В юридичній літературі дисциплінарну відповідальність умовно поділяють на два види:
1)загальну (санкції такої відповідальності застосовуються до всіх без винятку працівників);
2)спеціальну (застосовується на підставі окремих нормативно-правових актів: статутів, положень, законів і поширюється лише на визначене коло працівників) [7].
Загальна дисциплінарна відповідальність передбачена ст. 147–152 Кодексу законів про працю України [3], та може застосовуватися до всіх працівників підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.92 звільнення працівника як вид дисциплінарного стягнення та підстава розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця може застосовуватись у випадках, прямо передбачених КЗпП [7]:
– систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення (п. 3 ст. 40);
– прогулу (зокрема, відсутності на роботі більше трьох годин упродовж робочого дня) без поважних причин (п. 4 ст. 40);
– появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння (п. 7 ст. 40);
– вчинення за місцем роботи розкрадання (зокрема, дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого належить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу (п. 8 ст. 40);
– одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами (п. 1 ст. 41).
Спеціальна дисциплінарна відповідальність передбачена спеціальним законодавством: законами, що визначають особливості правового статусу окремих груп працівників або підзаконними актами.
Спеціальна дисциплінарна відповідальність працівників відрізняється від загальної ширшим змістом трудового правопорушення та суворішими заходами стягнення чи впливу [7].
Така відповідальність передбачається тільки для конкретно визначених категорій працівників на підставі статутів та положень про дисципліну і спеціальних нормативних актів. Вона характеризується спеціальним суб'єктом дисциплінарного проступку, особливим характером дисциплінарного проступку, спеціальними видами дисциплінарних стягнень, особливим порядком накладення та оскарження дисциплінарного стягнення [7].
До державних службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених Кодексом законів про працю України, на підставі статутів та положень про дисципліну і спеціальних нормативних актів можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу:
- попередження про неповну службову відповідність;
- затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вишу посаду.
Працівники ДСЗУ несуть загальну дисциплінарну відповідальність, яка передбачена ст. 147 – 152 Кодексу законів про працю України [3] та ст. 14 Закону України «Про державну службу» [17]. Крім зазначених нормативно-правових актів, заходи дисциплінарного впливу, до працівників ДСЗУ застосовуються на підставі Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників районного (обласного) центру зайнятості та Положення про преміювання працівників районної (обласної) служби зайнятості, яке затверджується наказом директора районного (обласного) центру зайнятості за погодженням з керівництвом вищестоящої інстанції, яким передбачено зменшення або позбавлення премії за неякісне або несвоєчасне виконання завдань та обов’язків відповідно до посадової інструкції, яка затверджується директором базового центру зайнятості.
- за повне виконання посадової інструкції, точне додержання процедур та операцій ЄТОНН та ЄІАС;
- за конфіденційність інформації, отриманої від роботодавців;
- за додержання норм етики поведінки державного службовця та обмежень відповідно до змісту Присяги державного службовця.
Особливістю дисциплінарної відповідальності державних службовців є те, що вона є частиною системи адміністративного права. У чинному законодавстві такі дисциплінарні стягнення як догана та звільнення передбачено ст. 147 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 р. [3], а попередження про неповну службову відповідність та затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вишу посаду – ст. 14 Закону України «Про державну службу» [7]. Виходячи з цього, вважаємо за доцільне об’єднати в один нормативно-правовий акт, наприклад КУпАП, всі види стягнень за дисциплінарні проступки державних службовців, що дасть можливість регулювати питання зазначеної відповідальності засобами адміністративного права.
Як зазначає професор Ю.П. Битяк, суть адміністративної відповідальності полягає в тому, що вона застосовується органами і посадовими особами, з якими особа, що вчинила правопорушення, не перебуває у службових відносинах. Адміністративна відповідальність настає при порушенні загальнообов’язкових правил і норм, чинних у народному господарстві, соціальній сфері, управлінні. Справи про порушення, за які посадові особи, що вчинили проступок, притягаються до відповідальності, розглядаються уповноваженими на те органами (посадовими особами), перелік яких дано у ст. 213 Кодексу України про адміністративні правопорушення [9].
Визначення змісту поняття адміністративної відповідальності в теорії адміністративного права має різні підходи.
Наприклад, на думку професора М. Студенікіна, під адміністративною відповідальністю найчастіше розуміється застосування частини заходів адміністративного примусу, а саме – адміністративних стягнень [5].
Професор І. Галаган визначає зміст адміністративної відповідальності як застосування у встановленому порядку уповноваженими на це органами і службовими особами адміністративних стягнень, сформульованих у санкціях адміністративно-правових норм, до винних у вчиненні адміністративних проступків, що містять державний і громадський осуд, засудження їх особи і протиправного діяння, що виявляється у негативних для них наслідках, які вони зобов’язані виконати, і переслідують цілі їх покарання, виправлення і перевиховання, а також охорони суспільних відносин у сфері радянського державного управління [11].
На думку професора Коваля Л.В. адміністративна відповідальність є різновидом юридичної відповідальності і має певні ознаки [16].
Аналізуючи положення чинного КУпАП ми дійшли висновку, що поняття адміністративної відповідальності немає законодавчого закріплення, тобто це поняття кодексом не визначено. Враховуючи це, доцільно приєднатись до думки вчених про необхідність законодавчого закріплення поняття юридичної відповідальності [8].
Проведене дослідження теоретичних положень дисциплінарної та адміністративної відповідальності дає змогу зробити висновок, що фактичні підстави розмежування зазначених видів юридичної відповідальності в першу чергу пов'язані з різними об'єктами цих протиправних посягань. В даному випадку, ми не можемо не погодитись з Літошенко О.С. [18], яка зазначає, що, об'єктом адміністративного правопорушення є суспільні відносини, що виникають і розвиваються як у сфері зовнішнього державного управління, що не пов'язане з виробничою, службовою, навчальною та іншою діяльністю винного, так і у сфері внутрішнього управління. Об'єкт дисциплінарного проступку, як правило, обмежується межами внутрішньо-управлінських, трудових відносин.
В адміністративному праві підстави адміністративної відповідальності розглядають у двох аспектах: загально нормативному та фактичному [13].
Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України, відповідальність за діяння, які є адміністративними правопорушеннями, має визначитися виключно законами України, що є загально нормативною підставою адміністративної відповідальності. Фактичною підставою адміністративної відповідальності є адміністративне правопорушення (проступок), визначення якого міститься в ч. 1 ст. 9 КпАП – протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність [4].
Відповідно до ст. 14 КупАП вiд 07.12.1984 №8073-X адміністративній відповідальності підлягають не всі державні службовці, а лише посадові особи, які підлягають адміністративній відповідальності тільки за правопорушення, пов’язані з недотриманням правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов’язків. Зокрема, посадові особи несуть адміністративну відповідальність за адміністративні порушення: в галузі охорони праці і здоров’я населення; що посягають на власність; у галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам’яток історії і культури; у промисловості, будівництві і в галузі використання електричної і теплової енергії; сільському господарстві за вчинення корупційних діянь та інших правопорушень [4].