2) право на позов надає можливість вимагати від суду вирішити справу, а право на пред'явлення позову - лише звернутися до суду з позовом;
3) наявність права на позов встановлюється судом під час усього провадження у справі, а наявність права на пред'явлення позову - під час прийняття позовної заяви;
4) відсутність права на пред'явлення позову є підставою для постановлення ухвали про відмову у прийнятті позовної заяви, закриття провадження у справі або залишення позовної заяви без розгляду; відсутність же права на позов є підставою для ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову.Виходячи з викладеного, право на позов і право на пред'явлення позову, є різними правами, головна відмінність між якими полягає у їх різній правовій природі.
Право на пред'явлення позову -це право особи звернутися до суду з позовом про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів має право кожна фізична та юридична особа, а у визначених законом випадках до суду можуть звертатися також органи й особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні чи суспільні інтереси (ст.3ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст.45 ЦПК України до органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду з позовом про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів, належать:
1)Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. У п.10 ст. 13 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" від 23 грудня 1997 р. вказується, що він має право звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини, яка за станом здоров'я чи з інших поважних причин не може цього зробити самостійно.
2) Прокурор. Відповідно до ст. 361 Закону України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 р. органи прокуратури здійснюють представництво інтересів громадянина, якщо він неспроможний через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження. Крім того, перед прокуратурою поставлено завдання здійснювати представництво в суді інтересів держави за наявності порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів унаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Однією з форм такого представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб.
3) Органи державної влади, органи місцевого самоврядування. Їхнє право на звернення до суду з позовом про захист інтересів інших осіб, держави або суспільства встановлюється спеціальними законами. Наприклад, відповідно до п.10 ст.5 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 р. спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів і його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі мають право подавати до суду позови про захист прав споживачів.
4) Фізичні особи можуть звертатися з позовом про захист інтересів інших осіб у встановлених законом випадках, у тому числі коли вони є законними представниками неповнолітніх, малолітніх, обмежених у дієздатності чи недієздатних осіб. Наприклад, відповідно до ч.2 ст.258 СК України дід і баба мають право звернутися за захистом прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх та повнолітніх непрацездатних внуків до суду без спеціальних на те повноважень.
5) Юридичні особи мають право звертатися з позовом до суду, якщо таке повноваження встановлено спеціальним законом і установчими документами цієї юридичної особи. Так, у ст.20 Закону України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 р. встановлено, що зареєстровані об'єднання громадян наділяються правом захищати законні інтереси своїх членів (учасників) у державних та громадських органах, що, зокрема, передбачає їх право звертатися з позовною заявою до суду.
Право на пред'явлення позову є невід'ємним правом кожної особи, тому відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною (ч.3 ст.3ЦПК України) [3, с. 185-187].
2.2 Об’єднання і роз’єднання позовів
Можливість об'єднати чи роз'єднати декілька позовів пов'язана із забезпеченням ефективного і швидкого вирішення судом спору між сторонами.
Об'єднання позовівдає змогу досягти єдності судових рішень за відповідними вимогами, а також з економити час і засоби цивільного процесу. В одному провадженні можуть бути об'єднанні декілька вимог одного позивача до одного відповідача, одного позивача до декількох відповідачів, декількох позивачів до одного відповідача.
Вимоги, що об'єднуються в одному провадженні, мають бути однорідними. Однорідність вимог випливає із особливостей тих спірних матеріально-правових відносин, які породжують позов. Це означає, що позови, які об'єднуються, випливають із одного і того самого правовідношення або з різних правовідносин, пов'язаних між собою. На встановлення однорідності вимог не впливає їх зміст, тобто допускається об'єднання навіть різних за своїм характером вимог (наприклад, в одному провадженні можуть бути об'єднані позов про визнання договору недійсним і позов про стягнення заподіяних при цьому збитків).
Якщо позови є неоднорідними (наприклад, випливають з різних за своєю галузевою належністю правовідносин) їх об'єднання є недоцільним, адже це може призвести до ускладнення процесу розгляду і вирішення цивільної справи. Також не допускається об'єднання позовів, коли відсутня спільність предмета позову.
Об'єднання позовів може бути здійснене як позивачем (позивачами), так і судом. Найчастіше пов'язані між собою вимоги об'єднує позивач, викладаючи їх в одній позовній заяві відповідно до ч.2 ст. 118 ЦПК України. Законодавство не забороняє позивачу оформити кожну з однорідних позовних вимог окремою позовною заявою. Однак він зазвичай зацікавлений в тому, щоб усі його вимоги були розглянуті та вирішені якнайшвидше і одним судом. Окреме ж оформлення однорідних вимог ускладнить діяльність суду і може призвести до затягування захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод та інтересів позивача.
Якщо в проваджені суду знаходяться декілька справ з однорідними позовами, сторони можуть клопотати перед судом про їх об'єднання в одне провадження. Суд може об'єднати позови і за власною ініціативою, адже відповідно до ч.1 ст.126 ЦПК України суддя під час відкриття провадження у справі, підготовки справи до судового розгляду або суд під час її розгляду мають право постановити ухвалу про об'єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог за позовами одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовом різних позивачів до одного й того самого відповідача. Ухвала про об'єднання позовів, як і ухвала про відмову в такому об'єднанні, не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
При об'єднанні позовів кожний з них зберігає своє окреме значення і підлягає вирішенню судом. У судовому рішенні обов'язково повинно бути відображено, чи задовольнив суд і в якому обсязі кожний з об'єднаних позовів. Враховуючи те, що в одному провадженні об'єднуються однорідні позовні вимоги, вирішення однієї з них автоматично впливає на результати вирішення інших. Так, якщо суд визнає договір недійсним, він зобов'язаний задовольнити й правомірні вимоги позивача щодо застосування наслідків недійсного правочину [7, с. 260-263].
Роз'єднання позовівполягає у виділенні судом в самостійні провадження об'єднаних в одному проваджені вимог. Таке роз'єднання залежить від обставин справи і пов'язано з тим, що спільний розгляд об'єднаних позовів ускладнює вирішення справи (наприклад, необхідно призначити складну експертизу за окремими вимогами, один з позивачів поїхав у тривале відрядження тощо).
Роз'єднання позовів зазвичай здійснюється в тому разі, коли суд одночасно не може ухвалити рішення за декількома вимогами, оскільки одна з них стосується інтересів третіх осіб. Так, у п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 "Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи" від 18 вересня 1987 р. вказується: якщо вимоги про поділ квартири і паю заявлені одночасно з позовом про розірвання шлюбу, суд має взяти до уваги: оскільки їх вирішення зачіпає інтереси кооперативу, вони повинні бути роз'єднані і розглянуті на загальних підставах.
Виділення в самостійне провадження вимог є правом, а не обов'язком суду, тобто його здійснення цілком залежить від його розсуду. Оформлюється роз'єднання позовів ухвалою, яка також не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду,
У разі роз'єднання позовів підставою для провадження за виділеними вимогами є ухвала суду про роз'єднання позовів і копія позовної заяви [8, с. 29].
2.3 Способи захисту відповідача від заявленого позову
Для захисту від заявленого позову відповідач наділений комплексом процесуальних прав. До них слід віднести загальні (право подавати докази та приймати участь у їх дослідженні, заявляти міркування, доводи та пояснення у справі та інші права, закріплені у ст. 99 ЦПК). Однак, відповідач також має низку спеціальних процесуальних способів захисту. Це заперечення проти позову (п. 2 ст. 143 ЦПК) та зустрічний позов (ст. 140 ЦПК).