адміністративний процес судовий провадження
Процесуальний порядок вирішення адміністративним судом адміністративної справи спрямований на виконання завдання адміністративного судочинства щодо захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України). Аналіз судової практики свідчить про існування проблем процесуального порядку розгляду адміністративних справ: наявність конкуруючої юрисдикції із господарськими судами, спірність норм, що визначають окремі процесуальні строки, необґрунтоване повернення позовної заяви, залишення її без руху чи без розгляду та відмова у відкритті провадження у справі тощо [4; 136].
Поняття адміністративного процесу розглядається в широкому та вузькому розумінні [7, с. 491–492]. Широкий зміст адміністративного процесу тлумачить його як встановлений законом порядок розгляду і вирішення індивідуально-конкретних (адміністративних) справ, що виникають у сфері державного управління, спеціально уповноваженими на те органами (посадовими особами) та, у відповідних випадках, загальними (звичайними) судами. Адміністративний процес у вузькому розумінні розглядається з позицій процесуального порядку розгляду справ про адміністративні правопорушення і застосування до правопорушників адміністративних стягнень.Близькою точкою зору щодо сприйняття адміністративного процесу у широкому розумінні є підхід, яким передбачено визначення сутності адміністративного процесу як виду юридичного процесу, що регламентує порядок розгляду та вирішення конкретних категорій адміністративних справ, як засновану на нормах адміністративно-процесуального права діяльність виконавчих органів держави, їх посадових осіб, а також інших уповноважених суб’єктів з реалізації норм матеріального адміністративного права, а в ряді випадків – і матеріальних норм інших галузей права. При цьому зазначається про адміністративний процес як оформлену у правовому відношенні специфічну частину управлінської діяльності [19, с. 14]. Такий підхід був обґрунтований у 2001 р, коли ще не було запроваджене адміністративне судочинство. Згодом була презентована точка зору про адміністративний процес як урегульовану адміністративно-процесуальними нормами діяльність уповноважених суб’єктів, спрямовану на реалізацію норм відповідних матеріальних галузей права у ході розгляду і вирішення індивідуально-конкретних справ [8, с. 126].Наявність різних наукових підходів щодо визначення сутності категорії «адміністративний процес» була обумовлена декількома чинниками, зокрема набуттям чинності Кодексом адміністративного судочинства України, яким встановлено принципово новий процесуальний порядок вирішення спорів у публічно-правовій сфері – шляхом здійснення позовного провадження. Зазначене провадження є не чим іншим як процесуальною формою відправлення правосуддя адміністративним судом – адміністративним судочинством. Крім того, існують і термінологічні проблеми, оскільки ст. 3 КАС України уведено дефініцію «адміністративний процес» як правовідносини, що складаються під час здійснення адміністративного судочинства. Зазначене, вбачається, й обумовило наявність точки зору про потребу застосування терміна «адміністративна процедура» стосовно діяльності суб’єктів публічної адміністрації. Так, адміністративною процедурою визначають встановлений законодавством порядок розгляду та вирішення адміністративних справ суб’єктами публічної адміністрації. Адміністративний процес пропонується визначати як урегульовані нормами адміністративного процесуального права правовідносини, що виникають між адміністративним судом, сторонами та іншими учасниками адміністративної справи, з приводу розгляду та вирішення цим судом публічно-правових спорів, учасниками яких є, по-перше, суб’єкти державно-владних повноважень, по-друге, фізичні та юридичні особи [9, с. 45–53].Отже, можна зазначити, що навіть широке розуміння адміністративного процесу не може охопити сутності процесуального порядку розгляду адміністративних справ спеціалізованими адміністративними судами. У сучасних теоретичних дослідженнях пропонується застосовувати термін «адміністративно-судовий процес» [7, с. 492]. В.С. Стефанюк, розглядаючи проблеми розвитку адміністративного процесуального права, зазначав, що основна функція норм і принципів адміністративного процесуального права полягає в тому, щоб юридично вірно здійснювати законні права, свободи та обов’язки, причому в атмосфері найбільшого сприяння безпосередньо заінтересованим учасникам судового адміністративного процесу. Судовий адміністративний процес – це система взаємопов’язаних правових форм діяльності уповноважених суб’єктів, що виявляється у здійсненні правосуддя в адміністративних справах, урегульована адміністративними процесуальними нормами [13, с. 36–39]. Вчений зазначав, що судовий адміністративний процес – це нормативний еталон, ідеальна модель, сукупність певних ознак, методів, видів, правил і, як і будь-яка ідея – принципів, що мають свою систему і структуру та інформаційну і нормативну природу [16, с. 41].Відзначають серйозні розбіжності і в оперуванні термінами «процес» і «процедура». Одні вчені впевнені в тому, що процес включає процедуру, другі, навпаки, переконують, що він є елементом процедури, треті взагалі вважають, що ці поняття не слід розрізняти [4, с. 27].
Отже, сучасний науковий пошук у напрямку визначення сутності і змісту категорій «адміністративний процес», «адміністративна процедура» характеризується відсутністю єдиного наукового підходу. Існуючі напрацювання можна вважати початком формування відповідного категоріально-понятійного апарату.
Вбачається, що науковий підхід до визначення сутності і змісту єдиної категорії щодо процесуального порядку розгляду адміністративних справ адміністративними судами, обґрунтований В.С. Стефанюком, дозволяє уникнути термінологічної плутанини і є доктринально обґрунтованим. Так, Ю.М. Грошевий зазначав, що нові кодекси України – Цивільний процесуальний, Кодекс адміністративного судочинства, Господарський процесуальний, розробка проекту Кримінально-процесуального кодексу свідчать, що норми, які їх складають, мають багато спільного. Це зумовлюється спільністю джерел правового регулювання, їх принципів, цілей, властивостей, які закладені не тільки в самій природі процесуального права, але й у природі суду як органу, наділеного від імені держави функцією здійснення правосуддя [40, с. 28]. Таким чином, доцільним є використання терміна «судовий адміністративний процес» стосовно процесуального порядку розгляду адміністративних справ адміністративними судами.
Судовий адміністративний процес є різновидом юридичного процесу, оскільки відповідає всім ознакам останнього. До ознак юридичного процесу належать: 1) вираження через здійснення операцій із нормами права у зв’язку з вирішенням певних юридичних справ; 2) здійснення уповноваженим органом держави на користь зацікавлених суб’єктів права; 3) закріплення у відповідних правових актах – офіційних документах; 4) регулювання процесуально-процедурними норами; 5) забезпечення відповідними способами юридичної техніки; 6) є юридичною формою діяльності відповідної гілки державної влади і повною мірою відображає особливості її функціонування; 7) є динамічним і характеризує досить складну діяльність відповідних органів державної влади; 8) є стадійним; 9) стадії є послідовними [6, с. 40–44].
Отже, судовий адміністративний процес спрямований на вирішення адміністративної справи і виражається через здійснення операцій з нормами адміністративного процесуального права. Компетенція у сфері захисту прав і свобод засобами адміністративної юстиції покладається на орган державної судової влади – адміністративний суд. Рішення адміністративних судів закріплюються в офіційних актах-документах – постановах, ухвалах, які складаються із дотриманням вимог юридичної техніки.
Однією зі складових комплексної проблеми підвищення ефективності судового захисту прав і свобод людини і громадянина у публічно-правових відносинах є проблема вдосконалення процесуального порядку розгляду справ адміністративними судами, вирішення якої неможливе без визначення структури судового адміністративного процесу.
Стадійність визначається як загальна ознака юридичного процесу. У найпростішому вигляді стадію юридичного процесу представляють як сукупність однорідних процесуальних дій учасників процесуальних правовідносин, здійснюваних у відносно визначений період часу для досягнення єдиної конкретної процесуальної мети. Її визначають як динамічну, відносно замкнуту сукупність закріплених чинним законодавством способів, методів, форм, які виражають чи визначають чітке і неухильне здійснення процедурно-процесуальних вимог, що характеризують просторово-часові аспекти процесуальної діяльності і які забезпечують логіко-функціональну послідовність здійснення конкретних дій, спрямованих на досягнення остаточного, матеріально обумовленого правового процесуального результату [9, с. 44]. Ознаками стадій називають:
1) внутрішню структурованість,
2) єдність конструктивних елементів у рамках локальної мети провадження,
3) логічну та часову послідовність, 4) офіційне закріплення підсумкового результату у процесуальному документі [8, с. 326].
Отже, на підставі зазначених ознак стадій та враховуючи специфіку судового адміністративного процесу як різновиду юридичного процесу, можна сформулювати ознаки стадії судового адміністративного процесу:
є порівняно самостійною частиною судового адміністративного процесу;