Характеристика особи потерпілого і злочинця
Предмет посягання тяжких тілесних ушкоджень, як елемент криміналістичної характеристики має багатопланове значення. Це не випадково, оскільки він є основним джерелом відомостей про подію злочину проти здоров’я особи. Його встановлення і описання на якісно-кількісному рівні є важливим завданням у формуванні криміналістичної характеристики відповідного злочинного діяння.
Предметом безпосереднього посягання у справах зазначеної категорії дійсно є людина як біосоціальна система. Здоров’ю потерпілого завдається шкода через спричинення тяжких тілесних ушкоджень.
Під час розгляду обставин, які підлягають доказуванню по кримінальним справам пов’язаним з заподіянням тяжких тілесних ушкоджень особливий інтерес викликає характеристика особи злочинця і жертви.
Вірно з цього приводу зазначав Р.С. Белкін, типова інформація про особу злочинця має важливе криміналістичне значення[5]. Саме така інформація під час дослідження слідів нанесення тяжких тілесних ушкоджень, дозволяє звузити коло осіб, серед яких можуть знаходитися злочинці, висунути версії про мотиви та мету, про спосіб вчинення і приховування злочину, а також щодо місця знаходження розшукуваних.
Криміналістичне вивчення особи злочинця являє собою один з випадків дослідження та пізнання людини, а також різноманітних аспектів її діяльності. Людина в даному випадку розглядається як особливий носій суттєвих і відносно стійких якостей, які закономірно сформувалися під дією різноманітних обставин соціального середовища, в якому вона перебуває.
Чинне кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство не застосовують термін «людина», а оперують терміном «особа», саме тому, в роботі ми використовуємо даний термін включаючи в нього і якості людини як індивіда, і якості, які притаманні особі.
Поняття особи досліджується багатьма науками. Особа є об’єктом дослідження філософії, історії, психології, педагогіки, права, медицини та інших наукових галузей. При цьому вивчення особи у кожній окремо взятій науці не може не враховувати досвід, накопичений іншими науками, не може не підходити до проблеми особи як проблеми, що носить комплексний характер.
Останнім часом проблеми, які стосуються особи злочинця і потерпілого викликають все більший інтерес у вчених самих різноманітних галузей науки. Дослідження у цьому напрямі мають і величезне практичне значення, оскільки вони забезпечують вирішення головного завдання криміналістики – сприяння боротьбі зі злочинністю, швидкому та повному розкриттю злочинів.
З моменту становлення криміналістики як науки і до теперішнього часу дослідження особи криміналістами пройшло складний шлях розвитку.
Так, досліджуючи наукову літературу можна зустріти згадки про біологічні (соматичні) властивості особи (риси зовнішності, папілярні візерунки, різні сліди відображення тощо) у дослідженнях А. Бертільона, Ж. Вучетича, Г. Гроса, Е. Локара, В. Лебедева, Р. Рейса, С. Трегубова, Г. Вудса, В. Хершеля та інших[17]. Відомості про психологічні особливості особи і шляхи їх використання в процесі розшуку і досудового слідства знаходимо у дослідженнях 3. Анушата, А. Вейнгарта, Г. Гроса, Л. Ягемана та інших[5] навіть в період народження науки криміналістики (кінець XIX – початок XX ст.).
В період становлення криміналістики у СРСР 1918-1930 рр. дослідженню особи присвячені праці радянських та зарубіжних криміналістів Н.С. Бокаріуса, В.І. Громова, П.С. Семеновського, Г. Шнейкерта та інших[3].
Пізніше, в СРСР 40-70-х рр. XX ст. положення, стосовно соматичних властивостей особи, знайшли своє місце в ряді розділів криміналістичної техніки і почали враховуватися при розробці тактики окремих слідчих дій, наприклад тактики огляду місця події і обшуку, тактики пред’явлення для впізнання і т.ін. Психологічні особливості особи почали враховуватися при розробці рекомендацій криміналістичної тактики: для побудови версій та планування розслідування, тактики допиту, тактики очної ставки, в процесі вирішення організаційно-тактичних проблем слідства тощо. Про це свідчать роботи таких відомих криміналістів, як Р.С. Бєлкіна, С.А. Голунського, Н.І. Гуковської, А.Р. Ратінова, І. Кертеса, В.Є. Коновалової, Г.І. Кочарова, Л.А. Соя-Серко та інші[7].
Приблизно з середини 70-х років науковці активізували свою роботу стосовно даного питання. І як результат, відомості про особу злочинця, потерпілого, свідка та інших учасників досудового слідства почали включатися як органічний елемент у зміст різних окремих криміналістичних теорій: криміналістичне вчення про навички, вчення про спосіб вчинення злочину та інші. Наприкінці 70-х років XX ст. в криміналістиці розпочалося формування нового вчення про особу злочинця як самостійну окрему криміналістичну теорію.
Так, автори одного з перших досліджень обвинувачуваного на досудовому слідстві М.Г. Коршик і С.С. Степічев вважали, що відомості про особу обвинувачуваного потрібні слідчому для вирішення ряду криміналістичних питань: успішного висунення і перевірки версії про причетність певної особи до вчинення злочину, вірного вибору тактичних прийомів його допиту, очної ставки обшуку, розшукових заходів, та для розкриття інших злочинів, вчинених обвинувачуваним тощо[13].
Г.А. Самойлов запропонував покласти відомості про особу злочинця в основу криміналістичного вчення про навички, відштовхуючись від того, що «природа матеріально фіксованих властивостей людини, яка вчинила злочин, може бути з’ясована повністю лише за умови наукового розуміння особи взагалі і окремо на основі пізнання соматичних (тілесних), психічних, окремих соціальних її властивостей і тих загальних закономірностей, які визначають особливості відображення цих властивостей в матеріальних слідах злочину»[2]. Але, він необґрунтовано обмежив межі криміналістичного вивчення особи тільки тими її властивостями, які при взаємодії з навколишнім середовищем фіксовано віддзеркалюються на предметах матеріального світу та у свідомості людей, і взагалі не торкався в своїй роботі тактичного аспекту вивчення властивостей особи.
З часом Г.Г. Зуйков в своїй роботі звертає увагу на необхідність вивчення деяких властивостей особи у зв’язку з їх впливом на вибір способу вчинення злочину[10].
Р.С. Белкін, дослідивши та узагальнивши розгалужені відомості про особу злочинця, які містяться в роботах науковців різних галузей знань (кримінології, судової психології, кримінальному та кримінально-процесуальному праві) дійшов висновку, що криміналістиці залишилися дослідження: а) соматичних і психофізіологічних властивостей особи, дані про які використовуються з метою розшуку та ідентифікації; б) соматичних і психофізіологічних властивостей особи, що проявляються у способі вчинення злочину; в) методики вивчення особистості учасників процесу слідчим і судом, тобто методів і правил вивчення особи з практичною метою кримінального судочинства[2].
Дослідження наукової літератури свідчать, що такий елемент, як особа злочинця розглядає майже кожний науковець, який торкається розгляду криміналістичної методики взагалі і зокрема криміналістичної характеристики злочинів. Але, це не означає що питання про ознаки та властивості особи злочинця повністю вирішено. Саме тому, в переважній більшості випадків особу злочинця характеризують в кримінологічному, психологічному та кримінально-правовому аспектах, які більше досліджені в науці.
Так, Н.І. Клименко, вважає, що поняття особи як об’єкта криміналістичної ідентифікації відрізняється від загального поняття особи в кримінології і соціології. Вона зазначає, що в ідентифікаційну структуру особи злочинця необхідно включати такі риси, як соціальна спрямованість, психічний склад, тілесна організація і мовний апарат. Інформативну структуру особи можуть доповнювати різного роду відхилення у її розвитку і стані (як психічних властивостей, так і соматичної організації)[11].
В.Г. Лукашевич та М.В. Салтевський пропонують особу злочинця описувати як соціально-біологічну систему, властивості і ознаки якої відображаються у матеріальному середовищі і використовуються для розкриття і розслідування злочинів. До таких властивостей відносяться фізичні, біологічні і соціальні[12].
Ми підтримуємо пропозицію О.Н. Колесніченка, що в комплекс ознак особи, як елементу криміналістичної характеристики включаються всі ознаки, які можуть сприяти визначенню ефективних шляхів і методів встановлення, розшуку і викриття злочинця. Частина їх має не тільки криміналістичне значення (наприклад, попередні судимості), але і важлива для розкриття злочину (наприклад, хитрощі злочинця). Зміст даного елементу криміналістичної характеристики визначається набором ознак особи, специфічних для осіб, що вчиняють злочини даного виду, і суттєвих для їх успішного розслідування. Система ознак особи злочинця включає ознаки демографічні, а також ознаки, що відображають деякі моральні, психологічні особливості (наприклад, риси характеру) і інші[11].
Аналіз кримінальних справ про тяжкі тілесні ушкодження надає можливість виділити три основні групи криміналістично-значущих властивостей особистості злочинця, які, на нашу думку, мають важливе значення для криміналістичної характеристики тяжких тілесних ушкоджень:
1. Дослідження біологічних властивостей особи, які включають статеві, вікові, анатомічні, фізіологічні та інші ознаки.
2.Дослідження психічних властивостей особи, що свідчать про інтелект, емоційну і вольову сфери індивіда.
3.Дослідження соціальних властивостей особи, що характеризують її суспільний статус, професійну належність, родинний стан, місце проживання, рід занять, взаємостосунки з іншими членами суспільства.
Визначаючи названі групи, ми виходимо з виділення трьох рівнів вивчення людини: а) біологічного, на якому вона відкривається як тілесна, природна істота; б) психологічного – як суб’єкт одухотвореної діяльності; в) соціального суб’єкта, що реалізує об’єктивні суспільні відносини.