Дані положення, крім того, регламентовані частинами 1, 2 ст. 41 КВК України, в яких передбачена участь засуджених у суспільно корисній праці. Крім суспільно корисної праці, в Інструкції передбачені такі основні засоби виправлення і виховання осіб, засуджених до виправних робіт, як соціально-виховна робота, дотримання порядку відбування покарання, загальноосвітнє та професійно-технічне навчання, громадський вплив та контроль за їхньою поведінкою. Відносно неповнолітніх, Інструкція включає в себе положення, спрямовані на забезпечення належного нагляду за їх поведінкою, трудовою дисципліною та одержанням ними виробничої кваліфікації.
Аналіз цих положень дозволяє вести мову про те, що в них автоматично включені засоби виправлення, вміщені в ст. 6 КВК України, без достатньо критичного їх осмислення. Зокрема, проведення соціально-виховної роботи, залучення до загальноосвітнього та професійно-технічного навчання, забезпечення належного нагляду за поведінкою засуджених передбачає наявність відповідних нормативно закріплених положень, у яких би були визначені суб'єкти, які б відповідали за їх використання та результати цієї роботи.
Крім того, ч. 5 ст. 41 КВК України визначає обов’язок кримінально-виконавчої інспекції проводити не соціально-виховну роботу із засудженими особами, а виховну роботу. Дані різновиди виховної роботи мають не однаковий зміст, що обумовлює застосування різних форм і методів її реалізації. Наприклад, відповідно до ст. 123 КВК України, соціально-виховна робота застосовується з метою виховного впливу лише на засуджених до позбавлення волі і передбачає цілеспрямовану діяльність персоналу органів і установ виконання покарань та інших соціальних інституцій для досягнення мети виправлення і ресоціалізації засуджених. Із засудженими до кримінальних покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, КВК України не передбачає проведення соціально-виховної роботи. Таким чином, дана Інструкція вміщує в собі колізії, коли одна норма суперечить іншій.
З урахуванням того, що ст. 107 КВК України чітко регламентує права і обов’язки засуджених до позбавлення волі, а ст. ст. 123–128 КВК України передбачаються напрямки виховного впливу на дану категорію засуджених, на нашу думку, подібні положення повинні бути закріплені в КВК України відносно засуджених до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі. Це дозволить не тільки усунути існуючі колізії в юридичних нормах, а й запобігти ситуаціям, коли від засуджених до кримінальних покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, вимагають те, що не передбачено законом. Наприклад, серед обов’язків засуджених до таких покарань відсутній обов’язок отримувати загальну освіту та проходити професійно-технічне навчання, а Інструкція відносить їх до основних засобів виправлення.
Особливості виконання і відбування неповнолітнім покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. У 2006 році кримінально-виконавча інспекція Державного департаменту України з питань виконання покарань виконувала судові рішення у відношенні 16816 засуджених неповнолітніх, з яких 2 – до позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (Статистичні дані Державного департаменту України з питань виконання покарань [12]). У першому розділі Інструкції визначено порядок виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
Виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю включає в себе:
– облік засуджених осіб;
– контроль за додержанням вимог вироку суду стосовно засудженої особи власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за місцем роботи засудженої особи, а також органом, що має право анулювати дозвіл на зайняття відповідним видом діяльності, яка заборонена засудженій особі;
– вжиття заходів щодо припинення порушень вимог вироку суду;
– винесення подання органу внутрішніх справ щодо здійснення приводу засуджених осіб, які не з’явилися за викликом до інспекції без поважних причин;
– організацію початкового розшуку засуджених осіб, місцезнаходження яких невідоме, та надсилання матеріалів до органів внутрішніх справ для оголошення розшуку таких засуджених осіб;
– здійснення інших заходів, передбачених законом.
Як бачимо, положення цієї Інструкції не передбачають проведення соціальних заходів, які б сприяли вирішенню проблем засудженої особи, що пов’язані з її освітою, здоров’ям, ризиком скоєння повторних злочинів. Крім того, законодавством не передбачається умовно-дострокове звільнення від відбування даного виду покарання. Це суттєво позначається на процесі відбування покарання засудженими особами, бо відсутні дійові важелі впливу на їх поведінку.
Відсутність такого заходу ставить цю категорію засуджених у нерівне становище у порівнянні з засудженими до інших видів кримінальних покарань, у процесі яких передбачено умовно-дострокове звільнення (наприклад, ст. 46 КВК України передбачає умовно-дострокове звільнення засуджених, які відбувають покарання у виді виправних робіт), а також це не відповідає закріпленому в ст. 5 КВК України принципу гуманізму. У порядку виконання даного покарання, залежно від характеру злочину і забороненого виду діяльності, підрозділ інспекції направляє повідомлення до відповідних органів, які здійснюють ліцензування певних видів діяльності. Взятій на облік особі роз’яснюються порядок та умови відбування покарання, правові наслідки у разі порушення вимог вироку та ухилення від відбування покарання. При цьому, на засудженого до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю покладаються певні обов’язки:
– виконувати вимоги вироку суду;
– надавати на вимогу інспекції документи, які пов'язані з виконанням даного покарання;
– повідомляти інспекцію про місце роботи і проживання чи їх зміну;
– з’являтися за викликом до інспекції.
При цьому вказані обов’язки у сфері правового регулювання недостатньо конкретизовані через відсутність чітко сформульованої регламентації, що призводить до невизначеності як індивідуальних змін у поведінці засудженого, так і відсутності варіативності застосування до нього засобів профілактично-виховного впливу з боку суб’єктів кримінально-виконавчих правовідносин.
Режим, тобто порядок та умови виконання і відбування цього покарання реалізується у двох формах: 1) у формі припинення трудового договору на заняття певною діяльністю; 2) у формі відмови засудженому в укладанні нового трудового договору на обіймання певної посади або видачі дозволу на заняття певною діяльністю.
Якщо виконання вироку в першій формі відбувається одноактно, відразу після вступу його в законну силу, в другій – протягом усього визначеного вироком строку покарання. Засуджений до позбавлення права обіймати певну посаду або займатися певною діяльністю повинен відчувати вплив карального потенціалу цього покарання протягом усього строку, визначеного вироком. Тривалість, строковість виконання даного покарання є однією з основних його ознак, що характеризує зміст цього покарання. Разом з тим умовно-дострокове звільнення від відбування покарання у виді позбавлення права обіймати певну посаду або займатися певною діяльністю, призначено як основне покарання, законом не передбачено.
Згідно з ч. 3 ст. 55 КК України, при призначенні неповнолітньому позбавлення права обіймати певну посаду або займатися певною діяльністю як додаткового покарання до арешту або позбавлення волі на певний строк, воно поширюється на весь час відбування основного покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання, а при призначенні покарання у виді позбавлення як додаткове до інших основних покарань, а також у разі застосування ст. 77 КК – з моменту набрання законної сили вироком. Тобто засуджений, якому, наприклад, покарання у виді позбавлення права обіймати певну посаду або займатися певною діяльністю було призначено додатково до позбавлення волі, відбуває це покарання крім строку, зазначеного у вироку суду, ще і протягом строку відбування покарання у виді позбавлення волі.
КВК України 2003 р. не вніс суттєвих змін у регламентацію виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Згідно із ст. 30 КВК виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певну посаду або займатися певною діяльністю, призначеного як основне покарання, а також як додаткове до основних покарань, покладається на кримінально-виконавчу інспекцію, а проведення індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання засудженого – на органи внутрішніх справ. Виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певну посаду або займатися певною діяльністю, призначеного неповнолітньому як додаткове покарання до арешту або позбавлення волі на певний строк, під час відбування основного покарання покладається на адміністрацію арештного дому, кримінально-виконавчої установи.
Згідно зі ст. 35 КК України, у разі ухилення засудженого від відбування покарання у виді позбавлення права обіймати певну посаду або займатися певною діяльністю, він притягується до кримінальної відповідальності відповідно до ст. 389 К України. Ухиленням від відбування покарання вважаються: порушення порядку та умов відбування покарання, а також притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, які були учинені після письмового попередження; невиконання вимог вироку суду; неповідомлення інспекції про місце роботи і проживання чи їх зміну.
Порушником визнається також засуджена особа, яка не з’явилась без поважної причини до інспекції або зникла з метою ухилення від відбування покарання. За кожним фактом допущеного порушення засуджена особа дає письмове пояснення, яке долучається до її особової справи. Стосовно особи, яка порушує порядок та умови відбування покарання або ухиляється від відбування покарання у виді позбавлення права обіймати певну посаду або займатися певною діяльністю, працівник інспекції направляє прокуророві матеріали для вирішення питання про притягнення засудженої особи до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 389 КК України (доставка такого засудженого до прокуратури та до суду здійснюється працівниками органів внутрішніх справ). Копії цих матеріалів підшиваються до особової справи засудженої особи.