Смекни!
smekni.com

Юридичні гарантії законності державного контролю у сфері господарської діяльності (стр. 4 из 5)

1) податкові повідомлення-рішення про визначення сум податкових зобов’язань, штрафних (фінансових) санкцій та податкових вимог щодо податкового боргу;

2) рішення про арешт активів чи застосування штрафних (фінансових) санкцій;

3) постанови у справі про адміністративне правопорушення.

До скарги з питань накладення штрафних санкцій повинні долучатися ксерокопії:

1) акта перевірки, за наслідками якої прийнято рішення;

2) рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій;

3) зауважень та пояснень, якщо вони були подані платником податків під час перевірки, і розгляду матеріалів перевірки, інших документів, що засвідчують обставини справи.

Якщо оскарження пов’язане з порушенням податкового законодавства – для подання скарги встановлено скорочений строк у 10 календарних днів та термін розгляду у 20 календарних днів. Особливості апеляційного оскарження у сфері податкових відносин полягають у тому, що подання скарги до суду виключає адміністративний порядок оскарження.

Положення про Державну пожежну охорону [1] та Iнструкцiяпро порядок та умови застосування органами державного пожежного нагляду запобіжних заходів [6] передбачають скорочений строк подання скарг на постанови органів Держпожбезпеки – 5 діб. Останній нормативний акт, крім адміністративного та судового порядку оскарження передбачає також і опротестування прийнятої постанови прокурором. При цьому скарга органами Держпожбезпеки розглядається у встановлений законодавством строк (як уявляється, такими слід вважати строки, визначені Законом України “Про звернення громадян”), тоді як протест прокурора розглядається протягом 10 днів. Думається, строк подання скарг в адміністративному порядку доцільно переглянути у бік збільшення до 10 днів, як це встановлено КУпАП [9] чи до 1 місяця – відповідно до Закону України “Про звернення громадян”.

Загальні питання судового порядку оскарження встановлено Кодексом адміністративного судочинства України. Останнім встановлено річний термін звернення із позовною заявою, яка повинна бути розглянута у строк не більше двох місяців від дати відкриття провадження у справі [8]. Особливість провадження у справах адміністративної юрисдикції полягає в закріпленні презумпції вини посадової особи контролюючого органу, тоді як інші нормативні акти з питань оскарження дій та рішень контролюючих органів такої презумпції не встановлюють.

Закон України “Про захист економічної конкуренції” [19] встановлює, що рішення органів Антимонопольного комітету України можуть бути оскаржені повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк із дня їх одержання.

Відшкодування збитків суб’єктам господарювання, спричинених незаконними діями органів державного контролю та їх посадовими особами є обов’язковою юридичною гарантією з матеріальним наповненням. Такий її зміст є необхідною передумовою рівності в обов’язках між суб’єктами господарювання та органами державного контролю, оскільки саме господарська діяльність являє собою головне джерело надходження матеріальних та фінансових благ, у тому числі тих, за чий рахунок фінансуються органи державного контролю.

Розглядуване положення є конституційною нормою, закріпленою у ст. 3, ст. 56 (Кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень), та складовою такого принципу державного контролю у сфері господарської діяльності як відповідальність органу державного контролю та його посадових осіб за шкоду, заподіяну суб’єкту господарювання внаслідок порушення вимог законодавства (ст.3 Закону № 877).

Таке відшкодування являє собою позадоговірну цивільно-правову відповідальність (деліктне зобов’язання), яка полягає у відновленні майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб’єкта – правопорушника і реалізується, як правило, у судовому порядку [2]. Відповідно до ст.ст. 1173 та 1174 Цивільного кодексу України, така шкода відшкодовується незалежно від вини органів влади та їх посадових чи службових осіб [18].

Проведення відбору зразків та експертизи за рахунок органів державного контролю. Згідно зі ст. 16 Закону № 877, витрати, пов’язані з відбором, доставкою та проведенням експертизи зразків продукції, фінансуються за рахунок органу державного контролю. У разі підтвердження результатами експертизи факту порушення суб’єктом господарювання вимог законодавства, останній відшкодовує витрати на проведення експертизи.

Поряд із наявністю такої загальної норми та вказівки про необхідність приведення інших законів у відповідність до положення Закону № 877, на теперішній час норми мають цілком протилежний зміст. Мова йде про п. “ї” ч. 1 ст. 41 Закону України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” та п. 3 ч. 1 ст. 6 Декрету КМ України “Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення”.

Із цього приводу іще підчас розгляду проекту Закону “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” директор Національної асоціації розвитку торгівлі та сервісу А. Блізнюк зазначав: “… чинна сьогодні норма про відбір зразків за рахунок підприємця гробить і контроль узагалі, і державний підхід до контролю, породжуючи натомість корупцію” [15, с. 15].

Останніми у переліку гарантіями законності за найближчою метою контролю та найбільш вагомими за впливомє каральні гарантії для підконтрольних суб’єктів. Останні представлені юридичною відповідальністю органів державного контролю та їх посадових осіб за порушення прав суб’єктів господарювання та правом суб’єкта господарювання повідомити орган державного контролю про відмову про посадової особи органу контролю від заповнення Журналу реєстрації перевірок. Якщо перша являє собою матеріальну гарантію, то друга – процесуальну передумову її реалізації.

Так, згідно з положеннями Указу Президента України “Про деякі заходи з перегулювання підприємницької діяльності” про факт відмови представника контролюючого органу від підпису в журналі, суб’єкт підприємницької діяльності повідомляє письмово у триденний строк контролюючий орган, в якому працює такий представник. Це є запорукою реалізації юридичної відповідальності стосовно посадової особи, яка намагалася порушити вимоги режиму законності у відносинах з господарюючими структурами.

Надходження зазначеного повідомлення є підставою для відповідного реагування з боку керівників органів державного контролю, тобто притягнення до відповідальності (за наявності для того підстав).

Юридична відповідальність посідає одне з провідних місць у системі правового регулювання. У поєднанні з правовими обов’язками вона формує імперативну модель правового регулювання, в основі якої лежить принцип “заборонено все, окрім дозволеного” [7, с. 478 – 483], що є провідним у правовому регулюванні державно-управлінських відносин.

Юридична відповідальність контролюючих суб’єктів може наставати як для посадових осіб, що здійснюють контроль, так і для контролюючих органів. Відповідальність органів контролю обмежується лише відшкодуванням завданої шкоди, по що йшлося вище, адже така відповідальність переслідує не мету покарання, а відновлення раніше порушених прав. Вона є компенсуванням завданих збитків і виражається у грошовому еквіваленті.

Відповідальність посадових осіб органів державного контролю в національній системі права представлена у вигляді цивільно-правової, дисциплінарної, адміністративної та кримінальної.

Цивільно-правова відповідальність достатньою мірою розглянута вище і повертатись до її аналізу вважаємо недоцільним.

Дисциплінарна відповідальність полягає у застосуванні до посадових і службових осіб заходів обмежувального характеру, пов’язаних із проходженням служби, і застосовується за рішенням керівника органу державного контролю. Незважаючи на положення п. 22 ст. 92 Конституції України про те, що діяння, які є дисциплінарними правопорушеннями, визначаються виключно законами України, жоден із законів, пов’язаний з регулюванням відносин, які виникають у процесі здійснення державного контролю у сфері господарської діяльності, складів чи переліку таких правопорушень не наводить.

Виходячи із специфіки діяльності контролюючих органів, підставою для настання дисциплінарної відповідальності посадових і службових осіб державних органів контролю є початок службового розслідування за відповідною скаргою підконтрольного суб’єкта за наслідками здійсненої перевірки.

Адміністративна відповідальність посадових осіб органів державного контролю з питань виконання ними відповідних повноважень настає лише за вчинення конкретних правопорушень, склади яких передбачено Законами України.

Кримінальна відповідальність посадових та службових осіб органів державного контролю у сфері господарської діяльності може наставати лише за умови наявності складу злочину, який міститься у статтях Кримінального кодексу України [7]. Такими наприклад, можуть бути ст.ст. 206, 231, 232, 353, 356, 356, 364, 365, 368 Кримінального кодексу України тощо.

Аналіз правових засад відповідальності посадових осіб органів контролю свідчить, з одного боку, про недостатній розвиток зазначеного виду гарантій прав підконтрольних суб’єктів, з іншого – перевищення значення кримінально-правових засобів захисту.

Доцільним є надання переваги адміністративній відповідальності, тому що злочином вважаються найбільш небезпечні правопорушення із заподіянням значної шкоди об’єкту охорони, адміністративні ж правопорушення завдають меншої шкоди суспільству, їх юридичний склад у більшості випадків є формальним; процес притягнення до кримінальної відповідальності є достатньо формалізованим, натомість провадження у справах про адміністративні правопорушення дотримується принципів оперативності та економії; кримінальна відповідальність застосовується виключно у судовому порядку, адміністративна ж – переважно у позасудовому.