На нашу думку більш детального вивчення, а також законодавчого врегулювання потребують питання взаємовідносин регіональних та базових центрів зайнятості з органами місцевого самоврядування, іншими державними і недержавними структурами, які діють на місцях.
Одним із видів соціальних послуг за Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 р. №1533 [18] та Законом України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 р. №803 [9] є надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних за направленням державної служби зайнятості, на повне або часткове покриття витрат на заробітну плату прийнятих на них осіб.
Згідно із ст. 30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 р. №1533 [8] дотація надається роботодавцю за умови працевлаштування на строк понад два роки за направленням служби зайнятості безробітних, які перебували на обліку більше трьох місяців, категорії яких визначені в п. 4 Порядку надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних, який затверджено Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.01.2001 №1 [4]. Крім того, з метою забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 25.02.2008 №82 [8] було затверджено Порядок та строки надання дотації роботодавцю для забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем. Зазначений порядок розроблявся у тісній співпраці ДСЗУ з Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва, Робочою комісією всеукраїнських профспілок та профспілкових об'єднань для ведення переговорів, укладання Генеральної угоди на новий строк, здійснення контролю і забезпечення її виконання, Федерацією роботодавців України, Всеукраїнською асоціацією роботодавців, Спілкою підприємців малих, середніх і приватизованих підприємств України, Спілкою орендарів і підприємців України, Конфедерацією Вільних профспілок України із ними погоджувався.
Успіху у залученні роботодавців до співпраці можна досягти, якщо:
1. будувати співпрацю з роботодавцями на підставі системності та цілеспрямованості, ретельного планування співробітництва центру зайнятості з кожним конкретним роботодавцем;
2. створити в центрі зайнятості спеціальний підрозділ або надати відповідні функції окремим спеціалістам;
3. ініціювати створення спільно з місцевими органами державної влади, громадськістю районні та міські організації (асоціації) роботодавців;
4. активно залучати до співпраці з роботодавцями працівників центру зайнятості, у тому числі юристів, які відповідно до функціональних обов'язків мають постійні або періодичні контакти з роботодавцями, і цілеспрямовано підвищувати їхню ділову компетентність;
5. організовувати конференції, наради, збори за участю представників місцевих органів державної влади для розробки й вдосконалення засобів задоволення потреб роботодавців у робочій силі;
6. укладати двосторонні угоди про співробітництво з підприємствами, які суттєво впливають на розвиток міського ринку праці, або багатосторонні договори з підприємствами, соціальними службами для молоді, інвалідів, навчальними закладами, громадськими жіночими та молодіжними організаціями;
7. використовувати для зміцнення взаємодії телефонні бесіди, листування, зустрічі в центрі зайнятості та під час нарад та інших заходів, що проводять органи влади;
8. постійно і ретельно вивчати актуальні потреби, економічний стан та кадрові проблеми підприємств;
9. систематично інформувати підприємства про надходження та витрати коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття із зазначенням досягнутого ефекту щодо укомплектування кадрами ПОУ та працевлаштування населення, а також про стан місцевого ринку праці.
З метою удосконалення діяльності та покращення співпраці у центрах зайнятості потрібно створити спеціальні інформаційні сектори, де буде зосереджуватись інформація про можливі джерела робочої сили тієї або іншої професії, нормативно-правові акти, які регулюють сферу трудових відносин та діяльність ДСЗУ, інформація про професії й вимоги до працівників та інше.
Ще одним напрямом співпраці ДСЗУ з іншими організаціями є реалізація ефективних заходів, направлених на приведення ринку освітніх послуг потребам ринку праці. З цією метою Державний центр зайнятості двічі на рік надає Міністерству освіти і науки України, Міністерству економіки України, Міністерству аграрної політики України статистичні дані щодо чисельності осіб, які шукали роботу, і кількості вакансій у професійному розрізі. Ці матеріали повинні використовуватись в роботі зазначених органів при формуванні державного замовлення на підготовку робітничих кадрів та фахівців.
Враховуючи, що основною причиною професійно-кваліфікаційного дисбалансу на ринку праці є те, що молодь обирає професії, не зважаючи на реальні перспективи працевлаштування, пріоритетом у діяльності державної служби зайнятості є розгортання широкомасштабної інформаційної та профорієнтаційної роботи серед школярів та їх батьків щодо реальних потреб економіки у професійних кадрах.
Тому ми вважаємо, що держава, місцеві органи влади, засоби масової інформації, школи, ПТУ мають активніше формувати у населення, насамперед молоді, більш сильної мотивації до праці, впливати на переконання, установки, ціннісні орієнтації громадян, розширювати їх уявлення щодо своїх нахилів, здібностей та можливостей. Багато що мають зробити роботодавці, які не повинні обмежувати трудову мотивацію тільки матеріальним стимулюванням. Необхідно використовувати засоби соціально-психологічного заохочення, у тому числі такі, як роз'яснення й пропаганда важливості конкретної праці для суспільства, інформування працівників про сенс діяльності підприємства, її соціальний зміст тощо.
Але добре відомо, що безробіттю легше запобігти, ніж подолати його та наслідки від цього явища. Саме на це спрямована концепція оперативного реагування при запланованому масовому або груповому вивільненні працівників (більше 5 осіб), що вперше була застосована в США і Канаді [7]. Ми пропонуємо концентрувати зусилля служби зайнятості, державних установ, роботодавців і громадськості на запобіганні безробіттю працівників, які підлягають звільненню, ще коли вони працюють. Дана система складається з двох видів адаптаційних послуг: базових і диференційованих.
Базові адаптаційні послуги включають три такі компоненти:
Перший – отримання інформації про майбутнє вивільнення працівників, аналіз їх професійно-кваліфікаційного складу, з'ясування можливості працевлаштування на тому ж підприємстві.
Другий – вивчення попиту інших роботодавців та працівників, що підлягають звільненню, внесення пропозицій адміністрації і профспілкам підприємства ще до створення спільної робочої групи для здійснення заходів оперативного реагування.
Третій – доведення до працівників, які підлягають звільненню, інформації про державні гарантії зареєстрованим у службі зайнятості безробітним, їх право на профнавчання, профорієнтаційні послуги; участь в оплачуваних громадських роботах, програмах самозайнятості; інформування про можливості отримання допомоги по безробіттю. Певним звільненим працівникам надаються поради психолога щодо шляхів подолання тимчасових життєвих труднощів; видаються методичні матеріали.
Диференційовані адаптаційні послуги центри зайнятості надають разом з соціальними партнерами. Вони складаються із таких компонентів: 1) професійна переорієнтація працівників в т.ч. орієнтація на самозайнятість; 2) підбір вакансій з урахуванням професійних навичок, здібностей та побажань працівників; 3) професійне навчання працівників, які підлягають звільненню, з урахуванням потреб місцевого ринку праці; 4) послуги з професійно-психологічної реабілітації, спрямовані на активізацію власних сил людини, з використанням можливостей центрів зайнятості, інших державних, громадських і приватних установ.
Для підвищення ефективності заходів щодо оперативного реагування на майбутнє звільнення працівників, прискорення їх адаптації центри зайнятості мають ініціювати включення в колективні договори підприємств положень про: обов'язкову організацію роботодавцями та профспілками заходів щодо отримання базових адаптаційних послуг і створення спільної робочої групи для їх здійснення; створення підрозділів професійного навчання, або укладання відповідних договорів з навчальними закладами; внесення у щорічні кошториси підприємств статті видатків, що забезпечувало б фінансування адаптаційних заходів.
В контексті цього розділу є доцільним розглянути особливості співпраці ДСЗУ з Фондом соціального захисту інвалідів щодо працевлаштування людей з інвалідністю. На початку 2006 р. Верховна Рада доповнила Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» статтею 181, де зазначено: «Інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний» [3]. Це доповнення має принципове значення: наша держава, за прикладом інших країн Європи, визнала, що громадяни з інвалідністю – це люди, хоч і з особливими потребами, але такі, що мають ті само права, як і всі інші.
З метою реалізації положень зазначеного Закону, 27 грудня 2006 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову «Про реалізацію статті 18№ Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», що спрямована на розширення можливостей у працевлаштуванні інвалідів, підвищення рівня їх зайнятості [5].