І аналізуючи правовідношення, в тому числі його об'єкт, не можна не враховувати обох названих чинників (правовий і «позаправові» складової), що є, мабуть, системоутворюючими для правовідносини. Таким чином, об'єкт правовідносини, як і інші його елементи, включає в себе і правову, і «позаправові» складові. Правова складова полягає власне у правовому впливі та правовий режим об'єкта правовідносини як результаті цього впливу. «Позаправові» складова представлена тим явищем (річчю, актом поведінки, нематеріальним об'єктом і т.д.), яке і є носієм цього правового статусу, його метою і втіленням. З цих позицій можна почасти погодитися з представниками «матеріально-речовинній» теорії об'єкта правовідносини, які стверджують, що об'єкт правовідносини не входить в структуру правовідносини. [94, c. 214]
Об'єкт правовідносини, дійсно, не слід включати в структуру правовідносини, якщо мова йде про власне речі, а не про її правовий режим. Що ж стосується розуміння об'єкта правовідносини в його правової складової, тобто в частині саме правового режиму, то тут не повинно бути ніяких сумнівів щодо того, що об'єкт є найважливішим структурним елементом правовідносини.
Найбільш спільні кордони громадянського правового режиму визначаються нормами позитивного права, окреслює можливий правовий режим об'єкта. Однією з основних характеристик у цьому плані є оборотоздатності об'єктів. Поряд з цим, правовий статус явища включає і існуючі суб'єктивні права і обов'язки по відношенню до цього явища, домагання, обмеження та інші подібні моменти, що мають юридичне значення.
В якості наочного переліку можливих об'єктів (у «позаправовому» сенсі) має бути визнане все, що визнається об'єктом цивільних прав, що відносить дану точку зору до числа теорій множинності правових об'єктів.
Таким чином, важливим з позиції права, є не сама вещь і не сама поведінка (дія, діяння), але те правове значення, правовий режим, який привласнюється цього явища в силу позитивного права і який втілюється в суб'єктивних правах і обов'язках.
Правовий режим, у ряді випадків, не є однорідним, сформованим в рамках одного правового інституту. Деякі об'єкти виступають в такій якості (як носії правового режиму) в різних галузях права.
Так, земельні ділянки, в цілому ряді випадків є об'єктами не цивільного (або не тільки цивільного), але адміністративного або державного права. При цьому, якщо правове значення того чи іншого ділянки лежить в основному в області права адміністративного або державної, то цивільно-правове вплив на правовий режим даної ділянки може бути зведене до нуля зовсім.
З іншого боку, один і той же земельну ділянку може відчувати на собі вплив відразу декількох галузей права, а отже – правовий режим його буде визначатися нормами декількох галузей права. У цьому випадку може виникнути питання про конкуренцію або ієрархії правочинів, що випливають з різних правових підстав і належать різним або одному суб'єктам. Так, за загальним правилом, власник має право володіти, користуватися і розпоряджатися річчю на свій розсуд. Проте того ж не можна сказати про власника земельної ділянки, який у використанні такого пов'язаний встановленим цільовим призначенням ділянки. І з другого боку, відповідний державний уповноважений орган може змінити цільове призначення земельної ділянки, хоча такий орган і не є власником чи представником власника.
Таким чином, правовий режим явища може визначатися як результат впливу норм декількох галузей права, не виключено, що і декількох правових систем. Цивільно-правовий режим явища буде вичерпуватися майже виключно цивільно-правовим регулюванням, спрямованим на нього. При цьому деякі цивільно-правові можливості (можливості, що надаються суб'єкту чинності цивільного права) можуть бути поглинені відповідними заборонами, встановленими, наприклад, засобами адміністративного права. Так само, можливою є ситуація застосування цивільно-правових засобів захисту проти необґрунтовано, з точки зору цивільного права, встановлених адміністративних заборон, обмежень і т. п.
2.2 Класифікація об’єктів цивільного праваза правовим режимом
Вся класифікація об'єктів цивільних прав не мала б, на наш погляд, сенсу, якщо б не існувало будь-яких значимих з точки зору права відмінностей між ними. Разом з тим, як зазначалося, будь-які значущі з точки зору юриспруденції відмінності можуть лежати виключно в галузі правового режиму тієї чи іншого різновиду об'єктів. Таким чином, саме ці відмінності правового режиму тієї чи іншого різновиду об'єктів цивільних прав і становлять основу їх класифікації.
«Кожне юридичне відношення виникає з приводу відомого інтересу, переслідуваного членами суспільства. Об'єктом юридичного відношення є засіб здійснення інтересу». Вважаємо, що таким засобом повинен бути визнаний правовий режим об'єкта цивільних прав, або точніше – його зміна, встановлення або припинення. Більш того, сама характеристика «об'єкт цивільних прав» є не що інше, як певний правовий режим того явища зовнішнього світу, яке таким чином характеризується.
Носіями, метою і точкою докладання певного правового режиму є деякі явища зовнішнього світу. Саме в такій якості, на наш погляд, і слід розглядати відносять чинним законодавством до числа об'єктів цивільних прав речі, гроші, цінні папери, послуги, роботи, нематеріальні блага і т. п.
Таким чином, перша класифікація полягає у виділенні серед безлічі явищ зовнішнього світу тих, які є (або можуть бути) носіями якості «об'єкта цивільних прав», а отже – «об'єкта цивільного правовідносини».
Слідуючи далі класифікації об'єктів, необхідно відзначити, що вони (об'єкти цивільних прав) поділяються на кілька суто специфічних груп і підгруп. Їх специфічність виявляється як безпосередньо в різноманітності способів і засобів зовнішнього прояву їх носіїв (наприклад, речі, як щось об'єктивно і відчутно існуюче, і нематеріальні блага, найчастіше виражають виключно суб'єктивну самооцінку суб'єкта); так і у відмінності засобів, методів і заходи правового регулювання і впливу, у розбіжностях правового режиму. Таким чином, категорія «правового режиму» може і повинна бути використана не тільки при визначенні поняття об'єкта цивільних прав, але, як видається, вона є невід'ємним елементом при визначенні цивільно-правового поняття будь-якого явища об'єктивної дійсності, яке визнається об'єктом цивільних прав.
За правовим режимомречі цивільного приватного права поділяються на:
- речі, які вільно перебувають у цивільному обігу;
- речі, обмежені у обігу.
До речей, обмежених у обігу належать речі, перераховані у спеціальному порядку набуття права власності на окремі види майна, затвердженому постановою Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. До них належать: вогнепальна гладкоствольна і нарізна зброя, газові пістолети, револьвери і набої до них, радіоактивні речовини, а також пам'ятки мистецтва і культури. Права власності на ці речі фізичні особи можуть набувати лише за наявності відповідного дозволу органів МВС, Мінкультури України тощо.
Речі, що вільно перебувають у цивільному обігу, можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої. Вони можуть бути об'єктами різних абсолютних і відносних цивільних правовідносин і належати будь-яким суб'єктам цивільного права.
Вилучення речей з цивільного обороту означає, що деякі об'єкти можуть належати на праві власності лише певним суб'єктам цивільного права. Так, надра, води і ліси є у виключній власності народу України і надаються тільки у володіння і користування.
Також вилучення речей з цивільного обороту означає, що будівлі, споруди, устаткування та інше майно, яке належить до основних засобів державних організацій, не може бути предметом застави і на нього не може бути звернене стягнення по претензіях кредиторів.
Проблема об'єктів цивільних прав і об'єкта цивільних правовідносин, проблема їх коректного з погляду цивільного права визначення, є однією з найцікавіших у сучасній науці цивільного права. Представляється, що розгляд будь-якого приватного питання про будь-який з різновидів об'єктів цивільних прав (про окремому об'єкті цивільних прав) пов'язана з розглядом питання про об'єкт цивільного правовідносини.
Висловлені в цивілістичній літературі думки з приводу того, що ж є об'єктом цивільного правовідносини, як видається, не в повній мірі враховують саме правове начало, правову субстанцію в правовідносинах. Обґрунтовуючи ту чи іншу теорію щодо того, що ж є об'єктом цивільного правовідносини, їх автори концентрували свої зусилля на відшуканні властивостей об'єкта правовідносини у об'єктивно та незалежно від права існуючих явищ зовнішнього світу, у той час як у правовідносинах слід чітко розрізняти пласт правового регулювання та пласт позаправові дійсності, існуючої незалежно від наявності або відсутності того чи іншого правового регулювання (тобто саме суспільні відносини).