Так як адміністративно-запобіжні заходи не є санкціями (не є реакцією на протиправну поведінку), то вони не викликають властивих їй наслідків. Фактом реалізації адміністративно-запобіжних заходів на особу покладається лише специфічний юридичний обов’язок, який має бути ним виконано [7].
Заходи адміністративного припинення не містять в собі елементу покарання особи, до якої вони застосовуються, не потребують встановлення наявності вини порушника як обов’язкової умови застосування. Вони безпосередньо переривають наявні правопорушення або об’єктивно протиправні діяння, створюють умови для встановлення особи порушника, з’ясування обставин справи, тобто створюють можливості для подальшого застосування до порушника заходів відповідальності адміністративного чи іншого характеру.
До заходів адміністративного припинення, які мають право застосовувати працівники ДСЗУ, віднесені:
1) відповідно до Положення про Державну службу зайнятості, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.1991р. №47 [3]
- припинення або скасування виплати допомоги по безробіттю;
- внесення пропозицій до місцевих державних адміністрацій про припинення на строк до 6 місяців рішення підприємств про вивільнення працівників у разі утруднення їх наступного працевлаштування з частковою або повною компенсацією витрат підприємств, викликаних цією відстрочкою, з визначенням джерел фінансування;
- відвідування підприємств, установ і організацій для контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення і вирішення питань, пов'язаних із соціальним захистом громадян;
- внесення в установленому порядку пропозицій про притягнення до відповідальності службових осіб, винних у порушенні законодавства про зайнятість населення;
2) згідно з п.10 Порядку видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2009 № 322 [8]
- приймання рішення про анулювання дозволу на працевлаштування іноземця або особи без громадянства при достроковому розірвання контракту з роботодавцем, зазначеним у дозволі на працевлаштування, з його ініціативи, а також з ініціативи або з вини іноземця, встановлення факту повідомлення ними неправдивих відомостей у документах на отримання дозволу, визнання особи згідно із законодавством небажаною для перебування в Україні;
Що стосується адміністративних стягнень, то згідно ст. 2449 КУпАП Органи Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням строку реєстрації як платника страхових внесків до Фонду, несвоєчасною або неповною сплатою страхових внесків (стаття 1653) [4].
Розглядати справи про адміністративні правопорушення, зазначені у ст. 1653 КУпАП, від імені органів цього Фонду мають право керівник виконавчої дирекції Фонду, його заступники, керівники робочих органів виконавчої дирекції Фонду в АРК, областях, містах Києві і Севастополі та їх заступники. Згідно з Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” функції виконавчої дирекції Фонду покладено на Державну службу зайнятості України.
Статтею 1653 КУпАП прямо передбачена адміністративна відповідальність у вигляді штрафу за порушення строку реєстрації платника страхових внесків до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та несвоєчасну або неповну сплату страхових внесків. Зазначені відносини регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 р. № 1533-ІІІ [18], Інструкцією про порядок обчислення і сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та обліку їх надходження до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.12.2000 р. № 339 [6], а також іншими нормативно-правовими актами.
Крім того, ст. 207 КУпАП також передбачає штрафні санкції за порушення порядку працевлаштування іноземців та осіб без громадянства. Відповідно до статті 8 Закону України "Про зайнятість населення" у разі використання праці іноземців без дозволу державної служби зайнятості з підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку особу у п'ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Ці кошти спрямовуються до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Згідно з Порядком оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні такий дозвіл і видається Державним центром зайнятості Мінпраці або за його дорученням відповідними центрами зайнятості Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя для роботи на підприємстві, в установі, організації, які запросили іноземця на певну посаду (за фахом).Відповідно до п.1 ст. 5 Закону України «Про зайнятість населення» [19] держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці. У разі відмови у прийомі на роботу громадян із числа категорій, зазначених у пункті 1 ст. 5 Закону України «Про зайнятість населення» (крім інвалідів, які не досягли пенсійного віку), у межах установленої броні з підприємств, установ та організацій державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Одержані кошти спрямовуються до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття і можуть використовуватися для фінансування витрат підприємств, установ та організацій, які створюють робочі місця для цих категорій населення понад встановлену квоту.
При вивільненні працівників (у тому числі працюючих пенсіонерів та інвалідів) у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників згідно з п.5 ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення» підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності, зобов’язані повідомляти про це не пізніш як за два місяці в письмовій формі державну службу зайнятості, вказуючи підстави і строки вивільнення, найменування професій, спеціальностей, кваліфікації, розмір оплати праці, а в десятиденний строк після вивільнення - направляють списки фактично вивільнених працівників, зазначаючи в них інвалідів
У разі неподання або порушення строків подання цих даних стягується штраф у розмірі річної заробітної плати за кожного вивільненого працівника. Ці кошти зараховуються до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття і використовуються для фінансування заходів по працевлаштуванню та соціального захисту вивільнюваних працівників.
В результаті здійснення правозастосовної діяльності ДСЗУ тільки протягом 2008 року працівниками державної служби зайнятості – робочими органами виконавчої дирекції Фонду проведено 58053 перевірки правильності та своєчасності нарахування і перерахування страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, що на 4211 перевірок більше, порівняно з відповідним періодом минулого року. Із загальної кількості перевірок виявлено порушень у 11016 суб’єктів підприємницької діяльності, або майже у 19% перевірених платників. За результатами цих перевірок нараховано фінансових та штрафних санкцій на суму 10461,8 тис. грн. [14]
До правоохоронних органів передано 12 справ на загальну суму 4,6 тис. гривень.
Таким чином, розглянувши правозастосовну діяльність ДСЗУ та визначивши заходи адміністративного примусу, ми дійшли висновку, що служба зайнятості має досить широкий спектр повноважень, однак всі вони розгалужені в різних нормативних документах. Узагальнення всіх елементів правозастосовної діяльності ДСЗУ в одному нормативно-правовому акті дозволить, на нашу думку, узагальнити всі заходи адміністративного примусу і створить умови для ефективного забезпечення законності при їх реалізації на практиці.
Крім того існує потреба посилення відповідальності роботодавців за приховування інформації про наявні вакантні місця та визначення більш чіткого переліку посадових осіб, які мають право застосовувати адміністративні стягнення.
Але не зважаючи на це, ДСЗУ досить ефективно використовує свої повноваження, завдяки чому за 2008 рік недоїмка за платниками страхових внесків зменшилася на 27,7 млн. гривень, або на 14,5%, а рівень сплати страхових внесків становить 99,9%.
Як зазначає професор Рибалкін А.О., термін “правотворчість” можна застосовувати як родове поняття, охоплюючи ним такі два різновиди створення норм права, як законотворчість – створення правових норм, що дістають закріплення в актах вищої юридичної сили – законах, та нормо творчість – діяльність з прийняття правових норм на основі та відповідно до законів [22].
Виходячи з того, що результати правотворчої діяльності ДСЗУ реалізуються у вигляді відомчих нормативно-правових актів, які розробляються на підставі та відповідно до законів, то таку діяльність, на нашу думку, слід розглядати як нормотворчу.