Вступ
Одним із завдань сучасної науки кримінального процесу України є підвищення ефективності регулювання кримінально-процесуальних відносин міжнародними джерелами права. Міжнародні договори України, відповідно до ст. 9 Конституції України, нарівні із загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права є частиною її правової системи. З урахуванням цієї конституційної норми й сформульоване правило, що закріплене в ст. 31 Кримінально – процесуального кодексу України. В Україні зазначені договори є джерелами права, у тому числі і кримінально-процесуального. На сьогодні є підстави стверджувати, що на теренах української державності сформовано власну, унікальну систему міжнародних договорів України.
Обрана тема контрольної роботи є актуальною і має практичне значення.
Тому Генеральною прокуратурою України, з метою забезпечення належної організації роботи органів прокуратури у галузі міжнародного співробітництва та правової допомоги, підвищення ефективності роботи, додержання прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб при проведенні дізнання та досудового слідства приділяється постійна увага.
Так, у 2010 році Генеральною прокуратурою України розглянуто 2 204 запити про правову допомогу у кримінальних справах, з яких 1 186 звернень українських органів слідства, а 1018 – клопотань іноземних компетентних органів.
Із вказаної кількості запитів 1 370 – щодо організації виконання процесуальних дій у кримінальних справах, 164 звернення про передачу кримінального переслідування та 670 клопотань про видачу правопорушників.
Неоціненне значення в питаннях урегулювання процедури видачі правопорушників має прийнятий 21 травня 2010 року Верховною Радою УкраїниЗакон України №2286-VI «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо видачі особи (екстрадиції)».
Ініціатором та основним розробником цього законопроекту виступило міжнародно-правове управління Генеральної прокуратури України, за активної участі якого проект неодноразово допрацьовувався і після прийняття у першому читанні. В ньому враховано пропозиції Верховного Суду України, Інституту законодавства Верховної Ради України, Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, а також інших державних установ.
Закон, який набув чинності 17 червня 2010 року, регламентує порядок підготовки органами досудового слідства і судами, у провадженні яких перебувають кримінальні справи, документів про видачу осіб, що підлягають екстрадиції в Україну, а також встановлює порядок проведення екстрадиційної перевірки та прийняття рішень за запитами компетентних органів інших держав. Важливу роль у процесі екстрадиції Закон відводить органам прокуратури, наділяючи їх додатковими кримінально-процесуальними повноваженнями щодо нагляду за додержанням і виконанням законів органами дізнання і досудового слідства у цій сфері, а також з проведення екстрадиційних перевірок.
1. Правові підстави діяльності прокуратури України у галузі міжнародного співробітництва під час проведення дізнання та досудового слідства
Передумови для міжнародного співробітництва прокуратури України з відповідними установами іноземних держав відображенні у Конституції України та Законі України «Про прокуратуру». Згідно статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Отже, на конституційному рівні визначається пріоритет міжнародного договору України перед законами та іншими законодавчими актами, крім Конституції України. Якщо міжнародним договором України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Стаття 26 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що Генеральний прокурор України відповідно до міждержавних угод про надання правової допомоги вирішує питання про порушення і розслідування кримінальних справ, проведення дізнання, видачу злочинців або осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів, направлення повідомлень про наслідки кримінального переслідування, а також інші передбачені такими угодами питання.
Згідно Постанови Верховної Ради України від 17 листопада 1993 р. №3611-ХІІ, до ратифікації відповідних міжнародних угод, Генеральному прокурору України надані повноваження на підписання від імені України договорів (угод) про прийом громадян України, засуджених судами інших держав, для відбування покарання на території України та про передачу громадян іноземних держав, засуджених судами України, для відбування покарання на території цих держав. Таким чином, законодавець визначає Генеральну прокуратуру України як центральний орган, на який покладаються повноваження щодо здійснення міжнародного співробітництва в міжнародних справах на стадії досудового слідства. Такий підхід законодавця цілком відповідає функції нагляду за додержанням законів при провадженні дізнання та досудового слідства. Крім названих законодавчих актів, які стосуються діяльності Генеральної прокуратури України, міжнародне її співробітництво здійснюється також на підставі міжнародних договорів і угод, учасницею яких є Україна, законів України та нормативних відомчих актів Генеральної прокуратури України.
Одним із основних документів, що регламентує організацію роботи органів прокуратури України у галузі міжнародного співробітництва і правової допомоги та прокурорського нагляду за дотриманням міжнародних договорів органами дізнання та досудового слідства є наказ Генеральної прокуратури України №8 гн від 26.12.2005 р. «Про організацію роботи органів прокуратури України у галузі міжнародного співробітництва і правової допомоги» відповідно до якого прокурорам усіх рівнів необхідно забезпечити вимоги міжнародних договорів, ратифікованих Україною, належну організацію нагляду за додержанням законів та виконанням положень міжнародних договорів органами дізнання та досудового слідства, підвищувати та зміцнювати авторитет органів прокуратури України на міжнародній арені.
Міжнародними угодами України встановлюється, що результати виконання міжнародного запиту, виконані на основі кримінально-процесуальних нормативних актів іноземних держав, застосовуються на території України, що дає можливість стверджувати про використання іноземного кримінально-процесуального законодавства в процесі порушення кримінального переслідування, розслідування злочинів і судового провадження в Україні.
В Україні при здійсненні міжнародної взаємодії у сфері кримінального судочинства правоохоронні органи компетентних відомств України засновують свою діяльність на положеннях понад 50 міжнародних договорів в Україні, і при цьому застосовують кримінально-процесуальне право більше ніж 65 різних країн. Їх кількість поповнює іноземне законодавство держав, що виконують доручення України поза рамками договорів.
Подальше дослідження міжнародно-правових актів переконує погодитися із наведеними даними та показує, що в кримінально-процесуальному праві України міжнародні договори України повинні займати особливе місце. Однак вони належним чином і повною мірою не закріплені в кримінально-процесуальному законодавстві. Міжнародні правила не збігаються за походженням, правовим значенням і юридичною силою із національними процесуальними нормами, проте ті з них, які інкорпоровані в кримінально-процесуальні норми або ратифіковані законом, є джерелом кримінально-процесуального права України та мають пріоритетний характер.
2. Повноваження прокурора при виконанні міжнародних положень під час проведення дізнання та досудового слідства
Виконуючи значний обсяг робіт щодо міжнародного співробітництва, прокуратура здійснює і наглядові функції. Значні повноваження мають органи прокуратури по нагляду за дотриманням положень міжнародних договорів України при роботі органів дізнання та досудового слідства. Прокуратура здійснює нагляд за дотриманням законів при виконанні доручень про проведення розшуку осіб або майна, слідчих дій, особливо тих, що потребують санкції прокурора, затримання і взяття під варту осіб, які видаються іншій державі, їх звільнення з-під варти, якщо вимогу про їх видачу не отримано впродовж передбаченого законодавством строку.
Так, прокурори повинні здійснювати нагляд за додержанням правоохоронними органами України вимог ст. 106 КПК України при затриманні розшукуваної особи за умови наявності звернення компетентного органу іноземної держави, яке повинно містити відповідну інформацію, передбачену міжнародним договором. У разі, якщо звернення компетентного органу іноземної держави не містить зазначених даних, невідкладно доручати органу дізнання їх отримати. Організовувати підготовку та направлення міжнародно-правовому управлінню Генеральної прокуратури України не пізніше ніж через 10 діб з дня надходження повідомлення про затримання іноземними компетентними установами осіб, які підлягають видачі правоохоронним органам України, клопотання про їх екстрадицію.
За кожним фактом затримання іноземця або особи без громадянства, розшукуваних компетентними органами іноземних держав, проводити ретельну перевірку наявності законних підстав для затримання; відповідності процесуального оформлення затримання чинному законодавству України; своєчасності і повноти виконання органом, що здійснив затримання, вимог ст. 106 КПК України.
За наявності клопотання компетентного органу іноземної держави про тимчасовий арешт затриманої особи до надходження запиту про її видачу (відповідно до положень ст. 16 Європейської конвенції про видачу правопорушників, 1957 року, або інших міжнародних договорів) звертатися до суду з поданням або погоджувати подання органу, що здійснив затримання розшукуваної особи, про тимчасовий арешт такої особи на термін, визначений відповідним міжнародним договором, до надходження запиту про її видачу. Упродовж тимчасового арешту особи забезпечувати проведення перевірок обставин, наявність яких за чинним законодавством України унеможливлює її видачу. За необхідності витребовувати додаткові документи.