З урахуванням наведеного положення В.М. Горшеньов та І.Б. Шахов, виокремили стадії логічної послідовності в контрольному процесі:
1) встановлення фактичних обставин справи, до яких належать операції, що пов’язані з аналізом фактичних даних, із доказом їх повноти та вірогідності;
2) вибір та аналіз норм у випадках, коли операції пов’язані з дослідженням юридичних норм, встановленням їхньої юридичної сили і т.ін.;
3) вирішення справи, виражене в акті застосування права; та стадії функціонального характеру: а) організаційно-підготовча стадія; б) стадія встановлення фактичних обставин справи, аналіз фактів; в) стадія розробки та прийняття рішення, рекомендацій або інформування компетентних органів про свої висновки та приписи з удосконалення діяльності підконтрольних об’єктів;
4) стадія перевірки виконання рішення, прийнятого за результатами контролю [8, с. 160 – 167].
Найменшої критики зазнав організаційний підхід до виділення стадій контролю. Із цього приводу Д.В. Лученко зазначає, що така структура, з одного боку, не відображає функціональної природи контролю та обмежує його здійснення різного роду перевірками, з іншого – відбиває вимоги до його організації [9, с. 86]. У процесуальному аспекті державний контроль господарської діяльності являє собою контрольне провадження і здійснюється у процесуальній формі. Розуміння контролю як функції управління відображає його управлінську природу, що у певному сенсі має своє власне значення і являє собою державний контроль у його широкому розумінні.
Диференціація правового регулювання на стадії, етапи процесу і процесуальні дії може проводитися за різними підставами: залежно від сутності процесуальних відносин, специфіки спірних матеріальних правовідносин, суспільно-політичного або суспільного значення справ тієї або іншої категорії, за суб’єктною ознакою і т.д. Як правило, диференціація в процесуальному законодавстві в конкретних випадках поєднує декілька зазначених підстав [9]. До цього слід додати, що всі три види стадій контрольного провадження характеризують одне й те саме явище, але з різних боків, – тому лише комплексне застосування зазначених підходів надасть змогу системно охарактеризувати процесуальну структуру контролю у сфері господарської діяльності. При комплексному поєднанні структурного, логічного та функціонального підходів також слід враховувати, що державний контроль господарської діяльності розглядається у вузькому розумінні.
Таким чином, у структурі державного контрою господарської діяльності можна виокремити такі стадії:
1) підготовчу (підготовка й організація проведення перевірки);
2) інформаційно-аналітичну (проведення перевірки);
3) стадію коригування (розгляд матеріалів перевірки та прийняття необхідних заходів).
Метою першої (підготовчої) стадії державного контролю у сфері господарської діяльності є організація здійснення перевірки. Від організації проведення перевірки прямо залежить її результат: з одного боку неякісна підготовка може призвести до отримання такої ж неякісної інформації (невірне формулювання предмета чи періоду перевірки, сил та засобів, необхідних для її проведення тощо), яку не можна покласти в основу формулювання висновку, з іншого – веде до порушення прав підконтрольних суб’єктів (незаконне втручання у їх діяльність, завдання збитків тощо). На першій стадії вчиняються такі процесуальні дії, як відбір суб’єктів, стосовно яких буде проводитися перевірка, предмета і часу перевірки, підготовка супровідних документів, доведення необхідної інформації до відома підконтрольних суб’єктів.
Інформаційно-аналітична стадія державного контролю у сфері господарської діяльності має на меті збір відомостей про окремі аспекти господарської діяльності підконтрольного суб’єкта. Як зазначає Д.В. Лученко, метою аналітичної стадії є створення мотивувальної логічної бази для формулювання висновків щодо підконтрольного суб’єкта [2, с. 89].
Вона є основною у процесі контролю, оскільки від зібраної інформації залежатиме висновок, що буде зроблений за результатами контролю. Безпосередньо на ній і розкриваються ті методи контролю, що є в арсеналі контролюючих структур. Тут аналізуються проведені господарські операції з метою пошуку інформації, що становить предмет контролю. При цьому завданням є не збір максимальної кількості інформації, а перспективи її аналітичного осмислення відповідно до предмета контролю: узагальнення та систематизація найбільш стійких, типових фактів, які повторюються, а також негативних проявів, їх наслідків, причин та закономірностей виникнення; встановлення причинного зв’язку між ними, а також впливу зовнішніх та внутрішніх, об’єктивних та суб’єктивних факторів, що викликали небажані відхилення та призвели до невиконання або неналежного виконання прийнятих рішень.
Процес контролю включає в себе також і аналітичний момент, що полягає в обробці первинної інформації, детальній перевірці та аналізі всіх фактів, взятих у їхній сукупності, в причинному зв’язку, створюючи тим самим базу для формування висновку стосовно підконтрольного об’єкта, на скільки процеси, що в ньому відбуваються, відповідають бажаним моделям та зразкам [2, с. 381]. Утім, у контролі збір інформації та її аналіз являють собою єдине ціле, тому й об’єднуються в одну стадію провадження.
Аналіз, будучи невід’ємною складовою людської діяльності, здійснюється постійно, базується на вже відомій та новій інформації. Оскільки аналізом матеріалів перевірки займаються ті ж особи, що її проводять, то процеси збору й аналізу інформації доцільно розглядати у їх взаємозв’язку. При цьому аналізу підлягає як увесь масив зібраної інформації, так і окремі дані, на підставі яких посадові особи органів державного контролю здійснюють юридично значимі дії щодо отримання конкретних пояснень, довідок, відповідних документів.
Таким чином аналіз, будучи одним із засобів обробки інформації та однією із цілей контролю, тою чи іншою мірою притаманний всім стадіям контролю: підготовчій – вибір суб’єктів господарювання; стадії коригування – врахування обставин вчиненого правопорушення при вжитті заходів реагування, при розгляді скарг; але більшою мірою – саме інформаційній, оскільки саме на ній отримується найбільша кількість інформації. Саме це й обумовлює виділення інформаційно-аналітичної стадії контролю як цілісної і самостійної складової контрольного провадження.
Результатом інформаційно-аналітичної стадії контролю є логічно обґрунтована констатація фактів, формування висновку про відповідність або невідповідність діяльності підконтрольних суб’єктів нормативно визначеним параметрам, наявність конкретних порушень, рекомендації про прийняття заходів, які здатні усунути виявлені відхилення, а також про притягнення винних осіб до юридичної відповідальності [9, с. 91].
Логічним продовженням інформаційно-аналітичної стадії є стадія коригування, оскільки саме у її межах проведений на попередній стадії аналіз зібраної інформації отримує свою практичну реалізацію, а одним із завдань контролю є виражена у тій або іншій формі вимога про усунення виявлених недоліків від заданих параметрів функціонування системи.
Поряд із визначенням стадій контрольного провадження, на особливу увагу заслуговує точність визначення моменту закінчення контролю, який у той же самий час є завершальним для останньої стадії. Актуальність питання обумовлена відсутністю єдності наукових думок щодо його вирішення. Точність у визначенні моменту закінчення контрольного провадження є принципово важливою як з теоретичної, так і з практичної точок зору, оскільки відіграє роль основи правильного вибору та обґрунтування правових заходів та процесуальних форм у відповідній діяльності суб’єктів їх застосування [8, с. 382].
М.С. Студенікіна включає в поняття контролю “вжиття заходів щодо усунення виявлених недоліків” [16, с. 7]. В.А. Клімов визначає стадію коригування як застосування до об’єктів визначених заходів впливу (соціальних санкцій) з метою усунення негативних та розвитку позитивних процесів (із точки зору суб’єкта контролю) [6, с. 17]. І.Л. Бачило вказує на “застосування санкцій юридичного та неюридичного характеру ...” [9, с. 30, 39]. З іншого боку, О.В. Кузьменко та Т.О. Гуржій [8, с. 382] зазначають, що стадія коригування виходить за межі самого контролю, тому що або пов’язана із прийняттям нового рішення, яке усуває виявлені недоліки, або із застосуванням заходів примусового характеру, що також знаходиться за функціональними межами контролю.
Зазначені підходи є абсолютно протилежними за змістом. При цьому з наведеними підходами щодо розуміння сутності стадії коригування погодитися не можна, оскільки у першому випадку до складу контрольного провадження штучно вводяться провадження по вжиттю заходів адміністративного примусу, у тому числі – відповідальності, у другому – контроль обмежується лише встановленням фактичного стану справ на підконтрольному суб’єкті та їх констатацією.
Поняття коригування у процесі здійснення державного контролю не повинно включати в себе будь-яких правотворчих, виконавчих або юрисдикційних заходів. Воно має бути достатньо вузьким і точним, що передбачає застосування відповідних методів та форм контролю [2, с. 95]. Із цього приводу ще А. Файоль зазначав неприпустимість привласнення контролем розпорядницької та виконавської функцій, підкреслюючи подвійність управління – з одного боку, контроль, безвідповідальний і разом з тим, наділений повною можливістю приносити шкоду в самих необмежених розмірах; з іншого – виконавча частина, яка має у своєму розпорядженні лише самі слабі засоби захисту проти недоброзичливого контролю [17, с. 83 – 84].