Питання про систематизацію англійських законів, як зазначає І.Богдановська, спочатку практично не ставилося. Проте зі збільшенням кількості законів на сучасному етапі виникає і необхідність їх систематизації. Причому мова йде про систематизацію у формі консолідації законодавчих положень в один акт [5; с.87].
Стосовно банківського законодавства, на початку дев’яностих років ХХ століття у Великобританії з’являється тенденція кодифікації банківських норм. Її наслідком став Кодекс банківської практики, який був розроблений Асоціацією Британських банків, Асоціацією будівельних товариств та Асоціацією клірингових послуг. Кодекс набрав чинності 16 березня 1992 року; друга його редакція була прийнята 28 березня 1994 року. Положення Кодексу банківської практики носять рекомендований характер, проте дуже впливають на судову практику, оскільки визначають принципи ділової етики у банківській сфері [1].
Основними у Кодексі банківської практики є положення про права клієнтів банків, які можуть розраховувати на: а) надання чіткої інформації про ведення рахунків, процентні ставки та банківські збори, різноманітні види ощадних, інвестиційних та іпотечних рахунків, змінах в договірних умовах та маркетингу послуг; б) повагу до конфіденційності їх фінансових операцій та іншої інформації, що надається банкові; в) захист від збитків у випадку шахрайства, здійсненого без вини клієнта; г) зобов’язання банку по сприянню клієнтам у подоланні фінансових ускладнень і роз’яснення порядку подачі скарг у випадку незадоволення клієнтів якістю банківських послуг.
Кодекс став загальновідомим еталоном, за яким оцінюються основні аспекти якості банківських послуг. З моменту прийняття він змусив значну кількість банків за власною ініціативою підвищити якість послуг і послужив фактором, що стримує можливі спроби повернутися до поганого обслуговування клієнтів з метою забезпечення максимального прибутку для збільшення вартості акцій. Кожна нова публікація переглянутих редакцій Кодексу знову змушує банки вдосконалювати свою комерційну діяльність [4; с.81].
Отже, не дивлячись на те, що ще з початку формування свого національного фінансового законодавства Франція визнавала основоположним джерелом права закон, а Великобританія – підзаконні акти (приписи, листи), і перша, і друга характеризуються своєрідною стабільністю і консервативністю. Тільки у зв’язку з тим, що у восьмидесятих роках ХХ століття проходить ряд складних фінансово-економічних процесів, у цих країнах спостерігається певний перегляд застарілих норм і прийняття нових фінансово-правових норм, що регламентують банківські відносини, здійснюється систематизація.
З огляду на вищезазначене, підсумуємо: у практиці цих двох країн є успішні спроби застосування офіційної інкорпорації та консолідації банківського законодавства, тобто перших двох форм систематизації законодавства, а також неофіційної кодифікації.
Для відповіді на питання, чи доцільно Україні, опираючись на досвід Франції та Великобританії, обмежити проведення систематизації тільки у формах інкорпорації або консолідації, необхідно вказати на два аспекти. По-перше, банківське законодавство зазначених держав характеризується консервативністю, а в Україні такий підхід не знаходить відгуку.
По-друге, необхідно звернути увагу на процес формування банківського законодавства вищезазначених країн. Як Франції, так і Великобританії притаманний еволюційний процес формування банківської системи, який передбачає тривалий етап її розвитку. У цей же час поступово розвивається законодавство, що регулює банківську діяльність. У фінансово-правових нормах закріплюються положення, котрі пройшли випробування часом і практикою. І ці норми, що закріплюють принципи банківської діяльності, з деякими корективами, можуть діяти досить довго. Ситуація в Україні є зовсім іншою.
Як стверджують В.Матвієнко та П.Матвієнко, процес формування банківської системи незалежної України на початку дев’яностих років ХХ століття можна охарактеризувати як революційно-еволюційний з певними специфічними особливостями. У його основі лежить створення незалежної української держави і революційний перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки. З іншого боку, Україна мала багаторічний досвід ведення банківської справи, накопичений як у радянський, так і в дореволюційний період [11; с.132].
Таким чином, в Україні недоцільно проводити систематизацію банківського законодавства тільки у формі інкорпорації або консолідації. Заключною метою проведення систематизації банківського законодавства в Україні має стати розробка і прийняття Банківського кодексу України, який разом із Бюджетним кодексом України стане ще одним кодифікованим джерелом фінансового права.
Розглянемо ситуацію, яка склалася в США. Саме у цій країні вперше прозвучала пропозиція провести процедуру кодифікації законодавства.
Закони США не мають такої ваги, як в Європі. Ставлення до них відмінне і від того, що притаманний для романо-германської правової системи, і від того, яким характеризується європейський тип англосаксонського права. Американський вчений із Мічігана В.Бернхем називає причини такого ставлення: вплив історії, концептуальні впливи, упередження суддів [9; с.56]. Але саме у цій державі на ґрунті ідеї лібералізіції поглядів та відсутності так званого англійського консерватизму виникає інший погляд на законодавство – не як на подрібнену сукупність, а як на цілісну єдність. У вищих колах суспільства виникла думка кодифікації законодавства. Однак спочатку практичного втілення цієї позиції не було.
Зважаючи на „ставлення” до законів у США, не дивно, що неодноразові спроби законодавчої кодифікації права у цій країні зазнавали невдачі. Першу таку спробу зробив Джеремі Бентам (1748-1832), англійський юрист, філософ, реформатор права, який захищав переваги кодифікації права в законах, а не судових рішеннях. Саме він, пише І.Богдановська, пропонував створити кодекс, який буде систематизованим виразом чинного права, розділеного за предметами регулювання [2; с.96]. Проте його пропозицію було ввічливо відхилено.
Дещо вдаліші спроби мали місце у другій половині ХХ столітті. Зокрема, американець Давід Дудлі Філд у 1847 році переконав законодавців з Нью-Йорка створити комісію з кодифікації права. У 1865 році комісія подала проекти п’яти кодексів. Проте Нью-Йорк увів лише кодекси цивільної та кримінальної процедури. Недостатній успіх у цій справі пояснювався організованою опозицією. А ще більше тим, що була задоволена претензія стосовно того, що неписаний судовий прецидент важкий для розуміння і сприйняття. Кодекс Філда мав більший успіх на Заході США, де ставлення першопоселенців до права створило умови для його прийняття. Спрацювали простота і доступність кодексу. Він діє і сьогодні у п’яти штатах [9; с.57].
Отже, законодавство США, регулюючи банківську діяльність, протягом півстоліття залишалося незмінним, тобто характеризувалося стабільністю фінансово-правових актів [9; с.215]. Однак, в 90-х роках ХХ століття, як вказує В.Бернхем, ставлення до законів стало дещо іншим від вище описаного. Воно почало набували європейських рис [4; с.58].
На сьогодні США відрізняються високорозвинутою системою законів про банки та банківську діяльність, хоча і досі у банківському законодавстві США немає чіткого визначення поняттю „банк” [6; с.151]. Фахівці нараховують понад триста фінансово-правових нормативних актів, норми яких регулюють банківську діяльність. Серед них можна назвати Закони: „Про діяльність національних банків”, „Про правильне погашення кредиту”, „Про рівні кредитні можливості”, „Про споживчий лізинг”, „Про право на збереження фінансової таємниці”, „Про електронні грошові переводи”, „Про банківські злиття” та деякі інші.
Як бачимо, банківське законодавство США є досить множинним. Воно потребує своєї систематизації. З огляду на законодавчу політику США, робота з проведення кодифікації у банківській сфері на сьогодні є досить активною. Проводиться кодифікація загальних законів для їх уніфікації і спрощення. Однак через те, що ситуація у фінансово-правовому регулюванні банківської діяльності США досить стабільна, процес кодифікації у цій країні є поступовим. Україна не може рівнятися до США за темпами проведення кодифікації, оскільки у нашій державі постійно вносяться корективи у фінансово-правове регулювання банківської діяльності (зміни та доповнення до діючих нормативно-правових актів), приймаються нові закони, створюються нові фінансові підзаконні нормативно-правові акти. Все це створює плутанину у застосуванні, якої у США не спостерігається.
Таким чином, беручи до уваги певні досягнення США у проведенні процедури систематизації, Україна не може рівнятися з нею у темпах її проведення. Адже для нашої держави важливим є удосконалення вітчизняного банківського законодавства у найкоротший термін [16; с.211].
Як Франція та Великобританія, так і США мають біля двох десятків законів, які регулюють банківську діяльність. Водночас кількість нормативних актів, що їх видають центральні банки або інші уповноважені державні органи, становить кілька сотень. І такий підхід має логічне підґрунття. На рівні законодавчого регулювання держава не може так швидко реагувати на динамічні зміни у сфері фінансово-кредитної системи, на відміну від оперативного прийняття підзаконних нормативних актів уповноваженим органом (як правило, центральним банком) [7; с. 23].