Адміністративно-правовий механізм боротьби з корупцією був оформлений з прийняттям 10 жовтня 1995 року Закону України «Про боротьбу з корупцією» [13], який встановлює норми права, що забороняють вчинення корупційних діянь, які не містять ознак злочину, а також інших правопорушень, пов'язаних з корупцією.
В статті 1 Закону України «Про боротьбу з корупцією» визначено, що корупційними діяннями є:
а) незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання
функцій держави, у зв'язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості;
б) одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством.
З метою здійснення заходів щодо недопущення корупційних діянь в органах державної служби зайнятості України Наказом Державного центру зайнятості від 19.03.2007 р. №21 було затверджено заходи, спрямовані на запобігання проявам корупції у державній службі зайнятості України [14].
У 2008 році працівниками правоохоронних органів складено 36 протоколів за виявленими правопорушеннями в цій сфері. За результатами розгляду судами притягнуто до адміністративної відповідальності 16 працівників служби зайнятості, із них 15 – за вчинення адміністративних порушень, 1 – за вчинення корупційних діянь. Найбільша кількість порушень виявлена протягом 2008 року у Вінницькій, Запорізькій, Луганській, Тернопільській та Хмельницькій областях.
За 11 місяців 2009 року працівниками правоохоронних органів складено 21 протокол за виявленими правопорушеннями в цій сфері. За результатами розгляду судами притягнуто до адміністративної відповідальності 6 працівників служби зайнятості, із них 5 – за вчинення адміністративних порушень, 1 – за вчинення корупційних діянь.
Відповідно до розміщеної на офіційному веб-сайті Міністерства праці та соціальної політки України Інформації про державних службовців центральних та місцевих органів виконавчої влади сфери управління Міністерства праці та соціальної політики України, притягнутих судами до відповідальності за корупційні діяння (стаття 7 Закону України «Про боротьбу з корупцією») та інші правопорушення, пов’язані з корупцією (статті 8, 9, 10 Закону України «Про боротьбу з корупцією») за 2007 рік та I півріччя 2008 року [15], до відповідальності було притягнуто 42 працівники ДСЗУ, зокрема:
- до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу було притягнуто 42 особи;
- до дисциплінарної відповідальності – 27 осіб, з них оголошено догану – 18 осіб, позбавлено премії або зменшено її розмір 6 особам.
Законодавством передбачена можливість передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації або трудового колективу. Згідно зі ст. 21 КУпАП, особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, звільняється від адміністративної відповідальності з передачею матеріалів на розгляд громадській організації або трудовому колективу, якщо з урахуванням характеру вчиненого правопорушення і особи правопорушника до неї доцільно застосувати захід громадського впливу [4].
Відповідно до ст. 56 Конституції України [1], ст. ст. 1173 та 1174 Цивільного кодексу України вiд 16.01.2003 №435-IV [7], шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, посадової або службової особи органу державної влади, під час здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цих органів. Держава також несе відповідальність внаслідок прийняття органом державної влади нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований.
Як зазначає Канзафарова І.С. цивільно-правова відповідальність передбачена Цивільним кодексом України та настає з моменту правопорушення – невиконання договірного зобов'язання майнового характеру у встановлений строк або виконання неналежним чином, заподіяння позадоговірної шкоди (цивільно-правової проступку) або здоров'ю чи майну особи, її особливість полягає у добровільному виконанні правопорушником відповідальності без застосування примусових заходів. Державний примус використовується у разі виникнення конфлікту між учасниками цивільних правовідносин. Питання про притягнення суб'єкта (фізичної або юридичної особи) до цивільно-правової відповідальності вирішується судом, арбітражним судом або адміністративними органами держави за заявою учасника правовідносини або потерплого. Заходи цивільно-правової відповідальності – відшкодування майнових втрат, скасування незаконних угод, штраф, пеня та інші міри, які полягають у примушуванні особи нести негативні майнові наслідки. Правозастосовний акт – постанова [15].
Підставою виникнення права на відшкодування завданої шкоди є як неправомірні рішення і дії органу державної влади та їх посадових осіб, так і їх бездіяльність.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України [1], органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Незаконними є дії і рішення, якщо вони порушують закони, інші нормативні акти або вирішено питання, які не належать до компетенції відповідного органу чи його посадових осіб. Це можуть бути колегіальні рішення та одноособові дії посадових осіб, унаслідок яких фізичні або юридичні особи були позбавлені можливості повністю чи частково здійснювати право, надане їм законом або іншими нормативними актами, або на них покладено виконання якихось непередбачених обов'язків, або їх притягнуто до не передбаченої відповідальності.
Що стосується кримінальної відповідальності, то вона настає за вчинення злочинів, вичерпний перелік яких міститься в КК кодексі, тобто встановлюється лише законом, настає з моменту офіційного обвинувачення, реалізується виключно в судовому порядку. Заходи кримінальної відповідальності – жорсткі заходи кримінального покарання, які впливають на особу винного іпозбавлення волі, виправні роботи без позбавлення волі та ін.; застосовуються лише в судовому порядку. Правозастосовний акт – вирок [14].
У Кримінальному кодексі України від 05.04.2001 р. на відміну від Кримінального кодексу 1960 року, замість поняття «посадова особа» вживається термін «службова особа». Відповідно до п. 1 примітки до ст. 364 КК України «службовою особою» є особа, яка постійно чи тимчасово здійснює функції представників влади, а також обіймає постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях, незалежно від форм власності, посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі повноваження за спеціальним повноваженням.
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хабарництво» №5 від 26.04.2002 [6]:
Представники влади – працівники державних органів та їх апарату, які наділені правом у межах своєї компетенції ставити вимоги, а також приймати рішення, обов'язкові для виконання юридичними і фізичними особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості.
Організаційно-розпорядчі обов'язки – це функції по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи. Такі функції виконують керівники міністерств, відомств, їх заступники, керівники структурних підрозділів, керівники ділянок робіт тощо.
Адміністративно-господарські обов'язки – це повноваження з управління чи розпорядження державним майном (встановлення порядку його зберігання, переробки, реалізації тощо). Такими повноваженнями наділені начальники планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, їх заступники, відомчих ревізорів та контролерів тощо.
Особа є службовою не тільки тоді, коли вона виконує відповідні функції чи обов'язки постійно, а й тоді, коли вона виконує їх тимчасово або за спеціальним повноваженням за умови, що ці обов'язки чи повноваження покладені на неї у встановленому законом порядку правомочним органом чи службовою особою.
Необхідно відзначити, що поняття «службова особа», яке застосовується у КК України не співпадає з поняттям «посадова особа», яке закріплено у ч. 2 ст. 2 Закону України «Про державну службу» – посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.
Отже із нормативного змісту даних визначень можливо зробити висновок, що кримінальне поняття «службова особа» є набагато ширшим ніж адміністративне «посадова особа».
Окремі категорії державних службовців можуть вчинити злочини, які не розглядаються у Розділу XVII Кримінального кодексу України, оскільки винна особа посягає на інші суспільні відносини. Державний службовець може нести відповідальність за вчинене діяння на рівні з громадянами, або вчинення даного діяння державним службовцем є кваліфікуючою ознакою.
З наведеного можна зробити такі висновки:
1. Чинний Закон України «Про зайнятість» передбачає відповідальність «службових осіб», однак в Законі України «Про державну службу» передбачена відповідальність «посадових осіб». Поняття «службова особа», як ми зазначали вище, міститься лише в Кримінальному кодексі України, отже можна погодитись з положенням ст. 41 проекту Закону України «Про занятість», де пропонується поняття «посадові особи». На нашу думку, було б доцільно викласти в такій редакції «Посадові особи органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про зайнятість, несуть цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законами України».