За рівнем нормативно-правової закріпленості усі процедурно-процесуальні форми поділяються на регламентовані:
1) окремими правовими приписами (наприклад, реєстрація рішень державного органу про вилучення земельної ділянки для державних або громадських потреб (статті 146 та 147 ЗК України) [5];
2) спеціальними процесуальними інститутами (наприклад, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень);
3) самостійними процесуальними галузями (наприклад, процесуальне право у випадку судового оскарження дій та бездіяльності органів чи посадових осіб, уповноважених здійснювати реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень).
За галузевою приналежністю норм, які встановлюють ті чи інші процесуальні вимоги, виділяють форми, що регулюються державним (конституційним), адміністративним, фінансовим, земельним, процесуальним правом. До процесуального права слід віднести норми, які встановлюють як порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, так і норми, що регулюють адміністративне та цивільне судочинство у спорах, пов’язаних з реєстрацією речових прав та їх обмежень.
Залежно від характеру юридичної діяльності розрізняють процесуальні форми правотворчої, установчої, контрольної, право пояснювальної, правозастосовної діяльності. У науковій літературі вказується форма оперативно-виконавчої та юрисдикційної діяльності. Можлива класифікація процесуальних форм за сферою суспільного життя, яку вони обслуговують. Так, процес державної реєстрації речових прав та їх обмежень обслуговує сферу цивільного обороту нерухомості. Можна також класифікувати процесуальні форми і за іншими критеріями.
Другою ознакою для класифікації юридичної діяльності є її функції. Функціональний підхід дозволяє детальніше розкрити динамічну сторону юридичної діяльності, її системність, структурні якості, місце в юридичній системі суспільства, конкретніше показати, яким чином і в яких межах вона змінює реальну дійсність.
Продуктивну сторону юридичної діяльності, яку В. Н. Кудрявцев називає динамічною стороною, утворюють, перш за все, юридичні дії і операції [8, с. 12 — 13]. Юридичні дії являють собою зовнішньо виражені, соціально-перетворюючі акти суб’єктів, які тягнуть за собою певні юридичні наслідки і становлять початкову ланку, основу будь-якої юридичної діяльності. Сукупність взаємопов’язаних дій, направлених на досягнення локальної мети і вирішення більш або менш відособленогов рамках юридичного процесу завдання, становить операцію. У змісті юридичної діяльності операції дії відіграють неоднакову роль. За різноманітними критеріями дії можна поділяти на групи. За своїм характером дії поділяються на правотворчі, право пояснювальні і правозастосовні та ін. Виділяють регулятивні і правоохоронні, попереджувальні і заохочувальні акти, залежно від функціонального характеру дій і операцій компетентних органів. За способом здійснення розрізняють реально-перетворюючі юридичні дії і операції, які здійснюються з метою утримання, переміщення, усунення якого-небудь учасника, засобу або об’єкта (затримка правопорушника, передача речі власнику і т.п.), а також соціально—комунікативні дії. Останні, у свою чергу, субкласифікуються на власне комунікативні дії і організовуючі дії, направлені на спонукання учасників та інших суб’єктів до дії або бездіяльності. Приклад перших — обмін інформації між реєстраційними установами, координуючі і контролюючі дії Міністерства юстиції та центрального виконавчого органу з питань управління земельними ресурсами України (Держкомзем). Приклад організуючих дій — обов’язок реєстратора повідомити заявника у випадку виникнення у нього сумнівів щодо наявності підстав для державної реєстрації речового права. Заявник має право надати додаткові докази про наявність у нього підстав для державної реєстрації речового права.
Під функцією юридичної діяльності в теорії права розуміють основні напрямки її позитивного впливу на соціальну реальність, в яких проявляється і конкретизується її природа. У функціях особливо яскраво проявляється державно—владний, творчо—перетворюючий і конструктивний характер юридичної діяльності, її властивість пов’язувати разом усі елементи юридичної системи, пояснювати і конкретизувати необхідні правові приписи, забезпечувати реалізацію прав і обов’язків, контролювати їх реалізацію і створювати відповідні передумови для встановлення суспільних і особистих інтересів [6, с. 16].
У функціях предметно конкретизуються окремі якості і сторони юридичної діяльності, відображається її сутність, зміст, соціальне призначення і визначені форми. З точки зору В. Н. Карташова, функції — це завжди цілеспрямована однорідна взаємодія юридичної діяльності на ті або інші сфери суспільного життя, стверджує [6, с. 40]. Тому вони безпосередньо пов’язані із завданнями і цілями, що стоять перед суб’єктами юридичної діяльності. Завдання обумовлюють наявність та існування тих або інших функцій, їхній конкретний зміст і способи впливу на суспільні відносини. Водночас не лише декілька функцій можуть бути задіяні у виконанні якогось конкретного завдання, але за допомогою лише однієї функції можуть одночасно виконуватися декілька завдань. Наприклад, правотворча, право виконавча, правозастосовна функції власне юридичної діяльності мають одне спільне завдання — охорону порядку у суспільстві.
Разом з тим зміна завдань та функцій юридичної діяльності відповідним чином впливає на її зміст або окремі елементи на її зовнішню та внутрішню форми. Відмирання чи виникнення нового напрямку дії пов’язане з необхідністю адаптації усієї само регуляційної системи, якою виступає юридична діяльність. Кожна з функцій покликана відображати той чи інший аспект впливу юридичної діяльності на суспільні відносини.
Взаємодіючи з іншими соціальними системами, юридична діяльність сама виступає складною динамічною системою, кожен з елементів якої несе відповідне функціональне навантаження. Наприклад, суб’єкт здійснює планування та прогнозування юридичних дій та операцій, координацію поведінки учасників суспільних відносин. За допомогою засобів та способів відбувається встановлення меж правового регулювання, роз`яснення змісту нормативно-правових приписів, винесення та оформлення рішення, здійснення контролю за його виконанням.
Не можна вважати, що функції юридичної діяльності зводяться лише до суми функцій окремих її компонентів. Система різноманітних внутрішніх та зовнішніх зв’язків (структурних, координаційних, субординаційних та інших) юридичної діяльності приводить до появи в неї таких функцій, які не притаманні або притаманні в такій мірі кожному її компоненту, наприклад, організаційно-юридичній діяльності.
Слід також зважати на те, що кожна функція юридичної діяльності складається з підфункцій. Якщо функція — це головний, основний напрям впливів, у яких найбільш виразно спостерігається сутність, природа, роль юридичної діяльності в суспільстві, то підфункція показує в рамках цього провідного напрямку деякі особливі, специфічні сторони впливів. У рамках правоохоронної функції можна виділити цивільно-процесуальну, кримінально-процесуальну, адміністративно-процесуальну, господарсько-процесуальну та інші підфункції.
Юридична діяльність відноситься до багатофункціональних систем, що вимагає розмежування окремих напрямків її впливу на реальну дійсність. Необхідно розрізняти функції юридичної діяльності як реально існуючого соціального феномена і основні напрямки впливу самої теорії юридичної діяльності, яка є відповідною системою знань і виконує гносеологічну, світоглядну, ідеологічну, методичну, прогностичну та практично-прикладну функції. Загальна теорія юридичної діяльності виконує також інтегральну функцію, об`єднуючи, систематизуючи відповідні знання, накопичені внаслідок провадження інших наукових досліджень (тобто добуті іншими науками).
Об’єктивним критерієм класифікації функцій юридичної діяльності виступає та або інша сфера суспільного життя, на яку впливає юридична діяльність. На цій підставі можна виділити перш за все економічну, політичну, соціальну та ідеологічну функції юридичної діяльності.
Проаналізуємо ці функції на прикладі проваджень у справах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, як виду юридичної діяльності.
На думку дисертанта, економічна функція є провідною. Відносини у сфері економіки набувають правової форми, яка має істотне значення для регульованих відносин. Законодавство, нормативні акти, а також акти індивідуальної дії, видані органами управління, практика правозастосовних органів, посадових осіб — усе це ті фактори, які активно впливають на процеси економічного розвитку [18, с. 229.]. У зв’язку з цим сьогодні досить актуальним є питання про межі правового регулювання економічних відносин, про допустимі засоби та методи юридичного впливу на суворо визначені ланки економічного життя. В умовах переходу до ринку від правильного співвідношення правових і не правових, цивільних і адміністративних, нормативних і казуальних, імперативних та диспозитивних, заохочувальних та примушувальних засобів впливу на економічні відносини залежить ефективність державного управління економічною сферою та міра його впливу на інтенсифікацію економічних процесів [9, с. 240 — 255].
Зміст економічної функції залежить від багатьох факторів, у тому числі різновиду юридичної діяльності. Так, М. В. Кравчук вважає, що економічна функція правової держави складається з таких основних підфункцій: а) господарсько-стимулюючої (створення умов для розвитку виробництва, захист різних форм власності); б) господарсько-організаційної (програмування і організація виробництва на державних підприємствах, розпорядження об’єктами державної власності, забезпечення прав громадян на підприємницьку діяльність); в) науково-організаторської (організація та стимулювання наукових досліджень) [7, с. 42]. Так, за допомогою правотворчої діяльності центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів України створюється та вдосконалюється законодавство про реєстрацію речових прав на земельні ділянки, яке служить нормативною базою для учасників економічних відносин на ринку нерухомості. Правозастосовна діяльність усіх органів, що входять до системи реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, вносить організованість та порядок в економічні відносини стосовно обороту нерухомості, забезпечує умови для інвестування в економіку країни, дисциплінує учасників ринку нерухомості, створює індивідуально-конкретні юридичні умови для нормального функціонування суб’єктів, які господарюють.