суб’єктам господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, реалізації та виробництва продукції, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів та нормативних документів, – до усунення виявлених недоліків;
діяльності суб’єктів господарювання сфери торгівлі (секцій, відділів), послуг, у тому числі ресторанного господарства, складів підприємств оптової і роздрібної торгівлі та організацій незалежно від форми власності, що систематично реалізують товари неналежної якості, порушують правила торгівлі та надання послуг, умови зберігання та транспортування товарів, – до усунення виявлених недоліків [14].
3. У разі порушення правил пожежної безпеки, що створює загрозу виникнення пожежі або перешкоджає її гасінню, евакуації людей, у випадку випуску пожежонебезпечної продукції, систем і засобів протипожежного захисту з відхиленням від стандартів чи технічних умов або у разі їх відсутності, а також у разі виявлення порушень протипожежних вимог, передбачених стандартами, нормами і правилами, під час проектування (вибірково), будівництва, реконструкції, розширення чи технічного переоснащення зупинення:
роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць;
експлуатації будівель, споруд, окремих приміщень;
роботи агрегатів, експлуатації опалювальних приладів та дільниць електричної мережі;
випуску та реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту;
проведення пожежонебезпечних робіт, дію виданих дозволів на право проведення таких робіт;
випуску і застосування проектів;
будівництва, реконструкції, технічного переоснащення об’єктів виробничого та іншого призначення;
проведення будівельно-монтажних робіт [6].
4. Заборона (припинення):
діяльності підприємств, установ і організацій, об’єктів будь-якого призначення, технологічних ліній, машин і механізмів, виконання окремих технологічних операцій, користування плаваючими засобами, рухомим залізничним складом і літаками у разі невідповідності їх вимогам санітарних норм;
будівництва, реконструкції та розширення об’єктів за проектами, що не мають позитивного висновку за результатами державної санітарно-епідеміологічної експертизи, та у разі відступу від затвердженого проекту;
використання та реалізації хімічних речовин, продуктів харчування, технологічного устаткування, будівельних матеріалів, біологічних засобів, товарів широкого вжитку, джерел іонізуючого випромінювання у тому разі, коли не здійснено їх гігієнічну регламентацію та державну реєстрацію, а також коли їх визнано шкідливими для здоров’я людей;
проведення викидів (скидів) забруднюючих речовин у разі порушення санітарних норм;
інвестиційної діяльності [12];
роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатацію будівель, споруд, окремих приміщень, опалювальних приладів, дільниць електричної мережі, проведення пожежонебезпечних робіт, випуску та реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, дії виданих дозволів на право проведення робіт;
у разі виявлення порушень правил пожежної безпеки до їх усунення випуску і застосування проектів [14];
реклами, яка порушує вимоги законодавства про рекламу, вимагати її публічного спростування та публікації відомостей, що коригують (уточнюють, доповнюють) рекламу [11];
відтворення чи розповсюдження без дозволу документів міжнародних (регіональних) організацій стандартизації, членом яких є Україна, національних стандартів, кодексів усталеної практики, класифікаторів та каталогів;
реалізації споживачам продукції:
а) на яку відсутні документи, що засвідчують її відповідність вимогам нормативних документів;
б) на яку в нормативно-правових актах та нормативних документах встановлено обов’язкові вимоги щодо забезпечення безпеки життя, здоров’я, майна споживачів та охорони навколишнього природного середовища, якщо продукцію внесено до переліку продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації, але яка не має сертифіката відповідності (свідоцтва про визнання відповідності);
в) ввезеної на територію України без документів, які підтверджують її належну якість;
г) на яку строк придатності не зазначено або зазначено з порушенням вимог нормативних документів, а також товарів, строк придатності яких минув;
ґ) яка є фальсифікованою.
5. Вилучення: неякісних товарів, документів, інших предметів, що свідчать про порушення прав споживачів [1]; небезпечних для здоров’я продуктів харчування, хімічних та радіоактивних речовин, біологічних матеріалів у порядку, що встановлюється законодавством [12].
Правообмежувальні заходи застосовуються з метою формування умов здійснення суб’єктом господарювання правомірної поведінки у сфері господарської діяльності. До них можна віднести заходи щодо обмеження:
діяльності об’єкта нагляду у разі виявлення порушення санітарного законодавства, що безпосередньо не впливає негативно на стан здоров’я людей, але може зумовлювати такий вплив;
діяльності підприємств, установ і організацій, об’єктів будь-якого призначення, технологічних ліній, машин і механізмів, виконання окремих технологічних операцій, користування плаваючими засобами, рухомим залізничним складом і літаками у разі невідповідності їх вимогам санітарних норм;
будівництва, реконструкції та розширення об’єктів за проектами, що не мають позитивного висновку за результатами державної санітарно-епідеміологічної експертизи, та у разі відступу від затвердженого проекту;
проведення викидів (скидів) забруднюючих речовин у разі порушення санітарних норм.
До відновлювальних заходів віднесені ті, що спрямовані на усунення наслідків, а також причин та умов порушень загальнообов’язкових правил у сфері господарювання:
1. Надання рекомендацій та внесення пропозицій, припинення дій, що містять ознаки правопорушення, усунення їх наслідків (наприклад, перерахунок вартості товарів), причин та умов вчинення.
2. Приведення нормативно-технічних, розпорядчих та інших документів у відповідність до вимог санітарного законодавства [12].
3. Порушення справи про банкрутство [10].
Заходи юридичної відповідальності, які мають право застосовувати органи державного контролю у сфері господарської діяльності за наслідками проведення перевірок, мають, як правило, універсальний характер, тобто є типовими для більшості контролюючих органів. Такими заходами є:
1) прийняття рішення про застосування до суб’єктів господарювання адміністративно-господарських (штрафних, економічних) санкцій;
2) прийняття рішення про притягнення до адміністративної відповідальності посадових осіб суб’єктів господарювання та фізичних осіб-підприємців.
Разом із тим слід зазначити, що застосування заходів відповідальності має обмежуватись лише випадками свідомого порушення вимог нормативно-правових актів при правильному їх розумінні [3, C. 465–466] суб’єктами господарювання, якому (відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону № 877) в обов’язковому порядку повинна передувати консультаційно-роз’яснювальна робота представників органу державного контролю щодо порядку, правових підстав та інших питань, пов’язаних із здійсненням відповідного контролю у сфері господарської діяльності.
У разі виявлення ознак правопорушення на посадових осіб органів державного контролю покладається збір інформації про фактичні обставини його вчинення та їх закріплення у відповідних процесуальних документах. Зазначені дії є аналогічними тим, що проводяться на стадії адміністративного розслідування в провадженні у справах про адміністративні правопорушення.
Особливими, тобто такими, що застосовуються окремими органами контролю є: рішення про початок провадження у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; запровадження у підприємця особливого режиму приймання продукції у разі систематичного порушення стандартів, норм і правил під час її випуску або реалізації.
Здійснений аналіз каральних заходів реагування вимагає звернути увагу на окремі протиріччя. Так, основний набір заходів реагування за наслідками проведення контрольних заходів органами Держспоживстандарту передбачений Законом “Про захист прав споживачів” (ст. 23). Паралельно із ним діє Декрет КМ України “Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення”. Зазначений акт передбачає застосування до суб’єктів господарювання заходів відповідальності майнового та організаційного характеру за вчинення ними як правопорушень, передбачених ст. 23 Закону “Про захист прав споживачів”, так і інших, склади яких закріплено Декретом.
Це є прямим порушенням положення п. 22 ст. 92 Конституції України, яке встановлює, що “виключно Законами України визначаються … діяння, які є… адміністративними правопорушеннями, та відповідальність за них” [7]. Із цього питання Конституційний Суд України у рішенні вiд 30.05.2001 р. № 7-рп/2001 розяснив, що: “За цим положенням виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності, а також діяння, що є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями як підстави кримінальної, адміністративної, дисциплінарної відповідальності, та відповідальність за такі діяння. Зазначені питання не можуть бути предметом регулювання підзаконними нормативно-правовими актами” [19].
В умовах розуміння явної антиконституційності наведеної ситуації Декрет продовжує діяти, про що свідчить внесення до нього Верховною Радою України змін у 2006 р. [12].
Здійснений аналіз свідчить, що кожний з органів державного контролю за наслідками проведення планових чи позапланових перевірок суб’єктів господарювання може застосовувати повний комплекс заходів реагування із відновлювальних, каральних та організаційних заходів. Якщо всю сукупність заходів реагування брати за 100%, то заходи відновлення становлять 40% повноважень органів державного контролю у сфері господарської діяльності; організаційні – 31%; заходи юридичної відповідальності, заходи припинення та правообмежувальні заходи – 29% повноважень органів контролю (без урахування кількості складів правопорушень). Їх застосування залежить від відповідності його діяльності державним управлінським рішенням – з одного боку; і від кількості складів правопорушень, до яких мають право притягувати до відповідальності органи контролю – з іншого.