Інформативність таких слідів не велика. Різані рани дозволяють судити лише, щодо наявності у предмета ріжучої кромки (леза) та ступеня його загостреності (за ступенем рівності країв рани та лінійних надрізів кісток). Різані рани на внутрішній стороні долоні, пальцях, та зовнішніх поверхнях плеча та передпліччя, свідчать про те, що потерпілий захищався від нападу.
Характерні сліди на тілі залишають колючо-ріжучі знаряддя, які в криміналістичному зброєзнавстві поділяються на дві групи.
Перша, це зброя, яка має двосторонню заточку клинка (кинджал, кортик і т.ін.). Друга, це знаряддя лише з одним лезом, а протилежний бік тупий, інколи має невеликий бойовий скис, або зубчики пили, має назву обушок. Як, свідчить аналіз судової практики, саме цей вид тілесних ушкоджень має кількісну перевагу над всіма іншими.
В тих випадках, коли пошкоджені хрящі або кістки інколи можна встановити індивідуальні ознаки клинка. Від скоса кінцевої частини виникають сліди – траси. Їх утворення характерно тільки під час колючої дії клинка. Ототожнення проводять за правилами трасологічної експертизи. Непоодинокі випадки, коли в рановому каналі, в кістках виявляється частинка відламаного кінчика клинка, саме по ньому дуже легко ідентифікувати клинок яким було заподіяно ушкодження.
Рублячи засоби (сокири, тесаки, мачете і т.ін.) так само, як і ріжучі мають лезо, але на відміну від ріжучих мають велику вагу. Ушкодження заподіюються шляхом ударів і утворюють глибокі поранення, а дрібні частини тіла (пальці) відтинаються.
Останнім часом на практиці все більше доводиться зустрічатися з заподіянням тілесних ушкоджень вогнепальною зброєю. Слідова картина в таких випадках характеризується специфічними пошкодженнями одягу і тіла потерпілого. Снаряд (куля, шрот, картеч, порохові гази і т.ін.) може мати значну швидкість, що відображується у специфіці пошкодження.
Характер вогнепального пошкодження в першу чергу залежить від кінетичної енергії снаряду (вага і швидкість). Зазвичай, в м’яких тканинах тіла снаряд вибиває декілька меншу за власними розмірами ділянку, тобто меншу ніж калібр кулі. В тих випадках, коли швидкість снаряду менше ніж 150 м/сек., куля діє як клин, тобто як колюча зброя, вона розсуває тканини і утворює, зазвичай, сліпі поранення.
Від застосування вогнепальної зброї залишаються крізні, сліпі і касательні (рикошет) поранення.
Крізне поранення складається з вхідного і вихідного отвору та ранового каналу. В слідах на перешкоді відбиваються ознаки, які можуть характеризувати дистанцію пострілу: а) контактна – постріл у притул; б) в зоні дії супутніх (додаткових) продуктів пострілу (порохові гази термічні сліди (опалення) кіптява, залишки незгорілих порошинок і мастила) – постріл з близької відстані; в) поза зони дії цих продуктів – постріл з великої відстані[33, 116].
Під час контактного пострілу, коли дульний зріз зброї притиснутий або до одежі, або до тіла людини основні ушкодження виникають від механічної дії порохових газів. Потрапляючи під великим тиском разом з кулею в рановий канал, вони розривають шкіру, руйнують тканини в рановому каналі. Як наслідок, кінцівки рани отримують розриви, а вхідний отвір набагато більший ніж калібр кулі.
При контактному пострілі на шкірі потерпілого завжди залишається відбиток дульного зрізу зброї, а в деяких випадках і переднього зрізу кожуху затвору (штанц марка) у вигляді фігурної гематоми і подряпин, на одежі він складається з кіптяви та збройного мастила. За таким відбитком можна встановити модель зброї, а це надає можливість звузити пошук.
Постріл з близької відстані характеризується іншими ознаками. Механічна дія порохових газів у вигляді розривів кінцівок вхідного отвору та сліди термічної дії відображаються тільки в тих випадках, коли було застосовано досить потужну зброю на невеликій відстані до 5-7 см. Заряд патрона сучасної бойової, спортивної і більшості мисливської зброї складається з бездимного пороху і якщо постріл здійснено з відстані 8-10 см., то сліди термічної дії майже не помітні, тобто сліду опалення майже не виникає, лише опалення пушка і волосся на шкірі, побуріння, або спікання одежі з вовни.
Характерними ознаками при пострілі з великої відстані являються: дефект ткані, ободки обтирання і осадження. При докладних дослідженнях обідка обтирання можна виявити сліди металізації (залізо, мідь, свинець).
Непоодинокі в практиці випадки, коли тілесні ушкодження заподіюються вибухом, який здійснюється з метою: залякати, усунути певну особу, знищити (зруйнувати) будь-який об’єкт або майно, дезорганізувати роботу установ і підприємств тощо[18]. Вибух – розрив вибухової речовини, спеціального снаряда, оболонки чого-небудь і т.ін., з дуже сильним звуком і великою руйнівною силою, в іншому розумінні – це хімічна реакція, при якій за дуже короткий час розширюються утворені гази, спричиняючи руйнівні дії[5]. В криміналістиці під вибухом розуміють процес швидкого фізичного або хімічного перетворення системи, який супроводжує перехід її потенційної енергії в механічну роботу[9]. Пошкодження (сліди), які виникають під час вибуху вельми різноманітні: подряпини, гематоми, пошкодження слуху і навіть повне руйнування тіла.
Заподіяння тілесних ушкоджень електричним струмом і сліди, які при цьому утворюються, залежить від властивостей електроструму, умов контакту з електропровідниками (тривалість і щільність) тощо. Електричний струм може викликати теплову, механічну і хімічну дію.
Електоромітка – типовий слід ушкодження електричним струмом. Вони (електромітки) містять інформацію про якості провідника електроструму, а це в свою чергу дозволяє об’єктивно виявляти важливі деталі обставин події.
Електромітки утворюються у 80-90% випадків струмом низької напруги відповідно в місці входу струму і дуже рідко в місці виходу струму. Типові електромітки мають вигляд невеликих ділянок у формі кола омертвленої шкіри з піднятими краями.
В різноманітних конфліктних ситуаціях (сварка, бійка) спостерігаються випадки, коли в процесі боротьби одна особа хватає іншу за шию, або намагається їй закрити рота руками з метою не дати можливості кричати, і залишає на шкірі шиї та обличчі відповідні подряпини і синці. Зазвичай це не призводить до смерті.
При заподіянні тілесного ушкодження лікарськими засобами, сильнодіючими або отруйними речовинами, іншими хімічними речовинами сліди злочину перебувають у каузальному зв’язку з їхньою формою (агрегатним станом – тверді, рідкі, м’які, газоподібні речовини), способом потрапляння до організму, стадією руху в організмі й дозою речовини[21].
Досліджуючи слідову картину злочину необхідно враховувати, що фізіологічна реакція організму та патологічні зміни залежать від дози отрути та її хімічних особливостей. Залишки отруйної речовини можуть виявлятися на руках жертви або особи, яка вчинила злочин, у кутах рота та між зубів жертви, залишках їжі або напоїв, якщо отрута потрапила в організм перорально, у повітрі. Сильнодіючі речовини, отрути, лікарські засоби можуть бути виявлені на стінках шприца, спринцівки, в упаковці або на її частинах (уламках, пробці тощо). Упаковки, шприци, голки після використання злочинці викидають у сміття, за вікно, ховають в приміщенні тощо. Треба пам’ятати що на них можуть зберегтися відбитки пальців рук. Сліди деяких отруйних речовин можуть міститися на постільній або нижній білизні, просякнутій потом або змоченій сечею під час агонії. Особливу доказову вагу мають калові та блювотні маси, що зумовлює необхідність дослідження місць, де відправляються природні потреби.
Тілесні ушкодження, заподіяні тваринами, характеризуються соматичними слідами у вигляді рваних ран, слідів зубів, подряпин від кігтів. Вони локалізуються переважно на кінцівках, обличчі та шиї. Безпосередньо в рану може потрапити шерсть тварини. Одяг жертви може бути розірваний, місцями прокушений. Через тісний контакт людини з твариною на одязі жертви залишається шерсть, сліди лап, слинні виділення, частки запаху, іноді кров тварини.
Аналізуючи слідову картину тілесних ушкоджень, слід звернути увагу на необхідність аналізу і дослідження слідів крові, які є характерними для даного виду злочинів. Вони мають важливе інформативне значення для пізнання окремих епізодів події злочину. Іноді їх характерні особливості можуть бути єдиним доказом певного факту.
При дослідженні слідової картини тілесних ушкоджень слід звертати увагу на те, що наявні на місці сліди можуть належати не тільки злочинцю, але і потерпілому. Деякі особи після заподіяння їм тілесного ушкодження, зокрема й небезпечного для життя, вихоплювали з рук злочинця, піднімали з землі або власноручно виймали з рани знаряддя злочину, залишаючи на ньому сліди своїх рук. Слід враховувати, що у певних обставинах сліди рук потерпілого можуть залишатися на засобах злочину завчасно до його вчинення. Наприклад, коли майбутня жертва і злочинець спільно користуються цим предметом (вдома, на роботі тощо).
Слідова картина заподіяння тілесних ушкоджень не може вважатися повною, якщо не вказати на можливі джерела ідеальних відображень (сліди пам’яті людини), якими можуть бути потерпілий, обвинувачений, свідки. За даними нашого дослідження у 64,6% випадків потерпілі були знайомі з злочинцем (сусіди – 13,5%, друзі – 16,9%, познайомилися перед злочином – 19,7%). Кожен п’ятий злочин був вчинений у присутності свідків. Коло свідків у кримінальній справі про такі злочини досить широке. Крім очевидців, інформацією, що може сприяти розкриттю та розслідуванню злочину можуть володіти:
- сусіди, які чули сварку, заклики про допомогу;
- особи, які викликали швидку допомогу або міліцію, надали для цього свій телефон;
- особи (сусіди, перехожі), які надали першу допомогу потерпілому від злочину;
- водії, які транспортували потерпілого в медичний заклад;