У російській системі реєстрації інформація також носить відкритий характер, проте вона не може бути надана в усній формі. Федеральний Закон «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та угод з ним» встановлює тільки письмову форму надання інформації у вигляді виписки з реєстру [11]. Слід було б врахувати досвід надання інформації за зверненням особи, оскільки отримання такої інформації виконувало б функцію превентивного захисту свого майнового права. На думку автора, правові норми українського законодавства, що встановлюють обмежений доступ до інформації про правовий режим об’єктів нерухомості, конфліктують з нормами права Закону України «Про інформацію» [19].
Порівняння українського, болгарського та російського реєстраційного законодавства в частині наявності волевиявлення особи подати заяву для здійснення реєстрації свідчить про те, що усі встановлені реєстраційні системи обумовлюють відкриття провадження уповноваженими особами незалежно від наявності заяви власника майна, тобто у зв’язку з посадовими повноваженнями у випадку реєстрації арештів чи іпотек.
В Угорщині реєстрацію нерухомості здійснює відповідне територіальне земельне управління. Тобто реєстраційна система передбачає здійснення реєстрації органами, уповноваженими управляти земельними ресурсами. У цьому українська реєстраційна система з часу практичного застосування Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» істотно наближена до угорської.
Умовою переходу права власності є внесення запису про нового власника в реєстр нерухомого майна. Реєстр прав нерухомості складається з розділу власності, поземельної книги, карти території, на якій розміщена нерухомість, та архіву. В розділі про власність фіксуються відомості про нерухоме майно, дані про особу власника, про користування та про наявність обмежень прав. Поземельна книга в Угорщині має дві частини: в одній реєструються земельні ділянки, в іншій — усі інші об’єкти нерухомості.
Досвід Угорщини є надзвичайно цікавим для нашої країни, його вплив спостерігається у частині впровадження в Україні єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно за принципом єдиного об’єкта, який міститиме реєстрову інформацію. Досліджуючи повноваження угорського реєстраційного органу, слід звернути увагу на те, що органи управління землями можуть з власної ініціативи контролювати внесення в реєстр даних про нерухомість та про їх фактичний стан, що є істотним, оскільки дає можливість не допустити або вчасно виявити та припинити самовільне будівництво, проконтролювати цільове використання земель, а також здійснити фіскальне забезпечення.
У Республіці Польща реєстраційні провадження у справах реєстрації прав на нерухоме майно віднесено до компетенції місцевих судів. Покладання обов’язку провадити реєстраційні справи судами є запозиченням німецького досвіду. У Польщі також діє принцип: без реєстрації немає права. Більше того, ухилення або невчасне виконання обов’язку правонабувачем звернутись до суду з реєстрацією набутого речового права передбачає за польським законодавством про проступки (пол. wykroczenie) відповідальність у вигляді штрафу. Провадження у справах притягнення осіб до відповідальності за цей вид протиправної поведінки також здійснюється судами, вони ж виносять у цих справах рішення, застосовуючи до порушника накладення стягнення. Звертає на себе увагу цікаве правило в польському реєстраційному законодавстві: після укладення нотаріально засвідченого правочину, особливості якого полягають в тому, що нотаріус засвідчує не правочин, а підписи, які ставлять на ньому особи, він зобов’язаний у семиденний строк з дня здійснення акту, що стосується нерухомості, відправити виписку з реєстрової нотаріальної книги до суду за місцем знаходження нерухомого майна для внесення судовим реєстратором запису в поземельну книгу [2, с. 105].
Українські правові норми, які регулюють реєстраційні процедури, взагалі не встановлюють строків, у які заявник зобов’язаний подати на реєстрацію заяву та документи для здійснення уповноваженим органом акту державної реєстрації. На наш погляд, такі строки необхідно встановити. Досвід польського законодавства вказує на оптимальність встановлення десятиденного строку з моменту здійснення правочину [5, с. 149].
У Чеській Республіці реєстрація нерухомості та пов’язаних з нею речових прав здійснюється місцевими органами кадастру, які входять до Чеського управління геодезії та картографії. Загальне правило виникнення речового права на нерухоме майно також присутнє у чеському реєстраційному та цивільному законодавстві. Реєстрація речових прав на нерухомість здійснюється в кількох формах: шляхом внесення запису в реєстрову книгу або відмітки чи примітки, для кожної з яких законом передбачено спеціальний порядок здійснення. При цьому право власності та інші речові права на нерухоме майно реєструються тільки у формі внесення запису, накладення обмеження чи обтяження на речове право, а також їх зняття вноситься до реєстрової книги як примітка.
Згідно з чеським законодавством рішення реєстраційного органу про відмову здійснити державну реєстрацію речових прав можна оскаржити до вищестоящого органу — Чеського управління ведення кадастру. Таке право передбачене і українським реєстраційним законодавством, на відміну від російського, згідно з яким оскарження реєстраційних дій чи бездіяльності органів юстиції (відповідно до російського законодавства реєстрацію нерухомого майна та правочинів з ним покладено на органи юстиції) здійснюється виключно в судовому порядку.
Звернемо увагу на встановлення в Чеській Республіці відповідальності за правопорушення в галузі ведення кадастру. Законодавець передбачив відповідальність виключно у вигляді штрафів за порушення строків внесення інформації до кадастрових записів, неповідомлення заявнику інформації на запит щодо реєстрових записів на майно, за надання недостовірної інформації, яка стосується нерухомості.
Головним джерелом інформації про будь-яку нерухомість у Чеській республіці є кадастр (Katastr nemovіtostі’) — комп’ютерна система, де зареєстровані всі земельні ділянки, будинки, квартири, нежилі приміщення (у тому числі й недобудовані), їхні геометричні розміри, площа й місцезнаходження. У кадастрі зазначено права власності й інші майнові права, зафіксовано особисті дані власників і співвласників. В управлінні кадастром будь-яка особа може одержати виписку з інформацією про об’єкт нерухомості, що її цікавить, сплативши при цьому гербовий збір — 100 чеських крон [16].
У Сербії реєстрація прав на нерухомість проводиться в поземельних книгах, які ведуться на основі земельного кадастру. Ведення земельних кадастрів відноситься до компетенції республіканських та общинних органів влади. Поземельні книги ведуть суди, в яких діють спеціалізовані відділи ведення поземельних книг. У поземельну книгу внесено відомості про власників нерухомості і носіїв прав власності. Спеціальний розділ поземельної книги призначений для реєстрації обмежень речових прав: іпотека, сервітут, арешт. Цікавими є особливості провадження реєстраційної справи в частині ведення поземельної книги. Для полегшення роботи з поземельною книгою у ній передбачено два реєстри: речовий та особовий. Перший реєстр передбачено для внесення в нього записів про об’єкти нерухомості, інший — для внесення записів про правовласників. Іншою особливістю ведення поземельної книги є наявність допоміжної книги, де у хронологічному порядку вказані документи правочинів, що стали підставою для внесення реєстраційних записів. Такі реєстри та додаткова книга дозволяють краще орієнтуватися у поземельній книзі та дають можливість пошуку реєстрового запису як за допомогою інформації про об’єкт, так і за допомогою інформації про суб’єкт права чи правовстановлювального документа [5, с. 73].
У Швейцарії записом у реєстрі нерухомості презюмується дійсність правочину та служить (як і в Україні) вагомим доказом правового становища нерухомого об’єкта. Такий запис презюмує наявність у особи прав та добросовісність цієї особи щодо набуття цих прав. Більше того у випадку включення запису в реєстр може бути захищено права і недобросовісного набувача. У реєстраційному законодавстві Швейцарії закріплений принцип публічної відкритості реєстру нерухомості. Проте на практиці отримати доступ до цієї інформації можна лише обґрунтувавши свій інтерес. Проста цікавість не вважається «виправданою цікавістю».
В Італії поземельну книгу веде спеціально уповноважена особа — хранитель поземельної книги. Хранитель веде декілька книг для реєстрації окремих дій, наприклад книгу запису судових рішень, на підставі яких виникає речове право на нерухоме майно. Обов’язковій реєстрації в поземельній книзі підлягають договори про передачу прав власності на нерухоме майно, договори оренди нерухомого майна на строк більш як десять років та деякі інші договори, які набувають чинності стосовно третіх осіб після здійснення певного запису. Інформація, що міститься в поземельній книзі, є доступною для будь-якої особи. За запитом заявника хранитель поземельної книги зобов’язаний надати йому копію запису в поземельну книгу. Крім цього, сама поземельна книга може бути надана будь-якій заінтересованій особі.
Будь-яка нерухомість в Італії має бути зареєстрована в Консерваторії обліку нерухомості (Conservatoria dei Registri Immobiliari). З неї можна отримати інформацію про того, хто є власником нерухомості, яка її кадастрова вартість, точна площа, а також про наявність можливої заборгованості власника. Після підписання завершального акта купівлі-продажу нерухомість реєструється в Консерваторії обліку нерухомості впродовж двох місяців [5].
Для реєстрації будь-яких обмежень на власність, таких як іпотека, арешт чи будь-які інші обмеження в Італії створено спеціальний реєстр (Conservatoria dei registri), в якому зосереджено усю інформацію з приводу накладених уповноваженими органами обмежень права.