Особливості виконання і відбування неповнолітнім покарання у виді штрафу.Порядокі умови виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, регламентується Кримінально-виконавчим кодексом України і Інструкцією [9].
Кажучи про особливості виконання і відбування покарань, не пов’язанихз позбавленням волі, ми ставимо перед собою мету не детально описати весь цей процес, не переказувати весь текст Інструкції, а виявити недоліки і проблеми, існуючі у практиці діяльностікримінально-виконавчих інспекцій, органів внутрішніх справ і громадськості, і показати направлення вдосконалення цієї діяльності.
Штраф не відноситься до строкових покарань, отже, у цьому сенсі від не відбувається засудженим.
Кримінально-виконавчий кодекс України у главі 5 «Виконання покарання у виді штрафу» (ст. ст. 26–28) передбачає два правових режими виконання покарання у виді штрафу: добровільне його виконання засудженим і примусове стягнення в процесі виконавчого провадження. Добровільна сплата штрафу полягає у внесенні засудженим у місячний строк після набрання вироком законної сили суми штрафу в установу банку на спеціальний рахунок і надання до відповідного суду документу, який підтверджує сплату штрафу [7, с. 54–61].
Ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження» передбачені загальні положення про місце здійснення виконавчих дій. Так, виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, роботи неповнолітнього боржника або за місцем місцезнаходження його майна. Державний виконавець зобов’язаний перевірити дотримання строків пред’явлення виконавчого документа до виконання. Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону виконавчі листи можуть бути пред’явлені до виконання протягом трьох років [6].
Крім заходів примусового виконання, пов’язаних з описом і арештом майна боржника, Законом України «Про виконавче провадження» передбачене звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), стипендію та інші доходи неповнолітнього боржника. Проте, ці об’єкти стягнення використовуються при відсутності у боржника коштів на рахунках у кредитних установах, відсутності чи недостатності майна боржника для повного покриття належних до стягнення сум, а також при виконанні рішень про стягнення періодичних платежів та стягнень на суму, що не перевищує двох мінімальних розмірів заробітної плати.
Законодавством України передбачено два способи кримінально-правового забезпечення виконання покарань: а) закріплення в законі можливості заміни судом одного покарання на інше при його невиконанні; б) встановлення в законі кримінальної відповідальності за ухилення від відбування кримінального покарання, визначення таких дій як новий самостійний злочин. КК 2001 р. чітко проводить розмежування між правовими наслідками неможливості сплати штрафу засудженим і ухиленням від його сплати.
Згідно з ч. 1 ст. 389 КК України ухилення від сплати штрафу карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на той самий строк. Водночас законодавче поняття ухилення від сплати штрафу не встановлено. Згідно із ч. 2 п 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. №22 «Про практику призначення судами кримінального покарання» під ухиленням від сплати штрафу необхідно розуміти такі дії чи бездіяльність засудженого, які свідчили б про його намір уникнути цього покарання за наявності реальної можливості сплатити штраф (відмова від внесення коштів або невнесення їх без поважних причин, приховування місця роботи, майна, джерел доходів тощо).
Тому, ухиленням від сплати штрафу є поведінка засудженого, пов’язана з прагненням уникнути покарання при наявності можливості сплатити штраф. Ця поведінка може виражатися в діях, спрямованих на приховання: а) майна, на яке може бути звернуто стягнення (переміщення майна в невідоме державному виконавцю місце, розтрата, відчуження, незаконна передача іншим особам, знищення (вилучення) документів, що підтверджують право на майно тощо); б) доходів (вилучення, знищення, підробка документів, на підставі яких установлюється заробітна плата або інший доход засудженого, приховання місця роботи, джерела одержання інших доходів, на які може бути звернуто стягнення тощо).
Згідно зі ст. 28 КВК після стягнення штрафу виконавчий лист з відміткою про виконання вироку повертається суду, який постановив вирок
Таким чином, видно, що роль штрафу як кримінального покарання значно підвищилася в сучасному кримінальному законодавстві, порівняно з минулим періодом. Ймовірно, що посилення ролі штрафу законодавець пов’язує з новою економічною реальністю, а, крім того, з тим фактом, що рецидив серед осіб, що підлягли штрафу, складає всього від 6 до 8,5%, тобто дуже невисокий. Це означає, що штраф може сприяти виправленню і ресоціалізації неповнолітнього засудженого без застосування заходів, що обмежують його свободу, і зробити невигідним скоєння злочинів, що мають в своїй основі матеріальну вигоду.
Особливості виконання і відбування неповнолітнім покарання у виді громадських робіт. У 2006 році кримінально-виконавча інспекція Державного департаменту України з питань виконання покарань виконувала судові рішення у відношенні 16816 неповнолітніх засуджених, з яких 189 (1,1%) – засуджені до громадських робіт. Найбільше судових рішень виконувалось у відношенні неповнолітніх у Донецькій (2008), Дніпропетровській (1341), Луганській (1240), Запорізькій (1123), Київській (1217), Харківській (1161) областях (статистичні дані Державного департаменту України з питань виконання покарань – [19].
Виконанню і відбуванню покарання у виді громадських робіт за останні роки приділяється особлива увага як з боку вчених, так і практиків [15].
Удругому розділі Інструкції регламентовано порядок виконання покарання у виді громадських робіт (ст. 56 КК України, ст. ст. 36–40 КВК України), який включає в себе:
– облік засуджених осіб;
– роз’яснення порядку і умов відбування покарання;
– погодження з органами місцевого самоврядування переліку об’єктів, на яких засуджені особи відбувають громадські роботи;
– здійснення контролю за додержанням умов відбування покарання засудженими особами і власником підприємства за місцем відбування засудженими особами громадських робіт;
– облік відпрацьованого засудженими особами часу;
– проведення інших заходів, передбачених законом.
При цьому враховується участь засуджених осіб у суспільно корисній праці за місцем проживання не більш як чотири години на день (неповнолітніми – дві години на день), але не менше двадцяти п’яти годин на місяць, а також контроль за їхньою поведінкою з боку суб’єктів кримінально-виконавчих правовідносин. Нормативними документами передбачено надання засудженій особі щорічної відпустки за основним місцем роботи, що не зупиняє виконання покарання у виді громадських робіт. Як і до засуджених, які відбувають покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, до засуджених до покарання у виді громадських робіт умовно-дострокове звільнення не застосовується, що також не відповідає принципам, викладеним в ст. 5 КВК України.
Аналіз зобов’язань, покладених на осіб, засуджених до громадських робіт, показує, що поряд із обов’язками додержуватися встановлених законодавством порядку та умов відбування покарання: сумлінно ставитися до праці, працювати на визначених для них об’єктах і відпрацьовувати встановлений судом строк громадських робіт; з’являтися за викликом до інспекції; повідомляти інспекцію про зміну місця проживання; періодично з’являтися на реєстрацію до інспекції; не порушувати громадський порядок, чинним законодавством не передбачено обов’язок, у разі потреби, проходити курс лікування від алкогольної або наркотичної залежності, підвищувати освітній рівень, брати участь у виховних (психокорекційних) заходах, які проводять представники громадськості або громадських організацій.
Аналіз функцій, які здійснюють працівники кримінально-виконавчої інспекції у процесі виконання покарання у виді громадських робіт, показує, що основне місце займають облік засуджених, роз’яснення порядку і умов відбування покарання, погодження з органами місцевого самоврядування переліку об’єктів, на яких засуджені особи відбувають громадські роботи, та види робіт, що можуть ними виконуватись. Крім того, працівники інспекції контролюють додержання умов відбування покарання засудженими і власником підприємства за місцем відбування громадських робіт, підтримують контакти з органами внутрішніх справ, кримінальною міліцією у справах неповнолітніх та службою у справах неповнолітніх при міських та районних держадміністраціях, а також з громадськими формуваннями.
До функцій органів внутрішніх справ, що пов’язані із проведенням індивідуально-профілактичної роботи з особами, засудженими до покарання у виді громадських робіт, відносяться такі, як: розшук засуджених осіб, місцезнаходження яких невідоме; привід засуджених, які без поважних причин не з’явилися за викликом до інспекції або суду, відповідно до ч. 5 ст. 57 та ч. 4 ст. 40 КВК України.
Працівники служби дільничних інспекторів міліції та кримінальної міліції у справах неповнолітніх міських і районних органів внутрішніх справ ведуть облік осіб, засуджених до покарання у виді громадських робіт, проводять з ними індивідуально-профілактичну роботу, спрямовану на їх виправлення, попередження порушення громадського порядку та інших прав громадян, а також учинення ними нових злочинів [7].
На власника підприємства за місцем відбування засудженими особами покарання у виді громадських робіт покладаються обов’язки: погодження з інспекцією переліку об’єктів, на яких засуджені особи відбувають громадські роботи, та видів цих робіт, що можуть ними виконуватись; контроль за виконанням засудженими особами визначених для них робіт та дотриманням правил техніки безпеки; повідомлення інспекції про ухилення засуджених від відбування покарання; ведення обліку кількості відпрацьованих засудженими годин та їх ставлення до праці.