Можна навести декілька прикладів застосування цих заходів. Постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22.08.2006 р. неповнолітній І.К. (16 років), відданий до суду за ст.198 КК України, був звільнений від покарання із застосуванням до нього примусового заходу виховного характеру у вигляді передачі під нагляд матері на 2 роки [14]. Враховуючи позитивну до- і посткримінальну поведінку І.К., дані про його особистість, невелику тяжкість вчиненого злочину, таке рішення суду видається обґрунтованим. В іншій справі суд застосував до неповнолітнього М.Ш., обвинуваченого за ч. 2 ст.15, ч. 1 ст.188 КК України, попередження та передачу під нагляд батьків на один рік [7]. Постановою від 8.04.2005 р. Токмакський районний суд Запорізької області застосував до неповнолітнього В.А. (кримінальна справа за ч. 3 ст.187 КК України) направлення до спеціальної навчально-виховної установи на один рік, але при цьому не обґрунтував підстав застосування саме цього заходу, а тому апеляційний суд, вважаючи цей захід занадто суворим, скасував цю постанову і направив справу на новий судовий розгляд [12]. На нашу думку, навряд чи є розумні підстави вважати направлення до спеціальної навчально-виховної установи суворим заходом реагування на вчинення неповнолітнім особливо кваліфікованого розбою (санкція ч. 3 ст. 187 КК України – позбавлення волі на строк від 7 до 12 років).
Враховуючи альтернативний характер примусових заходів виховного характеру та їх переваги перед таким покаранням, як позбавлення волі, видається доцільним розширити можливості застосування найсуворішого із цих заходів до неповнолітніх, не обмежуючись лише злочинами невеликої та середньої тяжкості. Так, можна внести зміни до ст. 105 КК України з тим, щоб передбачити можливість застосування такого заходу, як направлення до спеціальної навчально-виховної установи і до неповнолітніх, які вперше вчинили тяжкі ненасильницькі злочини (наприклад, кваліфікована крадіжка, злочини, пов’язані із незаконним обігом наркотиків), якщо суд визнає це доцільним. При цьому граничний термін перебування неповнолітнього в навчально-виховній установі можна збільшити до п’яти років. Ми вважаємо, що перебування у зазначених закладах має справити належний карально-превентивний вплив на цю категорію неповнолітніх, водночас зможе певною мірою уберегти їх від згубного впливу українських „виховних” колоній. Опитані нами судді схиляються до думки (42%) про те, що найефективнішим кримінально-правовим заходом у випадку вчинення неповнолітніми злочинів невеликої тяжкості є саме примусові заходи виховного характеру [А].
У цьому зв’язку слід звернути увагу на те, що Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові № 2 від 15 травня 2006 р. “Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру” підкреслює, “що в кожному випадку вирішення питання про відповідальність неповнолітнього за злочин невеликої або середньої тяжкості необхідно обговорити можливість застосування до нього примусових заходів виховного характеру замість кримінального покарання” [6, с.14]. Але в більшості випадків, як видно з вивчених нами матеріалів кримінальних справ (зокрема, вироків) суди навіть не обговорюють питання про можливість застосування до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру. Вочевидь необхідним є більш широке застосування судами примусових заходів виховного характеру в порядку ст.105 КК України, при цьому не передачі під нагляд батьків, а інших, більш дієвих, зокрема, обмеження дозвілля і встановлення вимог до поведінки та направлення до спеціально навчально-виховної установи. У цьому зв’язку позитивним також видається досвід Молдови, в якій до неповнолітніх може бути застосований такий виховний захід, як примушування до проходження лікувального курсу психологічної реабілітації (ч.1 ст.104 КК Молдови).
покарання неповнолітній злочинець
Література
1. Тузов А.П. Застосування кримінальних заходів до неповнолітніх правопорушників. [Відп. ред. к.ю.н. О.Я.Свєтлов] – К.: Наукова думка, 1974. – 79 с. – (АН УРСР, Ін-т держави і права).
2. Тютюгин В.И. Некоторые проблемы применения наказаний, не связанных с лишением свободы, по действующему законодательству и в проекте УК Украины // Проблеми законності: Респ. міжвідомч. наук. зб. – Х.: НЮАУ, 2000. – Вип. 42. – С.150-154.
3. Уголовная ответственность несовершеннолетних: Научно-практическое пособие / Отв. ред. В.П. Кашепов. — М.: Юрид. лит., 1999. – 160 с.
4. Уголовное право зарубежных государств: Общая часть: Учеб. пособие. / [Н.А. Голованова, В.Н. Еремин, М.А. Игнатова и др.]; Под ред. И.Д. Козочкина. – М.: Изд. дом «Камерон», 2004. – 527, [1] с. – (Зарубежное право).
5. Уголовное право РоссийскойФедерации. Общаячасть /Под ред. А.И. Рарога. – М.: Юристъ, 2003.– 511 с.
6. Уголовное право УССР на современном этапе: Общая часть / Отв. ред. Ф.Г. Бурчак. – К.: Наукова думка, 1985. – 447 с.
7. Уголовное право. Общая часть. Учебник для вузов / Отв. ред. И.Я. Козаченко и З.А. Незнамова. – М.: НОРМА, 1999.– 516 с.
8. Уголовное право: Словарь-справочник / Татьяна Александровна Лесниевски-Костарева (авт.-сост.). – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА М, 2000. – 423с.
9. Уголовный закон. Опыт теоретического моделирования / АН СССР; Институт государства и права / В.Н. Кудрявцев (отв.ред.), С.Г. Келина (отв. ред.). — М. : Наука, 1987. — 276с.
10. Уголовный кодекс Голландии / Ассоциация Юридический центр / Науч. ред. Б.В. Волженкин; пер. с англ. И.В. Мироновой. 2-е изд. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2001. – 510 с. –(Законодательство зарубежных стран).
11. Уголовный кодекс Грузии: Введен в действие с 1 июня2000 г. Сизм. и доп. на 1 декабря2001 г. / Ассоциация Юридический центр / З.К. Бигвава (науч.ред.), О. Гамкрелидзе (обзор.ст.), И. Меринджанашвили (пер.с гр.), В.И. Михайлов (вступ.ст.). – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2002. – 409 с. – (Законодательство зарубежных стран).
12. Уголовный Кодекс Латвийской республики / Ассоциация Юридический центр / Науч. редактир и вступит. статьяк.ю.н. А.И. Лукашова и к.ю.н. Э.А. Саркисовой; пер. с лат. А.И. Лукашова. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2001. – 313 с. – (Законодательство зарубежных стран).
13. Уголовный Кодекс Литовской республики / Ассоциация Юридический центр / Науч. редактир. д.ю.н., проф. В. Павилониса; предисл. к.ю.н., доцента Н.И. Мацнева; пер. с литов. В.П. Казанскене–СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2003. – 470 с. –(Законодательство зарубежных стран).
14. Уголовный кодекс Республики Азербайджан / Ассоциация Юридический центр / Науч. ред. И.М.Рагимов; Пер. с азерб. Б.Э. Аббасова. – СПб.: Изд-во «Юридический Центр Пресс», 2001. – 356 с. –(Законодательство зарубежных стран).
15. Уголовный кодекс Республики Армения– Режим доступу до інформ.:http://www.parliament.am/legislation.php?sel=show&ID=1349&lang=rus5a#5
16. Уголовный кодекс РеспубликиБеларусь: Принят Палатой представителей 2 июня1999 г. Одобрен Советом Республики 24 июня1999 г.: Текст Кодекса по состоянию на 15 сентября2004 г.. — Минск : Амалфея, 2004. — 320 с.