність різноманітноїучастігромадськості у виховному впливу на засуджених не викликаєсумнівів.