Вивчення кримінальних справ показало, що переважна більшість умисно заподіяних тяжких тілесних ушкоджень вчинюється особами чоловічої статі – 88,0% і лише 12,0% жінками. Перевага належить чоловікам у віці після 30 років (30,9%), хоча це умовний критерій, оскільки статистичного звіту МВС України не існує і дані базуються на власному дослідженні кримінальних справ. Причому 80,1% злочинів досліджуваної категорії вчинювалося однією особою і лише 19,9% групою, з них, лише 5,0% у складі двох осіб. Перевага належить особам, які під час вчинення злочину перебували у стані алкогольного 58,4% або наркотичного (18,0%) сп’яніння. З загальної кількості 5,0% злочинів зазначеної категорії вчинено особами без визначеного місця проживання, і лише 1% приїжджими.
Загальноосвітній рівень характеризує така тенденція: 29,0% – злочинців мали базову загальну середню освіту, 56,0% – повну загальну середню освіту, 9,0% – базову вищу освіту (молодший спеціаліст), 6,0% – повну вищу освіту (спеціаліст).
У момент вчинення злочину 47,2% осіб були без певного роду занять, тобто не навчалися і не працювали, 42,0% – робітники, 11,0% – службовці, 23,6% – учні різних навчальних закладів (шкіл – 9,6%, коледжів – 6,7%, інститутів – 7,3%), 4,0% – пенсіонери. 55,0% – осіб були самотніми, не мали ні родини ні друзів.
За результатами нашого дослідження, з загального числа осіб, що заподіяли умисне тяжке тілесне ушкодження 56,0% – вчинили злочин вперше, решта 44,0% – раніше були засуджені за різні види злочинів, з них лише 11,0% – за злочини проти життя, здоров’я, свободи і гідності особи.
Слід також звернути увагу і на те, що переважна більшість осіб – 60,0%, які проходять по даній категорії справ характеризувалися позитивно, лише 15,0% – беззаперечно негативно, а інші – 25,0% мають в своїх характеристиках суперечливі відомості, з різних джерел. Певною мірою це обумовлюється тим, що характеристики запитує не тільки слідчий, а їх подають підозрювана особа, її захисник, близькі родичі, тощо.
Значний інтерес представляє зв’язок злочинця з потерпілим. Майже кожен п’ятий злочин вчинила особа, яка перебувала в родинних відносинах з потерпілим (4,5% – брат або сестра; 3,4% – батько або мати; 6,7% – інші родичі). Значна кількість злочинців перебувала в тих чи інших дружніх стосунках з потерпілим (сусіди – 13,5%; друзі по роботі, навчанню – 16,9%; познайомилися напередодні злочину – 19,7%). Разом з тим, слід зазначити, що значна кількість злочинів вчиняється особами, які не знайомі потерпілому – 35,4%, а тому слід на першому етапі розкриття злочину вжити можливі заходи для встановлення додаткових джерел інформації про особу злочинця.
Характеризуючи особу злочинця, неможливо обійти увагою мотив заподіяння тяжких тілесних ушкоджень. Вивчення кримінальних справ показало, що переважна більшість таких злочинів вчиняється із хуліганських спонукань – 31,5%; із ревнощів – 18,5%; із помсти – 17,8%; із користі – 13,0%; із конкуренції і ворожнечі – 6,2% та 5,5%.
Відомо, що злочин за своїм складом має двоякий характер, тобто об’єктивний і суб’єктивний. І саме тому в процесі розслідування злочину пізнавальна діяльність здійснюється в двох напрямках, тобто пізнання об’єктивної і суб’єктивної сторони злочину. Вірно з цього приводу зазначає В.О. Коновалова, злочин – це акт, в якому виявляється складна взаємодія соціальних, економічних, психологічних і інших чинників[11]. Саме тому, підтримуючи думку А.В. Старушкевича[2] вважаємо, що характеризувати особу, яка вчинила злочин без висвітлення її психічних особливостей просто неможливо.
Під час написання роботи, ми вивчали висновки психіатричних і психологічних експертиз, які були проведені при розслідуванні злочинів даної категорії і дійшли таких висновків, що найбільш часто повторювані відомості, які характеризують особу злочинця, це: алкоголізм, або наркоманія, завищена самооцінка, виразний егоцентризм, нетерпимість до обмежень, емоційна нестійкість, схильність до паразитичного способу життя, до асоціальних форм поведінки, до брехні, до розрядки емоційної напруги, акцентуація характеру, розвинений синдром тривожності. Відомості які зустрічаються не так часто, але зустрічаються в характеристиці характеру злочинця, це: різноманітні аномальні відхилення особистих якостей, психопатичні риси характеру, інфантилізм, зниження інтелекту, різні стадії склерозу судин головного мозку і т.ін.
Також, в психологічному плані важливого значення в структурі злочину набувають мотиви прагнення вчинення злочину[13]. Відповідно до даних отриманих під час нашого дослідження, типовими мотивами навмисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження були помста, неприязнь, ревнощі, користь.
Розглянемо їх докладніше. Помста – даний мотив дуже цікавий, оскільки в більшості виникає миттєво, а реалізуватися може як миттєво, як відповідна реакція на будь-який подразник, так і через певний проміжок часу, навіть досить тривалий, коли потерпілий навіть забув про сварку, або примирився з майбутнім злочинцем.
У досліджуваної категорії злочинів в переважній більшості випадків мотив злочину являється наслідком міжособистісних стосунків. Зрозуміло, що психологія людських стосунків складна та багатогранна, так само і стосовно мотиву, тобто їх (мотивів) може бути декілька (помста за минулу образу і разом з цим заздрість, що в нього і в родині і на роботі все добре, і злість саме за це і навіть ревнощі стосовно стосунків з власною дружиною).
Аналіз наукових джерел та слідчо-судової практики свідчить про те, що певна категорія осіб, які вчинили даний злочин приховують справжні мотиви, прагнучи ухилитися від кримінальної відповідальності, або сподіваючись на пом’якшення покарання. В переважній більшості випадків підозрювані, обвинувачені приховують корисливі та хуліганські мотиви завуальовуючи їх іншими, які на їх думку можуть впливати на висновки слідчого і суду з метою уникнення або пом’якшення покарання. І навпаки, особи, які вчинили дані дії через неприязнь, або ревнощі в стані сильного душевного хвилювання майже ніколи не приховують мотиву заподіяння тяжких тілесних ушкоджень і навіть частенько заявляють, що не жалкують про вчинене і якби можна було б повернути все назад вони вчинили так само. Так само і потерпілі або через почуття сорому, або честолюбства, або навіть майбутньої помсти особі, яка завдала їм тілесних ушкоджень можуть не викривати справжній мотив злочину.
Стосунки, які виникають на підґрунті неприязні, як показує практика, не виникають раптово, вони народжуються і становляться за певний проміжок часу, інколи досить тривалий. Звісно, інколи зустрічаються випадки, коли неприязне ставлення до певної особи формується у короткий проміжок часу, але зазначаємо що не раптово. Як правило, передує цьому аморальна, або безпринципна поведінка певної особи, яка вступає у конфлікт з менталітетом іншого індивідуума. Зазвичай в таких випадках злочин відбувається імпульсивно, тобто особа яка вчинює його не усвідомлює мету та мотив своїх дій.
В принципі в кримінальному судочинстві, мета злочину не є обставиною, яку треба доводити, що випливає із змісту ст. 64 КПК України. Мета є факультативною ознакою суб’єктивної сторони злочину. Встановлення мети злочину і її доведення потрібне лише по тій категорії кримінальних справ, де на це вказується у змісті гіпотези правової норми Кримінального кодексу України. Але, на нашу думку, слід підтримати позицію стосовно даного питання тих науковців, які пропонують вважати, що мета є невід’ємним елементом нормальної психічної діяльності суб’єкта. Якщо мотиваційний етап злочинної поведінки закінчується прийняттям рішення, то етап практичного здійснення являє собою безпосереднє втілення даного рішення в дію. Тобто, в даному випадку психічна енергія індивіда спрямована на активну діяльність стосовно виконання прийнятого ним рішення, тобто досягнення поставленої перед собою мети[1]. Зрозуміло, що саме мета, як результат розумової діяльності особи, вказує на намір даного суб’єкта заподіяти потерпілому тяжке тілесне ушкодження. Так, при наявності одного мотиву злочину суб’єкт може мати зовсім різні цілі. Наприклад, в одному випадку мета – заподіяти тяжке тілесне ушкодження, а в іншому – повне фізичне знищення особи. Саме тому, з’ясування мети під час розслідування злочинів про заподіяння тяжких тілесних ушкоджень набуває особливої актуальності. Мета обумовлює результат злочинного діяння. Безцільна діяльність не властива для психічно здорової людини. Так, в 1999 році директора аеропорту Бориспіль в під’їзді власного будинку зустріли двоє чоловіків і зненацька напали на нього, та завдали йому тяжкі тілесні ушкодження. Мета даного нападу полягала в тому, щоб на певний час позбавити його можливості працювати, оскільки він не бажав брати хабар за незаконну відправку вантажу, а без нього, його замісник мав можливість і бажав вчинити дану дію.Лише тоді, коли встановлена мета злочинної дії, можна робити висновок про намір особи, яка вчинила злочин, та форму його вини.Аналіз слідчо-судової практики свідчить, що переважна більшість 65,0% досліджених матеріалів кримінальних справ зазначеної категорії на превеликий жаль не містять відомостей стосовно мети вчинених злочинів. А відповідно до цього, ми не маємо можливості із великим ступенем достовірності дослідити в нашій роботі мету злочину, як елемент криміналістичної характеристики. Але слід зазначити, що в інших 35,0% кримінальних справ про тяжкі тілесні ушкодження безпосередньо про мету злочину говорять свідчення обвинувачених – 30,0%, свідчення потерпілих – 2,0%. Особа, яка вчинила злочин, в більшості випадків – 25,0% заявляє, що метою її дій було припинити дії потерпілого, або примусити його вчинити якісь дії (припинити лаятись, втекти і т.ін.), або злочин вчинено в стані самооборони, а стосовно заподіяння шкоди здоров’ю лише – 3,0%; заподіяти страждання, больові відчуття – 3,5%; злякати, розбудити, повернути до свідомості, зганьбити і т.ін. – 2,0%.Підводячи підсумок, слід відмітити, що проведені дослідження надають можливість дійти висновку, що ознаки особи злочинця мають важливе значення для спрямування слідчо-оперативного пошуку під час розкриття та розслідування кримінальних справ про тяжкі тілесні ушкодження. Особливості особи злочинця віддзеркалюються в матеріальних та ідеальних слідах, способах вчинення тяжких тілесних ушкоджень. Саме тому подальше дослідження окремих типів злочинців буде поглиблювати знання про особливості кожного з них, сприятиме удосконаленню діяльності з розкриття і розслідування тяжких тілесних ушкоджень (практичний аспект).Не меншого значення для розслідування цих злочинів має характеристика потерпілого. Проведене дослідження показало, що із загальної кількості постраждалих чоловіки складають 73,0%. Тобто відносно жінок, незважаючи на слабку стать, вчиняється лише кожне четверте посягання на тілесну цілісність.