Автор зазначає, що конституційно-правова відповідальність настає за порушення норм конституційного права, які закріплюють конкретні права і обов’язки державних органів, визначають їх компетенцію, тому, це відповідальність за неналежне здійснення органом його конституційного статусу.
При розгляді конституційно-правової відповідальності державних службовців, можна зазначити, що більшість конституційно-правових норм не містить санкції і за умови їх порушення настає юридична відповідальність, передбачена іншими галузями права (кримінальним, адміністративним, трудовим тощо). Конституційні норми можна поділити на дві групи:
а) бланкетні санкції, в яких не встановлюються конкретні форми відповідальності і які для вирішення питання про притягнення до юридичної відповідальності відсилають до кримінального, адміністративного чи іншого галузевого законодавства;
б) санкції, що передбачають конкретні форми відповідальності.
В останньому випадку мова йде про особливий вид юридичної відповідальності – конституційно-правову відповідальність. Кравченко В.В. дає таке визначення конституційно-правової відповідальності – це особливий вид юридичної відповідальності, що має складний політико-правовий характер, настає за вчинення конституційно-правового делікту та знаходить свій вияв у передбачених конституційно-правовими нормами особливих несприятливих наслідках для суб'єкта конституційного правопорушення [17].
У дисертаційному дослідженні Красніковой О.В. [19] доводиться, що скасування незаконних актів є однією із санкцій конституційної відповідальності: у цьому випадку виявляється негативна державно-правова оцінка діяльності тих, хто видав незаконний акт, і несприятливий наслідок для них. Зокрема, систематичне скасування актів того чи іншого міністерства дозволяє порушити питання про неналежне виконання своїх обов’язків з боку міністра.
У процесі дослідження позитивної відповідальності державних органів (посадових осіб) з’ясовано, що в такому аспекті відповідальність є суто юридичним поняттям: вона настає з моменту прийняття державно-владних повноважень (заснування державного органу, вступ на посаду та ін.); підставою настання є факт виникнення у суб'єкта спеціального державно-правового статусу.
Однак конституційно-правова відповідальність державних службовців настає не лише за порушення норм Конституції України, але й інших законів. Так відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про боротьбу з корупцією» [13], вчинення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, будь-якого з корупційних діянь, якщо воно не містить складу злочину, тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і звільнення з посади або інше усунення від виконання функцій держави. Таким особам забороняється займати посади в державних органах та їх апараті впродовж трьох років з дня їх звільнення.
Згідно з приміткою до ст. 7 Закону України «Про боротьбу з корупцією», під іншим усуненням від виконання функцій держави розуміється дострокове припинення депутатських повноважень або звільнення з виборної посади, а так само звільнення з військової служби військової посадової особи.
Заборона займати посади в державних органах та їх апараті є спеціальним примусовим заходом, який обмежує реалізацію особою, визнаною винуватою у вчиненні корупційного діяння і притягнутою за це до встановленої законом відповідальності, права на державну службу та на зайняття інших посад в системі державних органів України. Вона обумовлена тим, що вчинення корупційного діяння завжди безпосередньо пов'язано з посадовим статусом винуватої особи і має за мету унеможливити в майбутньому неправомірне використання нею такого статусу у сфері діяльності державних органів.
Разом із звільненням з посади (іншим усуненням від виконання функцій держави) ця заборона становить комплекс ефективних заходів антикорупційного спрямування, один з яких є відповідним стягненням за вчинене діяння (особа позбавляється роботи, яка полягає у виконанні функцій держави), другий – має профілактичний характер (виключаючи можливість набуття такою особою впродовж певного періоду відповідних повноважень, закон унеможливлює вчинення нею корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією).
Зазначена заборона має тимчасовий характер, про що є вказівка закону на конкретний термін її дії (впродовж трьох років з дня звільнення).
Матеріальна відповідальність (юридична підстава – КЗпП) – настає за вчинене майнове правопорушення, шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації робітниками та службовцями при виконанні ними своїх трудових обов'язків. Вивченню проблем правового регулювання матеріальної відповідальності в умовах ринкової економіки було присвячено дисертаційне дослідження Короткої О.М. [16].
Матеріальна відповідальність державних службовців настає за порушення покладених на них трудових обов’язків, внаслідок чого державному органу, підприємству, установі, організації заподіяно матеріальної шкоди. Матеріальна відповідальність може бути накладена незалежно від притягнення службовця до дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності за те саме порушення [9].
Матеріальна відповідальність державного службовця та матеріальна відповідальність роботодавця відрізняються між собою розміром відшкодованої шкоди, порядком відшкодування та характером правових норм, що їх регулюють.
Сьогодні головним нормативно-правовим актом, на підставі якого здійснюється регулювання матеріальної відповідальності працівників ДСЗУ, є статті 130–138 КЗпП України [3], які регулюють питання матеріальної відповідальності державних службовців за шкоду, заподіяну державному органу, підприємству, установі, організації, регулюються нормами трудового законодавства.
Державні службовці несуть відповідальність за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника [18].
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про боротьбу з корупцією» вiд 05.10.1995 №356/95-ВР державні службовці притягуються також до матеріальної відповідальності за вчинення корупційних діянь, що не містять складу злочину і не тягнуть кримінальної відповідальності, наприклад: збитки, заподіяні державі, підприємству, установі, організації незаконним використанням приміщень, засобів транспорту і зв'язку, іншого державного майна або коштів, підлягають відшкодуванню винними особами, уповноваженими на виконання функцій держави, на загальних підставах і умовах матеріальної відповідальності працівників та військовослужбовців [13].
Дисциплінарна відповідальність – це вид юридичної відповідальності, яка полягає в обов'язку працівника відповідати перед роботодавцем за дисциплінарний проступок і зазнавати дисциплінарних санкцій, передбачених законодавством про працю [9]. На думку Хавронюка М.І. [8] дисциплінарна відповідальність накладається адміністрацією підприємств, установ, організацій (особою, що має розпорядчо-дисциплінарну владу над конкретним працівником) внаслідок вчинення дисциплінарних проступків: 1) відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку; 2) в порядку підпорядкованості; 3) відповідно до дисциплінарних статутів і положень. Реалізується виключно в рамках службової підпорядкованості. Засоби дисциплінарної відповідальності: догана, пониження в посаді, звільнення. Правозастосовний акт – наказ. Юридичною підставою відповідальності є КЗпП України.
Наказом Головдержслужби №58 від 23 жовтня 2000 року були затверджені Загальні правила поведінки державного службовця [4], які формулюють у вигляді правових норм численні обов'язки державних службовців, зокрема і такі, що мають морально-етичний зміст. Вони поширюються на всіх державних службовців.
Відповідно до п. 26 Загальних правил поведінки державних службовців, порушення цих правил державними службовцями є підставою для застосування до них дисциплінарних стягнень, передбачених Кодексом законів про працю України, а також Законами України «Про державну службу» та «Про боротьбу з корупцією».
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну службу», одним з основних принципів державної служби є принцип персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни. Статтею 14 Закону України «Про державну службу» передбачено, що дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює [17].
Дана форма відповідальності потребує більш детального висвітлення з низки причин, основні з яких:
- дисциплінарні проступки є найбільш поширеним правопорушенням державних службовців;
- спрощена форма притягнення до відповідальності;
- реалізується в порядку службового підпорядкування.
Відповідно до чинного законодавства, конкретні права та обов'язки державного службовця визначаються на основі Довідника Типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців, який затверджено наказом Головного управління державної служби України від 1 вересня 1999 року №65 [6] і відображені у посадових положеннях та інструкціях, що затверджені керівниками відповідних державних органів.