По-восьме, при відборі активних програм Державній службі зайнятості, на нашу думку, доцільно, з одного боку, враховувати загальну стратегію політики зайнятості держави, а з іншого – потреби регіональних ринків праці. При цьому не слід забувати, що реалізація активних програм потребує значних фінансових ресурсів, а віддача від них, як свідчить світовий досвід, не завжди відповідає затратам.
З метою визначення прогалин у чинному законодавстві України щодо загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, нами було проведено порівняльний аналіз положень Конвенції про сприяння зайнятості та захист від безробіття від 21.06.1988 № 168, яка набрала чинності в Україні 17.10.1991 та діючих нормативно-правових актів.
1. Статтею 6 Конвенції № 188, передбачено, що кожний член Організації гарантує рівність ставлення всім захищеним особам без дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, статі, віросповідання, політичних поглядів, іноземного походження, національного, етнічного або соціального походження, працездатності чи віку.
Стаття 24 Конституції України проголошує рівність конституційних прав і свобод громадян України та їх рівність перед законом. Не допускається привілеїв чи обмежень ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Аналогічна норма щодо забезпечення рівності трудових прав усіх громадян міститься у статті 2-1 Кодексу законів про працю України, зокрема, зазначається, що Україна забезпечує рівність трудових прав громадян.
Крім того, статтею 46 Основного закону України встановлюється право громадян України на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до п.2 ст.1 Закону України «Про зайнятість населення» Громадяни України вільно обирають види діяльності, які не заборонені законодавством, у тому числі і не пов'язані з виконанням оплачуваної роботи, а також професію, місце роботи відповідно до своїх здібностей.
Не вважається порушенням принципу рівності створення спеціальних заходів для тих категорій громадян, які стикаються з особливими потребами на ринку праці через відсутність досвіду чи професії, потребують особливої уваги з боку держави. Тому для них встановлено додаткові гарантії зайнятості (стаття 5 Закону України «Про зайнятість населення»), що не вважається ознакою привілеїв. Це пояснюється особливою увагою держави до окремих вразливих категорій осіб, які потребують додаткової уваги.
Однак, на практиці часто відбувається порушення принципу рівності за ознаками статі, працездатності, віку, місця проживання тощо, особливо це проявляється при вивченні оголошень про роботу, що надаються популярними засобами масової інформації та розміщені в базі даних вакансій в центрах зайнятості. Зокрема, робота пропонується в окремих конкретних випадках представникам тієї чи іншої статі, певного віку (досить часто це громадяни до 40 років), якщо робота стосується великих міст, вимагається наявність реєстрації особи в даному місті. Оголошення іноді містять критерії щодо фізичних даних, тощо.
У зв'язку із зазначеним, вважаємо, що:
А) необхідно посилити відповідальність приватних агенцій з працевлаштування за порушення принципу рівності у працевлаштуванні та права громадян у сфері зайнятості;
Б) з метою повної відповідності принципу рівності за міжнародними картами у законодавстві України щодо соціального захисту від безробіття доцільно визначити єдиний підхід до встановлення кола осіб, які можуть бути визнані безробітними і підлягати соціальному страхуванню на випадок безробіття. Пропонуємо: внести зміни до Законів України «Про зайнятість» та «Загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», згідно з якими, іноземні особи й особи без громадянства можуть бути визнані безробітними за умови їх участі у системі соціального страхування на випадок безробіття або відповідно до умов міжнародних угод;
В) необхідно активізувати діяльність щодо укладання або участі України у двосторонніх чи багатосторонніх угодах, що стосуються захисту від безробіття, для врегулювання питання про соціальне забезпечення іноземних громадян у разі безробіття. Потребує законодавчого закріплення в Основах законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування принцип збереження або відновлення набутих прав у сфері соціального страхувати (забезпечення).
2. Стаття 7 Конвенції № 188 визначає пріоритетні напрямки політики зайнятості. Відповідно до законодавства України державна соціальна політика спрямована на створення умов для повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості, всіма відповідними засобами, серед яких і соціальне забезпечення. Спеціально створена державна служба зайнятості за рахунок коштів Фонду соціального страхування на випадок безробіття здійснює заходи щодо професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки вивільнюваних працівників і безробітних в навчальних закладах., на підприємствах, установах, організаціях.
Однак, на нашу думку, потребують удосконалення інші заходи активної соціальної політики щодо забезпечення продуктивної зайнятості. Практика домінування норм бюджетного законодавства над нормами права соціального забезпечення стримує політику стимулювання роботодавців створювати нові робочі місця, а безробітних займатися підприємницькою або іншою незабороненою законодавством діяльністю. яка б приносила їм доход.
3. Стаття 17 Конвенції № 188 встановлює порядок визначення права на одержання допомоги по безробіттю. У пункті 1 статті зазначено основні принципи застосування умов страхового стажу для одержання права на допомогу по безробіттю. Тривалість страхового періоду відповідно до чинного законодавства України, є умовою, що визначає право на допомогу та впливає на розмір самої допомоги (ст. 22. Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»). Пункт 2 ст. 17 визначає прагнення пристосовувати страховий період до особливостей праці сезонних працівників. Законодавством України особливостей пристосування умов про страховий стаж відносно праці сезонних працівників, праця яких в Україні застосовується досить широко. Встановлення певних особливостей під час підрахунку тривалості страхового стажу має бути передбачено в нормативно-правових актах, що встановлюють особливості правового регулювання праці та соціального захисту зазначених категорій працівників.
Вважаємо за доцільне, внести зміни до статті 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», якими передбачити особливості застосування умов для сезонних працівників, зокрема пропорційного зниження тривалості страхового стажу, що передував початку безробіття.
4. Стаття 27 Конвенції № 188 визначає право на звернення зі скаргою в разі відмови, припинення або скорочення тривалості виплати допомоги по безробіттю. Статтею 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» визначено основні права, обов'язки та відповідальність застрахованих осіб, наприклад право на судовий захист. Однак процедурний порядок звернення закон не містить.
Тому пропонуємо доповнити розділ VII зазначеного Закону процедурними нормами, які визначатимуть: порядок звернення зі скаргою до органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування на випадок безробіття; право особи на отримання в письмовій формі інформації щодо здійснюваних процедур у зв'язку зі скаргою, а також доповнити розділ II Закону статтею про відповідальність органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування на випадок безробіття за своєчасний розгляд заяв зі скаргами заінтересованих осіб і своєчасність надання письмової інформації щодо діючих процедур їх розгляду.
зайнятість безробітний трудовий соціальний
ВИСНОВОК
Отже, ми дійшли висновку, що не заперечуючи ідеї запровадження єдиного соціального внеску, необхідно ретельно опрацювати методологічні підходи до побудови моделі адміністрування соціального страхування, ураховуючи можливі переваги та наслідки не тільки для страхової системи, а й соціально-економічної системи України загалом.
Для удосконалення державного управління в сфері зайнятості населення потрібно вирішити суперечності правового, економічного, організаційного та соціального характеру засобом "збудження" органів державної влади в їх єдності з громадськістю та реалізації активної політики зайнятості.
Правовий чинник має включати:
1) розробку та законодавче затвердження державних соціальних стандартів;
2) заходи щодо забезпечення здійснення прав і гарантій громадян, зафіксованих у Конституції України, інших законодавчих актах;
3) розробку проектів законів, спрямованих на розвиток трудового потенціалу та його ефективне використання.
ЛІТЕРАТУРА
1. Алексеев С.С.Проблемы теории права: Курс лекций.–Т.1. / Сергей Сергеевич Алексеев – Свердловск,1972.
2. Алехин А.П. Гл.6. Органы исполнительной власти / Алехин А.П., Кармолицкий А.А., Козлов Ю.М. Административное право Российской Федерации: Учебник. – М.: Зерцало, 1997.
3. Алєксеев С.С. Общая теория права. В 2–х томах. Т. ІІ. / Сергей Сергеевич Алексеев – М.: Юридическая литература, 1982. – 360 с.
4. Аппарат управления социалистического государства: Издание в 2-х частях.Часть 2 /Институт правовых наук Болгарской АН; Институт государства и права Венгерской АН; Академия государственных и правовых наук ГДР; Юридический факультет Монгольского государственного университета ; Институт государства и права Польской АН ; Институт юридических исследований Румынской АН ; Институт государства и права АН СССР ; Институт государства и права Чехословацкой АН ; Ред. кол. : М. Ангене и др. -М. :Юрид. лит.,1977. -351с.