4) критерій алфавітного порядку, – застосовуючи даний критерій, відбувається наведення нормативно-правових актів, що регулюють банківську діяльність, в алфавітній черговості у їх назві.
Кожне з таких упорядкувань не змінює змісту нормативно-правових актів, однак при якісній інкорпорації змінюється форма нормативно-правового акта. Тобто завдяки наступними офіційними змінами та доповненнями, усуненню протиріч, виключенню норм, які втратили чинність тощо, в процесі інкорпорації трансформується первинний текст нормативно-правового акту.
Тут доцільно зазначити, що в Україні вже існує практика інкорпорації законодавства за різними критеріями. Так, у нашій державі виходять два періодичні офіційні видання – це Відомості Верховної Ради України та Офіційний вісник України, де інкорпорація нормативно-правових актів проходить у рамках хронологічного критерію. Крім того, в останньому виданні інкорпорація проводиться і за суб’єктним критерієм. У відомому багатотомовому інкорпорованому збірнику „Закони України” інкорпорація здійснюється за хронологічним та алфавітним критеріями.
Обираючи найбільш оптимальний критерій інкорпорації саме для нормативно-правових актів, норми яких регулюють банківську діяльність, необхідно звернути увагу на розглянуті у першому розділі даної роботи негативні властивості, притаманні банківському законодавству (множинність, суперечливість тощо). З огляду на них, досить складно визначити тільки один критерій, за яким має проводитися інкорпорація. Саме тому пропонується здійснювати інкорпорацію банківського законодавства у рамках не одного критерію, а двох, причому виділити основний та допоміжний критерії.
В юридичній літературі справедливо зазначається, що хронологічна інкорпорація – нижчий рівень систематизації. Можна погодитися з твердженням В.Журавського про те, що хронологічні зібрання не зовсім зручні у користуванні, не мають ефективного впливу на стан законодавства, часто громіздкі за своїми результатами. Разом із тим, якщо сприймати процес систематизації як єдиний механізм, то його початковою ланкою все ж виступає хронологічна інкорпорація [5; с.175].
На підставі цього положення, для інкорпорації банківського законодавства можна запропонувати хронологічний критерій як допоміжний, а суб’єктний критерій – як основний, оскільки у подальшому на висновки останнього інкорпораційного етапу роботи опиратиметься консолідація банківського законодавства. Причому, варто додати, що допоміжний критерій виступає як первинний, а основний – як вторинний.
Іншими словами, на початковому етапі інкорпорації спочатку необхідно упорядкувати всі нормативно-правові акти, норми яких регулюють банківську діяльність, за хронологією, а потім – здійснити групування актів у залежності від суб’єкта їхнього прийняття.
Узявши до уваги все вищезазначене, пропонується розбити процедуру інкорпорації банківського законодавства на наступні кроки:
1) поділити нормативно-правові акти, норми яких регулюють банківську діяльність, на групи у залежності від часу їх прийняття, орієнтуючись на роки;
2) упорядкувати утворені хронологічні групи від найранішої дати прийняття певного нормативно-правового акта, норми якого регулює банківську діяльність, до поточного року включно;
3) розділити утворені групи нормативно-правових актів, норми яких регулюють банківську діяльність, на підгрупи у залежності від того, яким органом державної влади такий акт виданий.
Обґрунтувавши критерії проведення інкорпорації та визначивши можливих суб’єктів інкорпораційної процедури, можна запропонувати, щоб порядок проведення інкорпорації банківського законодавства включав в себе три аспекти:
1) суб’єктний, – проведення інкорпорації розпочинається з моменту створення спеціального уповноваженого суб’єкта, що здійснює систематизаційну роботу. Таким суб’єктом повинна стати Комісія із систематизації банківського законодавства;
2) подільний, – інкорпорація банківського законодавства повинна здійснюватися у межах суб’єктного та хронологічного критеріїв;
3) процедурний, – інкорпорація банківського законодавства передбачає виконання послідовних дій: поділ нормативно-правових актів у залежності від часу їх прийняття, упорядкування цих актів, утворення підгруп нормативно-правових актів у залежності від того, яким органом державної влади такий акт виданий.
Після реалізації усіх інкорпораційних дій, у Комісії із систематизації банківського законодавства наступає нова ступінь систематизаційної діяльності – вона переходить до здійснення консолідації.
Техніко-юридична процедура консолідації нормативно-правового матеріалу проводиться в наступній послідовності: 1) визначення обсягу нормативно-правового матеріалу, який піддається консолідації; 2) аналіз кожного документа чи його складової частини як об’єкта консолідації; 3) аналіз змісту складових частин документа та виокремлення тих, які можуть бути віднесені до інших галузей права і включені до інших збірників законодавства; 4) прийняття класифікаційного рішення, щодо якої галузі права віднести даний нормативний акт, або його складову частину; 5) прийняття рішення про включення цілого нормативного акту до консолідованого збірника законодавства, чи про доцільність поділу акту на його складові частини і включення їх до консолідованого збірника нормативно-правового матеріалу; 6) визначення місця даного документу, або його складової частини в ієрархічній будові консолідаваного збірника; 7) виявлення повторень гіпотез, диспозицій та санкцій в статтях визначеного акту та інших документів, які піддаються консолідаційній обробці; 8) визначення нормативного матеріалу, який втратив свою дію, і виключення його зі складу консолідаційного збірника [11; с.4].
Консолідаційна робота повинна відбуватись дуже скурпульозно, оскільки саме на цьому етапі систематизаційної роботи знаходять своє відображення останні зміни у законодавстві, яке регулює банківську діяльність, а також створюється базове підґрунтя для Банківського кодексу України. Іншими словами, робота Комісії із систематизації банківського законодавства на даному етапі передбачає розробку та оформлення консолідованого акта.
Відомо, що в англійському праві склалося три типи консолідованих актів: 1) власне консолідовані акти, ті, які безпосередньо об’єднують законодавчі положення; 2) консолідовані акти, які приймаються у відповідності з Законом про процес консолідації 1949 року, – зміни, які вносяться консолідованим актом, після його прийняття мають силу закону; 3) консолідовані акти, які приймаються у відповідності з поправками, що запропоновані правовою комісією. Останні два типи складають „широку” консолідацію [5; с.88].
Результатом проведення процедури консолідації банківського законодавства в Україні також має стати консолідований акт. На підставі положень, вироблених англійським правом, можна стверджувати, що подібний акт буде характеризуватись як третій тип із вищезазначених консолідованих актів: він розроблятиметься на основі інкорпораційних збірників, із уточненнями та доповненнями Комісії із систематизації банківського законодавства. Отже, банківський консолідований акт є проявом „широкої” консолідації, оскільки об’єднає велику кількість нормативно-правового матеріалу, що регламентують банківську діяльність.
Консолідація законодавства широко застосовується не тільки у країнах з прецедентною системою права, але й у інших державах. Так, в італійському законодавстві, поряд з кодифікованими нормативними актами існують консолідовані тексти законів. У процесі консолідації об’єднанню підлягають закони, які вже офіційно опубліковані та вступили у законну дію. Консолідація проводиться у двох формах. У першому випадку об’єднання законів проходить без якихось змін сутності самих норм, але з виправленнями суто технічного характеру. Такого роду об’єднання великої кількості законів у єдиний акт проводиться з ініціативи уряду або зацікавлених міністерств, без попередньої чи наступної санкції парламенту.
У другому випадку при об’єднанні законів в єдиний акт до них вносяться часткові зміни. Ці консолідовані акти також готуються з ініціативи уряду або зацікавлених міністерств, але потребують обов’язкового санкціонування парламентом.
Шляхом прийняття консолідованих текстів проводиться офіційна систематизація у тих областях законодавства, які важко піддаються кодифікації (наприклад, адміністративне законодавство Італії) [11; с.14].
На нашу думку, при проведенні консолідації банківського законодавства в Україні можна використати італійський консолідаційний досвід, застосувавши перший із описаних випадків консолідації законодавства. Адже інкорпораційну роботу планується проводити під началом Міністерства юстиції України, то доцільним було б, коли це міністерство продовжило контрольно-керівну роботу в аспекті консолідації.
Переваги першого способу пояснюється також тим, що у перспективі майбутньої кодифікації фінансових та інших норм, що регулюють банківську діяльність, не є доцільним вносити вагомі внутрішні зміни у зміст норм. Достатньо використати технічний та зовнішньо-структурний методи об’єднання нормативно-правових актів, що регулюють банківську діяльність.
У процесі підготовки консолідованого акту всі норми попередніх актів розміщуються у певній логічній послідовності, розробляється загальна структура майбутнього акта. Здійснюється певне редагування, зовнішнє оброблення приписів із тим, щоб всі вони викладалися єдиним стилем, використовувалася уніфікована термінологія. Усуваються протиріччя, повторення, коректується застаріла термінологія, норми близького змісту об’єднуються в одну статтю (пункт) [18; с.410].