Державний орган може виступати у двох основних якостях: а) як суб’єкт владних функцій керівництва; б) як суб’єкт оперативно-господарської та соціально-культурної діяльності. ДСЗУ як суб’єкт владних функцій керівництва видає нормативно-правові акти, здійснює регулювання публічно-правових відносин, надає адміністративні послуги, здійснює контроль. Як суб’єкт оперативно-господарської та соціально-культурної діяльності, ДСЗУ, зокрема контролює дотримання законодавства про зайнятість населення; реєстрацію суб’єктів господарювання як роботодавців та надає їм дозвіл на працевлаштування іноземців та осіб без громадянства, застосовує стягнення до учасників господарського процесу, які допускають правопорушення в сфері зайнятості.
Правосуб’єктність органів, які виконують владні функції державного керівництва, визначається як компетенція. Професори В. Манохін [9], І. Бачило [8], С. Комаров [17] та інші до змісту компетенції включали такі правові явища як завдання, функції, форми і методи діяльності тощо. Професори А. Коренєв [15, Ю. Старилов [7] розширили змістовні характеристики компетенції, доповнили їх завданнями, функціями, обов’язками, правами, відповідальністю, формами й методами діяльності, структурою органів.
Професор Б. Лазарєв, який здійснив фундаментальний аналіз сутності, змісту та значення компетенції державних органів, зазначав, що точка зору про відповідальність як самостійний елемент компетенції є помилковою, а також про те, що форми діяльності не можуть бути включені до складу елементів компетенції. До складу компетенції входять права і обов’язки органу (права - щодо громадян і організацій, обов'язки - перед державою та суспільством) [182, 132]. Таку точку зору підтримують такі науковці, як В.Юсупов Таким чином, компетенцією визнається сукупність юридично встановлених повноважень (прав і обов'язків) конкретного органу публічної влади, що визначають його місце в системі органів влади. Головне в компетенції складають владні права – права на активні дії, які є юридично значимими. Тобто державний орган спроможний своїми односторонніми діями (актами) породжувати, змінювати або припиняти конкретні правовідносини.
Правосуб’єктність установ, які здійснюють оперативно-господарську та соціально-культурну діяльність визначають спеціальною категорією “юридична особа”. Стосовно державного органу, а саме ДСЗУ, така діяльність здійснюється у межах компетенції, а статус юридичної особи підтверджено, зокрема, правом здійснювати окремі господарські операції (наприклад, п.9 Положення про Державну службу зайнятості закріплено право ДСЗУ надавати надавати у встановленому порядку підприємствам, установам і організаціям за договорами платні послуги, не пов'язані з забезпеченням зайнятості населення [3].
Враховуючи, що поняття правового статусу містить у собі правосуб’єктність у єдності з іншими правами та обов’язками [7], можна зробити висновок про складові адміністративно-правового статусу ДСЗУ як державного органу: компетенція та правозастосування.
Що стосується правосуб’єктності посадової особи, слід з’ясувати зміст суб’єктивного права і юридичних обов’язків. Як зазначає професор С.Н.Братусь, суб’єктивне право – це, по суті, міра можливої або дозволеної поведінки. Її детальна характеристика передбачає виділення конкретних прав: 1) право вимагати, 2) право на позитивні дії, 3) праводомагання.
Право вимагати – має забезпечити виконання або дотримання юридичного обов’язку іншою особою. Цьому праву кореспондуються юридичні обов’язки.
Право на активні дії означає можливість особи самій вчиняти юридично значимі дії. Це право має бути поєднане із правом вимагати від інших осіб утримання від певних дій і, таким чином, воно пов’язується із юридичними обов’язками.
Праводомагання виражається у можливості привести до дії апарат державного примусу проти зобов’язаної особи. Це право виникає у правовідносинах не з самого початку формування, а включається у випадку наявності додаткових чинників (невиконання обов’язків) до складу суб’єктивного права для забезпечення правового впливу на порушника юридичного обов’язку. Таким чином, праводомагання є тією ланкою, яка зв’язує регулятивні і охоронні правовідносини [10].
Закономірність зв’язку суб’єктивного права і юридичного обов’язку постає у тому, що здійснення висхідного елементу суб’єктивного права – права вимагати призводить до необхідності функціонування юридичного обов’язку з боку зобов’язаного, а це, у свою чергу (за відсутності виконання), призводить до дії наступний елемент суб’єктивного права – праводомагання.
У правовідносинах пасивного типу міра можливої поведінки управомочуваного складається з усього комплексу притаманних суб’єктивному праву можливостей. Таким чином, до правового статусу посадової особи включаються, насамперед, конституційні (загальні) права та кореспондуючі обов’язки, які визначають зміст правосуб’єктності та невід’ємні від особистості [4].
Крім того, посадова особа є представником певної соціальної групи, відокремленої за юридико-значущим началом (родом діяльності), наділена відповідно до законів та інших нормативних актів спеціальними, додатковими правами і обов’язками. Як особи, що мають активну правосуб’єктність, вони входять до складу підрозділів певної організації (ДСЗУ).
Отже посадова особа може виступати у двох основних якостях: а) як носій конституційних прав та обов’язків; б) як суб’єкт владних функцій. Це означає, що посадова особа ДСЗУ має загальний та спеціальний (адміністративно-правовий) статус. Загальний статус закріплений у Конституції України та конституційних законах і є узагальненим і однаковим для усіх, передбачає рівність прав та обов’язків і є основою для набуття конкретних суб’єктивних прав, несення відповідальності як громадянина України. Адміністративно-правовий статус працівників ДСЗУ визначається сукупністю юридично встановлених прав, обов’язків та відповідальністю.
Таким чином предмет дослідження проблеми адміністративно-правового статусу ДСЗУ містить у собі характеристику ДСЗУ як державного органу, що складається з таких елементів: компетенцію, що включає права та обов’язки, та правозастосування, а також визначення особливостей статусу працівників ДСЗУ, що містить у собі три елементи: права, обов’язки та відповідальність. Таким чином, адміністративно-правовий статус ДСЗУ містить такі елементи: компетенція, правозастосування, юридична відповідальність.
державний влада правовий зайнятість україна
ЛІТЕРАТУРА
1. Недбайло П.Е. Применение советских правовых норм. / Петр Емельянович Недбайло – М., 1960.– 512 с.
2. Обгрунтування щорічних планів Програми розвитку державної служби на 2005– 2010 роки / [Баймуратов М.О., Василенко М.Д., Ківалов С.В., Пахомова Т.І., Рульов Ю.М.] / Одеська національна юридична академія. — О.: Юридична література, 2005. — 44с. — (Бібліотека державного службовця).
3. Оболенський О.Ю. Державна служба: Підручник. /Олексій Юрійович Оболенський – К.: КНЕУ, 2006. – 472 с.
4. Общая теория права и государства: Учебник/ Под ред. В.В. Лазарева. – М.:Юрист,2000.–520с.
5. Олійник А.Ю. Теорія держави і права України: Навч. посіб. / Олійник А.Ю., Гусарєв С.Д., Слюсаренко О.Л. — К. : Юрінком Інтер, 2001. — 176с.
6. Осауленко О.І. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. для студ. ВНЗ / О.І. Осауленко. — К. : Істина, 2007. — 336с.
7. Основи правознавства: Навч. посібник / [Баймуратов М.О., Біла Л.Р., Ківалов С.В., Полянський Ю.Є., Додін Є.В.]; під ред.. С.В. Ківалова, С.В. Орзіха — 8.вид., перероб. і доп./ Одеська національна юридична академія — О. : Юридична література, 2005. — 355с.
8. Основи правознавства: Навчальний посібник / [Ківалов С.В., Баймуратов М.О., Біла Л.Р., Полянський Ю.Є., Додін Є.В.]; під.ред. С.В. Ківалова, М.П. Орзіха. — [2.вид., випр. і доп.] — К. : Знання, 2001. — 364с.
9. Охотнікова О.М. Адміністративна відповідальність керівника державного підприємства, установи, організації в Україні: Дис. канд. юрид. наук: 12.00.07 / О.М. Охотнікова — Ірпінь, 2004. — 219арк.
10. Пітюлич М.І. Територіальна організація зайнятості та механізми її регулювання в умовах становлення ринкових відносин (терія, практика): Дис...д-ра екон. наук: 08.00.04 / Пітюлич Михайло Іванович — Львів, 1994. — 278л.
11. Податкова служба та вдосконалення її діяльності / [Данілов О.Д., Гриценко В.В., Проценко Т.О., Шевчук В.П.] — Ірпінь: НАДПСУ, 2005. — 150с.
12. Популярна юридична енциклопедія / [Гіжевський В.К., Головченко В.В., Демський Е.Ф., Демський С.Е., Довбня В.А.]; під.ред І.С. Чиж — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 527с.
13. Права громадян у сфері виконавчої влади: адміністративно–правове забезпечення реалізації та захисту: монографія / [Авер’янов В.Б., Андрійко О.Ф., Битяк Ю.П., Діхтієвський П.В., Козюбра М.І., Комзюк А.Т.]; під ред. В.Б. Авер'янова / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького / Дніпропетровський держ. ун–т внутрішніх справ /— Д. : Ліра, 2008. — 585c.
14. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права і держави: Вид. 5–те, зі змінами: Навч. посіб./ Петро Мойсейович Рабінович – К.: Атіка, 2001. – 176 с.
15. Рибалкін А.О.Нормотворчість органів внутрішніх справ (аспекти загальної теорії): Дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / А.О. Рибалкін — Запоріжжя, 2005. — 185арк.
16. Рибачук В.І. Відповідальність за злочини у сфері службової діяльності: Питання кваліфікації злочинів, передбачених розд. XVII Кримінального кодексу України: Навч. Посібник / Бантишев О.Ф., Рибачук В.І. — К. : Видавничий дім "Ін Юре", 2003. — 115с.
17. Рогульський С.С. Адміністративно–правові заходи боротьби з корупцією в Україні: Дис.. канд. юрид. наук: 12.00.07 / С.С. Рогульський — К., 2005. — 187арк.
18. Служба зайнятості – роботодавцям // Роботодавець. – 2006. – №4. – С. 4.
19. Советское административное право / Под ред. Студеникина С.С. – М.: Госюриздат, 1958.
20. Стадник Н.П. Правовое регулирование разрешения коллективных трудовых споров (конфликтов): Дис... канд. юрид. наук: 12.00.05 / Н.П. Стадник — К., 1998. — 176 л.