- створювати додатково у разі необхідності за погодженням з Мінпраці підприємства, установи та організації державної служби зайнятості.
Юридичні обов’язки у правовідносинах пасивного типу знаходяться усередині правового зв’язку і мають значення захисту, тоді як суб’єктивне право на активні дії, виходить за межі правового зв’язку. Юридичний обов’язок може бути: а) обов’язком активної поведінки; б) обов’язком пасивної поведінки (утримання від дій); в) обов’язком зазнавати заходів державно-примусового впливу (санкцій) [6].
Адміністративні юридичні обов'язки — це закріплена нормами адміністративного права міра необхідної, найбільш розумної і доцільної поведінки суб'єкта, спрямована на задоволення інтересів носія адміністративного суб'єктивного права і забезпечена можливістю державного примусу.
Зміст юридичних обов'язків полягає в необхідності:
а) здійснення певних дій;
б) утримання від здійснення дій, що суперечать інтересам інших осіб;
в) вимагати здійснення або нездійснення тих чи інших дій від інших осіб;
г) нести юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання передбачених нормою адміністративного права необхідних варіантів поведінки [3].
Юридичний обов'язок установлюється як в інтересах уповноваженого, так і в інтересах держави в цілому, так як держава - гарант їхнього здійснення.
Більшість правовідносин по своїй юридичній природі такі, що кожний з їхніх учасників одночасно має право і несе обов'язки, де сторони взаємно уповноважені і правозобов‘язані, їхні права й обов'язки забезпечуються і реалізуються друг через друга.
При цьому варто зауважити, що в спеціальній літературі структура юридичного обов'язку довгий час не розкривалася - увага концентрувалася головним чином на структурі суб'єктивного права. Однак, як зазначено вище, суб'єктивне право і юридичний обов'язок - це парні і рівноелементні категорії, що у рамках конкретних правовідносин строго відповідають один одному [7].
Статтею 1 Конвенції про організацію служби зайнятості № 88 [9], передбачено, що основним обов'язком служби зайнятості є забезпечення, якщо треба, у співробітництві з іншими заінтересованими громадськими та приватними установами, найкращої можливої організації ринку зайнятості як невід'ємної частини національної програми досягнення й підтримки повної зайнятості, розвитку і використання продуктивних сил.
В чинній редакції Закону України «Про зайнятість населення» [1] стаття 19 має назву: «Обов'язки і права державної служби зайнятості», однак в частині першій, згаданої статті перелічені основні завдання та функції ДСЗУ, які ми розглянули в попередньому параграфі, а частина друга чітко визначає права ДСЗУ. Отже обсяг обов’язків ДСЗУ законодавством не визначено, і тому потребує допрацювання. Крім того, в Положенні про Державну службу зайнятості, яке затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 1991 р. № 47 [3] пунктом 2 визначені основні завдання служби зайнятості, які конкретизовно у пункті 4 даного Положення, де зазначено: «Державна служба зайнятості відповідно до покладених на неї завдань...».
Проектом Закону України «Про зайнятість населення» [4] взагалі не передбачено визначення прав та обов’язків ДСЗУ. У ст. 20 проекту Закону України «Про зайнятість» визначені завдання та функції державної служби зайнятості, і лише п.9 ч. 2 ст. 20 передбачено, що: «На державну службу зайнятості можуть покладатися інші обов’язки, встановлені законодавством».
Оскільки основним напрямком діяльності ДСЗУ є надання соціальних послуг, то на неї розповсюджується дія ст. 11 Закону України «Про соціальні послуги» вiд 19.06.2003 № 966-IV, в якій визначені основні права і обов’язки осіб, що надають соціальні послуги [8], а саме:
- сумлінно надавати соціальні послуги особам, які перебувають у складній життєвій ситуації;
- керуватися у своїй діяльності основними принципами надання соціальних послуг;
- поважати гідність громадян; не допускати негуманних і дискримінаційних дій щодо громадян, які одержують соціальні послуги;
- надавати особам, які обслуговуються, повну інформацію про зміст і види соціальних послуг;
- зберігати в таємниці інформацію, отриману в процесі виконання своїх обов'язків, а також ту інформацію, яка може бути викоритана проти особи, що обслуговується.
В результаті проведеного дослідження, нами зроблено такі висновки:
1. розроблення і законодавче закріплення чітко визначених обов’язків ДСЗУ обумовлене необхідністю удосконалення організації діяльності ДСЗУ, приведення її у відповідність до сучасних вимог соціально-економічного розвитку країни, необхідністю гармонізації українського законодавства із міжнародними правовими нормами;
2. методологічною основою визначення обов’язків ДСЗУ є рекомендації Міжнародної Організації праці та Європейського Союзу;
3. затвердження визначеного переліку обов’язків ДСЗУ сприятиме посиленню державного регулювання у сфері зайнятості населення, підвищенню відповідальності роботодавців за використання робочої сили та посиленню ролі соціального партнерства у вирішенні проблем зайнятості населення, поліпшенню ситуації на національному ринку праці.
Вважаємо за доцільне доповнити статтю 18 Закону України «Про зайнятість населення» таким пунктом:
ДСЗУ відповідно до своїх завдань зобов'язана:
1. забезпечувати неухильне достримання Конституції України, законодавства України та норм міжнародно-правових угод, ратифікованих Україною в сфері зайнятості на загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;
2. сумлінно надавати соціальні послуги особам, які перебувають у складній життєвій ситуації;
3. поважати гідність громадян; не допускати негуманних і дискримінаційних дій щодо громадян, які одержують соціальні послуги;
4. виявляти, запобігати та припиняти порушення учаниками ринку праці законодавства про зайнятість та загальнообов’язкове держане соціальне страхування на випадок безробіття, вживати з цією метою профілактичних та контрольних заходів, передбачених чинним законодавством;
5. виявляти причини й умови, що сприяють вчиненню правопорушень в сфері зайнятості, вживати в межах своєї компетенції заходів до їх усунення; брати участь у правовому вихованні населення;
6. приймати і реєструвати заяви й повідомлення громадян про порушення їз прав в сфері зайнятості, своєчасно приймати по них рішення;
7. надавати особам, які обслуговуються, повну інформацію про зміст і види соціальних послуг;
8. проводити інформаційно-роз’яснювальну роботу через електронні та друковані засоби масової інформації, в тому числі спеціалізовані періодичні видання державної служби зайнятості, щодо стану ринку праці, реалізації норм законодавства про зайнятість та порядку надання соціальних послуг;
9. накладати в межах своєї компетенції адміністративні стягнення;
10. здійснювати реєстрацію і облік вільних робочих місць і громадян які звертаються з питань працевлаштування та систематизацію відомостей про них;
11. давати відповідно до законодавства дозвіл на працевлаштування іноземців та осіб без громадянства на території України;
12. забезпечувати в межах своїх повноважень виконання та контроль рішень сільських, селищних, міських рад із питань зайнятості;
13. зберігати в таємниці інформацію, отриману в процесі виконання своїх обов'язків, а також ту інформацію, яка може бути викоритана проти особи, що обслуговується;
14. сприяння розробці відповідних заходів з метою підвищення рівня професійної мобільності вивільнюваних працівників;
На державну службу зайнятості можуть покладатися інші обов’язки, встановлені законодавством.
служба зайнятість безробіття виплата
ЛІТЕРАТУРА
1. Використання інформаційного ресурсу для прийняття управлінського рішення / [Мацюк В.Я., Бесчастний В.М., Шамрай В.О., Артеменко О.В.] — Донецьк, 2006. — 208с.
2. Вонберг В.Р. Шляхи вдосконалення роботи служби зайнятості на сучасному етапі / В.Р. Вонберг – К.: ІПК ДСЗУ, 2004. (Ринок праці та зайнятість населення: Бюл. ІПК ДСЗУ – № 1. – С. 11.)
3. Галаган И.А.Административная ответственность в СССР / И.А. Галаган –Воронеж: ВГУ, 1970. – 251с.
4. Галицький В.М. Державна служба зайнятості на ринку праці: досвід, перспективи / Воломир Михайлович Галицький – К.: ІПК ДСЗУ, 2004. (Ринок праці та зайнятість населення: Бюл. ІПК ДСЗУ – № 1. – С. 3–5.)
5. Галицький В.М. Інститут зайнятості в умовах трансформації соціальної політики в Україні: автореф. дис. канд. соціол. наук: спец. 22.00.04 «Спеціальні та галузеві соціології» / Воломир Михайлович Галицький. — К., 2008. — 16с.
6. Галицький В.М. Про першочергові завдання державної служби зайнятості щодо подолання кризових явищ в управліннs наданняv соціальних послуг населенню та роботодавцям / Воломир Михайлович Галицький – К.: ІПК ДСЗУ, 2006. (Ринок праці та зайнятість населення: Бюл. ІПК ДСЗУ – № 2. – C. 5.)
7. Герасимчук В.І. Трансформація зайнятості і проблеми соціалізації ринку праці в перехідній економіці: Дис... д-ра екон. наук: 08.09.01 / Герасимчук Володимир Іванович — К., 2002. — 455арк
8. Герций Ю. Служба занятости: востребованность как цель и результат / Ю.Герций – К.: 2006. (Человек и труд – № 5. – С. 43.)
9. Гетьманець О.П. Бюджетне право України: Підруч. для вищих навч. закл. МВС України / Бандурка О.М., Гетьманець О.П. / Національний ун–т внутрішніх справ. — Х. : Видавництво Національного університету внутрішніх справ, 2003. — 152с.
10. Общая теория права и государства: Учебник/ Под ред. В.В. Лазарева.–М.:Юрист,2000.–520с.
11. Олійник А.Ю. Теорія держави і права України: Навч. посіб. / Олійник А.Ю., Гусарєв С.Д., Слюсаренко О.Л. — К. : Юрінком Інтер, 2001. — 176с.
12. Органи державної влади в Україні: структура, функції і тенденції розвитку: Навч. посібник / [Нижник Н. Р., Дубенко С. Д., Плахотнюк Н. Г., Бурч Я. М., Кривенко Л.Т.]; під.ред Н.Р. Нижник — К. : ЗАТ "НІЧЛАВА", 2003. — 284с.