Функції та класифікація адміністративних проваджень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно
Повне, максимально глибоке виявлення закономірностей у процесах юридичної діяльності обумовлює необхідність вирішення проблеми класифікації форм, функцій і типів цієї діяльності. Класифікація розглядається як науковий метод пізнання, основу якого становить логічна операція поділу сукупності понять. Звичайно критеріями класифікації є істотні ознаки аналізованого предмета.
Класифікація сукупності об’єктів за найбільш істотними ознаками, що є відмінними одна від одної, називається типологією. Вона базується на понятті типу як одиниці розподілу реальності, яка є предметом вивчення, конкретної ідеальної моделі [18, c. 200]. Під типом розуміють об’єкт, який виділяється за рядом критеріїв із великої кількості об’єктів [13, с.685]. Вказаний метод сприяє поясненню існуючого розмаїття юридичної діяльності, упорядкуванню опису їхньої конструкції, природи функціонування і дозволяє виявити схожість і розбіжності, специфічні закономірності розвитку конкретних типів, їхнє місце у правовій системі суспільства.
Цінність класифікації обумовлюється наслідками класифікаційних процесів, якщо в результаті їхньої реалізації відбувається отримання нових знань про досліджуваний об’єкт або накопичені дані зводяться у певну систему, яка дозволяє більш чітко відобразити його особливості чи унікальність. Тому в дослідженні проваджень у справах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно теоретичні висновки, які існують у теорії права як класифікація юридичної діяльності, використані для аналізу юридичної діяльності адміністративних органів у системі державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.
Особливості юридичної діяльності реєстраційних органів обумовлені наступним:
1) саном на сьогодні система державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень здійснюється двома інституціями. До існуючої системи реєстраційних органів входять органи двох видів: уповноважені державою органи на вчинення реєстраційних дій речових прав на неземельні об’єкти нерухомості — БТІ, які за своєю юридичною природою є комунальними підприємствами; і органи земельних ресурсів — органи державної виконавчої влади, уповноважені на вчинення реєстраційних дій речових прав на земельні ділянки;
2) у системі державної реєстрації речових прав на нерухоме майно здійснюється більшість відомих видів юридичної діяльності з визнання державою речового права на об’єкт нерухомого майна, обмеження такого речового права та його обтяження.
Якщо розглядати діяльність держави в цілому, то можна побачити виокремлені правові форми такої діяльності, які становлять власне юридичну діяльність, і неправові форми, до яких включено організаційну (фактичну) діяльність [6, с. 105].
Правові форми діяльності держави характеризуються наступними особливостями:
1) правові форми пов’язані з реалізацією державними та іншими органами лише тієї компетенції, яка носить спеціально-правовий характер;
2) вони являють собою однорідну за своїми зовнішніми ознаками і змістом діяльність незалежно від того, якими суб’єктами вона здійснюється;
3) ці форми функціонально обмежені організацією фактичного перетворення в життя вимог правових норм (і правових активів, які видаються ними), кажучи іншими словами, — обмежені організацією правозастосування;
4) базуються на спеціальних нормах, які функціонально призначені регламентувати їхню діяльність;
5) реалізуються в рамках специфічних правовідносин, направлених на здійснення наданих їм повноважень.
Наприклад: законотворча діяльність для Верховної Ради України; управлінська діяльність в галузі транспорту для Міністерства транспорту та зв’язку України; реєстраційна діяльність БТІ у справах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно тощо.
Межі функціонування правових форм діяльності держави мають "надвідомчий" характер і можуть розповсюджуватись на всі без винятку ланки механізму держави, а результати їхньої діяльності проявляються виключно в правових або організаційно—правових наслідках (правових актах).державний реєстрація нерухомий майно
Організаційна діяльність здійснюється в рамках чинного законодавства і в межах компетенції того чи іншого органу. При цьому процедура здійснення дій регламентується правовими приписами. Організаційні дії, як правило, не потребують видання спеціальних юридичних актів, що породжували б правовідносини. Вони провадяться в порядку поточної, насамперед управлінської діяльності. Передумови і результат виконання організаційних дій можуть фіксуватися і юридично. Так, установи по реєстрації прав фіксують усі документи, які надходять на державну реєстрацію, у спеціальних книгах обліку, а результат діяльності фіксується в спеціальних розділах державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обмежень. Разом з цим, як стверджує угорський теоретик права Імре Сабо, у державного органу завжди залишається сфера "вільної" діяльності, яка визначається принципом доцільності, який інколи закріплюється у правовій формі. Звичайно, така "вільна" діяльність не є вільною, оскільки детермінована не лише правовими факторами, а й загальною правовою регламентацією порядку діяльності державних органів [15, с. 118]. Тобто мова йде про доцільністьу рамках законності.
Теоретики держави та права розрізняють наступні напрямки організаційної (фактичної) діяльності держави: культурно-масова, технічно-виконавча, організаційно-економічна діяльність і збройна охорона держави. Прикладом технічно-виконавчоїдіяльності органів по реєстрації речових прав на нерухоме майно є діяльність щодо забезпечення вічного збереження Єдиного державного реєстру прав, а також реєстраційних справ, які встановлюють речове право чи обмеження речового права, збереження книг обліку документів. Окрім власне організаційної діяльності, А. Р. Кірсанов відносить до не правових форм здійснення матеріально-технічних операцій такі, як підготовка матеріалів для видання юридичних актів, складання довідок, звітів, ведення діловодства тощо [6, с. 107].
Здійснення організаційної діяльності призначено для забезпечення чіткої та ефективної роботи державних органів. При цьому організаційні дії можуть бути направлені як всередину апарату держави, так і назовні — щодо фізичних і юридичних осіб.
Наука адміністративного права до числа організаційних дій відносить: інспектування державних органів і посадових осіб, їх структурування, роз’яснення змісту і цілей законів, проведення нарад, розповсюдження інформаційних матеріалів, надання практичної допомоги на місці, тощо. Усі ці дії через їхнє розмаїття і неповторність не набувають форм позитивного права. Однак їх реалізація перебуває в безпосередньому зв’язку з основними видами індивідуально-юридичної діяльності. Не випадково А. П. Глєбов вважає, що ці відмінності носять відверто умовний характер [3, с. 45].
Отже, відмежування діяльності щодо здійснення державної влади, яка регламентується юридично і тягне за собою юридично значущі наслідки, від організаційної (фактичної) діяльності держави, яка перебуває в тісному зв’язку зі спільним напрямом правового регулювання суспільних відносин, є умовним. Тому терміни, що побутують у науковому слововживанні: "правові форми" і "не правові (фактичні, організаційні) форми" діяльності держави, є не зовсім точними. Ми поділяємо точку зору тих авторів, які пропонують використовувати як науковий інструмент категорію "юридична діяльність", умовно виділяючи в її змісті два різновиди: "власне юридичну" і "організаційно-юридичну" діяльність. У цьому випадку вказані етимологічні і змістовні проблеми нівелюються.
В. Б. Ісаков стверджує, що форма — це безпосередній атрибут юридичної діяльності, яка забезпечує взаємний зв’язок, найбільш доцільну залежність елементів діяльності і вносить у всі співвідношення впорядкованість. Для вивчення цього аспекту юридичної діяльності важливою є класифікація процедурно-процесуальних форм [7, с. 111 — 113]. За ступенем їхнього розвитку можна виділити:
а) прості процедурно-процесуальні форми, в яких відсутня детальна регламентація дій суб’єктів і учасників юридичної діяльності (наприклад, прийом документів установами, що здійснюють реєстраційні провадження у справах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно);
б) процедурно-процесуальні форми середнього розвитку (наприклад, процедура видачі реєстраційною установою інформації про зареєстровані права або прийняття нормативних актів органами місцевого самоврядування);державний реєстрація нерухомий майно
в) розвинуті процедурно-процесуальні форми, які пропонують чітку і детальну регламентацію усіх сторін юридичної діяльності (наприклад, процес, за яким здійснюють провадження у справах державної реєстрації прав на нерухоме майно).
Ступінь складності однієї і тієї ж процесуальної форми залежить від характеру юридичної діяльності, стадій провадження та інших обставин. Так, найбільш складною юридичною діяльністю є провадження державної реєстрації набутого речового права, більш спрощений вигляд має провадження у справах державної реєстрації арештів та судових заборон (забезпечень).
Залежно від сфери охоплюваних правовідносин виділяють процедурно-процесуальну форму індивідуального типу, яка створена для суворо визначеного типу правовідносин (наприклад, провадження з реєстрації арештів), галузевого типу (наприклад, провадження з реєстрації прав власності на нерухоме майно чи прав оплатного користування нерухомим майном), процесуальну форму загально—правового типу (наприклад, процедури участі Міністерства юстиції України в законодавчій та іншій нормотворчій діяльності по регулюванню реєстраційних проваджень).