Особливості призначення неповнолітнім окремих видів покарань, не пов’язаних з позбавленням волі
Особливості призначення неповнолітньому штраф
Штраф (ст. 53 КК) серед видів покарання є найменш тяжким покарання і відповідно до закону є грошовим стягненням, що накладається судом у випадках і в межах, встановлених законом. У переліку видів покарань (ст. 51 КК України) він названий першим. Приблизно третина норм особливої частини КК передбачає можливість застосування штрафу як основного виду покарання. Цей вид покарання – один з найстародавніших, і, більш того, один з найпоширеніших в кримінальному праві. Як вже наголошувалося, накладення штрафу (віри) було найчастішим покаранням за більшість злочинів за «Російською Правдою». В подальшому його роль знижувалася, а в роки радянського періоду воно взагалі зникло з системи покарань, з’явившись знову тільки в Основах кримінального законодавства Союзу РСР і республік 1958 р. (ст. 21) і, відповідно, в ст.ст. в 23, 32 КК України 1960 р.
Штраф направлений на утиск приватної власності засудженого і направляє дію переважно на матеріальні сторони ціннісної орієнтації його особи. В той же час, суди повинні звертати увагу, перш за все, на матеріальне становище засудженого, оскільки штраф не повинен перетворюватися ні на засіб відкупу (багатий засуджений), ні на засіб розорення (бідний засуджений).
Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості скоєного злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від 30 (510 грн.) до 1000 (17000 грн.) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, якщо статтями КК не передбачено вищого розміру штрафу.
У КК 1960 р. була передбачена можливість застосування штрафу не тільки тоді, коли це було передбачено нормою закону, але і при застосуванні статей 45, 46-1 КК України 1960 р., тобто попереднє законодавство передбачало застосування штрафу як виду покарання як у порядку, передбаченому Загальною частиною КК, так і відповідно до санкцій Особливої частини КК.
Слід особливо виділити, що штраф може призначатися як основне і як додаткове покарання лише у випадках, коли його передбачено у санкції Статті КК, за якою кваліфіковано злочин засудженого. Якщо ж санкція статті не передбачає можливості призначення штрафу, він може бути призначений як основне покарання тільки в порядку переходу до більш м’якого покарання за наявності підстав, передбачених ст. 69 КК України. При призначенні покарання із застосуванням ст. 69 КК суди повинні мати на увазі, що менше 510 грн. суд призначити штраф не має права.
Як додаткове покарання штраф передбачений лише в двох статтях КК України: ч. 1 ст. 144 «Насильницьке донорство» та ч. 2 ст. 367 «Службова недбалість».
Деякі санкції статей (їх частин) передбачають покарання у виді штрафу без зазначення його мінімального розміру. Наприклад, ч. 1 ст. 126 КК передбачено можливість застосування штрафу до 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Якщо у санкції не вказаний нижній розмір штрафу, то це значить, що штраф може бути призначений починаючи від його мінімального розміру, зазначеного у ст. 53 КК, тобто від 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Штраф до неповнолітніх може застосуватися і як основне, і як додаткове покарання. Як додаткове покарання штраф може призначатися лише в сукупності з іншим видом основного покарання. Інакше кажучи, штраф як основне покарання (призначений, наприклад, замість іншого, більш тяжкого основного покарання) не може бути призначений одночасно з таким же додатковим покаранням.
Мінімальний розмір штрафу, який призначається неповнолітнім, такий само, як і щодо дорослих засуджених, – 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 2 ст. 53 КК України). Штраф у меншому розмірі не може призначатися, і, відповідно до ст. 69 КК України, – при призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом.
неповнолітній покарання штраф виправний
Максимальний розмір штрафу для неповнолітнього визначається санкцією статті Особливої частини КК, але не може перевищувати 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 2 ст. 99 КК України), що значно менше, ніж для повнолітніх осіб.
У разі неможливості сплати штрафу суд, відповідно до ч. 4 ст. 53 КК України, може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковуваних мінімуми доходів громадян. Однак тривалість громадських робіт для неповнолітнього і в цьому випадку не може перевищувати 120 годин, а виправних робіт - одного року (ч. 1 та ч. 2 ст. 100 КК).
У літературі справедливо визнається, що у разі скоєння майнових та корисливих злочинів винні мають, як правило, мету – матеріальне збагачення, тому судам у цих випадках доцільно призначати саме майнові покарання, зокрема штраф. Адже покарання повинно відповідати скоєному злочину. А найкращий спосіб розмірити покарання зі злочином є той, коли саме покарання виводиться зі злочину, його природи [17, с. 49]. У зазначених випадках застосування штрафу буде досить ефективним, оскільки в такий спосіб суд «б’є винного по кишені», робить скоєний злочин ніби невигідним для самого засудженого [1, с. 78].
Думається, буде доцільним за прикладом ст.ст. 46, 88 КК РФ щодо неповнолітніх передбачити скорочення мінімального розміру штрафу.
Аналіз статистичних даних за 2002 р. засвідчив, що 13508, або 67,2 % від усіх засуджених неповнолітніх були звільнені від покарання з випробовуванням із застосуванням ст. 104 КК України. До позбавлення волі засуджено 4569 неповнолітніх, або 22,7 %. Інші види основних покарань застосовуються до неповнолітніх рідко. Так, арешт призначено 98 неповнолітнім, виправні роботи - 48, громадські роботи - 81, штраф - 307. Додаткові покарання у виді штрафу застосовано до двох неповнолітніх, 10 осіб позбавлено права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
Згідно ст. 22 КК відповідальність за крадіжку (ст. 185 КК) передбачена при виповненні особі 14 років, незалежно від того, за якою частиною цієї статті кваліфіковані її дії. Згідно ч.1 ст. 185 КК таємне викрадення чужого майна карається штрафом або виправними роботами, або позбавленням волі на строк до 3 років. Але штраф, відповідно до ст. 99 КК, застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Виправні роботи згідно зі ст. 100 КК України можуть бути призначені неповнолітньому лише у віці від 16 до 18 років. Відповідно до ч. 2 ст. 185 нового КК України крадіжка, скоєна повторно або за попередньою змовою групою осіб, карається обмеженням волі на строк до 5 років або позбавленням волі на той самий строк. Але обмеження волі відповідно до ст. 61 КК до неповнолітніх не застосовується. Таким чином, законом передбачено два види покарання для дорослих – обмеження волі або позбавлення волі, а до неповнолітніх – лише позбавлення волі. Таке дискримінаційне ставлення до неповнолітніх вимагає внесення змін до чинного КК України.
У суддів виникають також труднощі при призначенні виду та міри кримінального покарання за ч. 1 ст. 296 КК України неповнолітнім особам, які скоїли зазначений вид злочину у віці від 14 до 16 років. Відповідно до ч. 1 ст. 296 КК України хуліганство карається штрафом або арештом, або обмеженням волі. Але штраф, як зазначалося вище, застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Таких неповнолітніх практично немає, тому що приймають на роботу за трудовим договором, як виняток, осіб, яким виповнилося 15 років, і у віці до 16 років за згодою одного з батьків. Згідно зі ст. 101 КК України арешт може застосовуватися лише до неповнолітнього, який на момент постановлення вироку досяг 16 років. Звісно, що обмеження волі до неповнолітніх взагалі не застосовується (ст. 61 КК України).
Ст. 99 КК України містить певні застереження щодо застосування до неповнолітніх такого виду покарання, як штраф.Відповідно до вимог цієї статті штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Тому застосування такого виду покарання є обмеженим. Призначаючи зазначену міру покарання до неповнолітніх, суди не завжди з'ясовують, який їх майновий стан, чи мають вони самостійний дохід або власні кошти і майно. Ось приклад – за період з 1 вересня 2001 р. по 1 вересня 2002 р. у Хмельницькій області до 11 неповнолітніх місцеві суди застосували таку міру покарання, як штраф. При цьому суди не врахували, що засуджені неповнолітні ніде не працюють і не мають власних коштів та майна, на які може бути звернено стягнення. На час проведення узагальнення такі вироки судів щодо сплати штрафу не виконані. Подібні випадки допущені також судами Харківської області та інших областей.
Частиною 2 ст. 99 КК України встановлено, що розмір штрафу, який призначається неповнолітнім, не може перевищувати 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Ця вимога закону судами, в цілому, виконується. Але не всі з них враховують, що мінімальний розмір штрафу, відповідно до ч. 2 ст. 53 КК України, становить 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Так, Шепетівським міським судом Хмельницької області неповнолітньому К. за ч. 2 ст. 263 КК України призначено штраф у розмірі 51 грн.
Статтею 101 КК України передбачено, що арешт як міра кримінального покарання призначається неповнолітнім, яким на момент постановлення вироку вже виповнилося 16 років, строком від 15 до 45 діб. Порівняно з дорослими засудженими, тривалість арешту для неповнолітніх істотно зменшена. З матеріалів судів вбачається, що покарання у виді арешту неповнолітнім призначалося в деяких випадках з порушенням ст. 101 КК України. Зокрема, вироком Слов'янського районного суду Донецької області від 12 червня 2002 р. неповнолітні Б. та І. засуджені до арешту відповідно на 3 і 6 місяці [7; 118].