Заперечення проти позову— це пояснення відповідача, які відхиляють або спростовують вимоги позивача. Причому вони можуть бути спрямовані на повне або часткове, постійне або тимчасове нівелювання матеріально-правової вимоги позивача. Ці пояснення можуть носить матеріально-правовий та процесуально-правовий характер.
Матеріально-правові запереченняспростовують суть позову, вони полягають у тому, що відповідач оспорює матеріально-правову вимогу і тому, зазвичай, заперечує можливість виникнення процесу за нею.
Процесуально-правові запереченняобґрунтовують неправомірність виникнення або продовження процесу у справі в зв'язку з відсутністю передумов права позивача на звернення до суду або порушенням порядку його реалізації.
Зустрічний позов —це матеріально-правова вимога первісного відповідача до первісного позивача, пред 'явлена до суду для спільного розгляду із первісним позовом. У такому випадку, за цією позовною вимогою первісний відповідач набуває процесуального статусу позивача, а первісний позивач — відповідача. Однак, повного процесуального статусу позивача у цьому випадку відповідач може набути тільки у разі, якщо первісний позивач відмовиться від заявленого ним позову і суд прийме таку відмову.
При зверненні до суду відповідача із зустрічним позовом він ставить перед собою мету, по-перше, захистити своє порушене, оспорене чи невизнане право. По-друге, відповідач захищається проти вимог позивача.
Суд зобов'язує прийняти зустрічний позов до сумісного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані та сумісний їх розгляд є доцільним, зокрема, якщо вони випливають з одного правовідношення або якщо вимоги про них можуть зараховуватися (ст. 141 ЦПК).
Право на пред'явлення зустрічного позову відповідно до ст. 140 ЦПК виникає з порушенням у суді провадження у справі і може бути реалізоване не пізніше, як за три дні до судового засідання. Чи буде прийнято зустрічний позов після закінчення цього строку залежить від суду, оскільки йому надане право відмови в його прийнятті як у разі пропуску цього строку, так і у разі, якщо буде встановлено, що зустрічним позовом відповідач, зловживаючи своїми правами, навмисно спрямовує свої дії на затягування процесу.
Після розгляду справи по суті в судовому засіданні суд постановляє єдине рішення, в якому дає конкретну відповідь як на первісну вимогу позивача, так і на зустрічну вимогу відповідача [6, с.74-76].
2.4Зміни у позовному спорі
У процесі розгляду та вирішення справи сторони наділяються широкими процесуальними правами і можуть вільно ними розпоряджатися.
Позивач протягом усього розгляду справи по суті має право змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від позову. Відповідач має право визнати позов повністю чи частково. Сторони можуть укласти мирову угоду (ст. 103 ЦПК). Такі дії сторін є проявом принципу диспозитивності в цивільному процесуальному праві. Ці повноваження мають також важливе значення для суду, оскільки останній розглядає справу лише в межах заявлених вимог (ст. 15 ЦПК).
Зміна предмета та підстави позову є важливим правомпозивача, оскільки дозволяє оперативно змінювати конструкцію позовного спору (вимогу до відповідача та суду) у зв'язку, наприклад, зі збором доказів, дослідженням обставин справи, очевидністю неправильного визначення матеріально-правової вимоги та обставин, які її обґрунтовують тощо. Обмеження щодо зміни предмета та підстави позову законом не встановлені, однак ці зміни не повинні виходити за межі матеріально-правової вимоги. В протилежному випадку особа не позбавляється права на звернення до суду у загальному порядку.
Збільшення чи зменшення обсягу позовних вимог також дозволяє керувати процесом у справі, зважаючи на ті самі причини. Причому особливістю такої розпорядчої дії є те, що у разі збільшення обсягу позовних вимог повинні бути дотримані вимоги щодо змісту та форми такого звернення до суду, а також оплата державним митом, обчисленим виходячи із збільшеного обсягу позовних вимог. У випадку зменшення обсягу позовних вимог, зверхсплачене державне мито не повертається, оскільки у цьому разі наявна часткова відмова від позову, тобто особа у певній частині відмовляється від судового захисту заявленої вимоги [9, с.115-116].
Відмова від позову — це одностороннє волевиявлення позивача в суді, спрямоване на відмову від судового захисту своєї вимоги.Будучи проявом принципу диспозитивності, таке волевиявлення позивача здійснюється під контролем суду, адже суд може вирішити питання про прийняття чи відмову в прийнятті цього клопотання. Суд відмовляє у прийнятті відмови позивача від позову, якщо така розпорядча дія суперечить закону, інтересам інших осіб чи з інших причин не може бути прийнята судом.
Прийняття судом відмови позивача від позову тягне за собою закриття провадження у справі та виключає можливість у майбутньому звернення до суду з тотожним позовом. Особа, яка виконує такі дії, має право одержати роз'яснення суду щодо правових наслідків такої відмови (ст.ст. 15 і 179ЦПК).
Визнання позову відповідачем — цеодностороннє волевиявлення відповідача, спрямоване на припинення спору з позивачем. Прямих правових наслідків визнання відповідачем позову цивільним процесуальним законом не визначено, однак має важливе значення для встановлення обставин справи та постановлений рішення у справі. Але, суд не вправі покласти в основу свого рішення визнання позову відповідачем, не дослідивши його з точки зору обставин справи.
Суд може вважати позов визнаним, якщо у нього не виникає сумніву в тому, що визнання відповідає дійсним обставинам справи, не порушує будь-чиїх прав та законних інтересів і не зроблене під впливом протиправної поведінки щодо нього інших осіб або з метою приховати істину.
Мирова угода — це укладена між сторонами та затверджена судом домовленість (договір) про припинення спору між сторонами шляхом взаємних уступок.позов цивільний право мирова угода
Процесуальне законодавство зобов'язує суддю (суд) роз'яснити сторонам можливість укладення мирової угоди і сприяти примиренню сторін. Контроль суду забезпечує законність укладення мирової угоди і гарантує захист прав та інтересів суб'єктів спірних матеріально-правових відносин.
Умови мирової угоди сторін, викладені в усній формі, заносяться до протоколу судового засідання і підписуються сторонами. Мирова угода сторін, викладена письмово, додається до справи, про що зазначається у протоколі судового засідання. До прийняття мирової угоди суд зобов'язаний сторонам оголосити наслідки відповідних процесуальних дій. Про затвердження мирової угоди сторін суд постановляє ухвалу, в якій повинні бути зазначені умови такої угоди, і водночас закриває провадження у справі. Мотивована ухвала постановляється судом у випадку її незатвердження. Відповідно до ст. 3Закону України „Про виконавче провадження" затверджена судом мирова угода є підставою для виконання.
Коли мирова угода укладається поза судом і ним не затверджена, то вона підлягає доказуванню в суді на загальних підставах [5, 227-229].
2.5 Забезпечення позову
Забезпечення позову - це вжиття судом передбачених законом заходів, що гарантують можливість виконання майбутнього рішення.
Заходи забезпечення позову можуть вживатися на будь-якій стадії розгляду справи (ч. 3 ст. 151 ЦПК). Відповідно до ч. 4 цієї статті допускається забезпечення позову до подання позовної заяви з метою запобігання порушенню прав інтелектуальної власності.
Заява про забезпечення позову може бути подана особами, які беруть участь у справі. У ній мають бути зазначені:
1) причини, із зв'язку із якими потрібно забезпечити позов;
2) вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності;
3) інші відомості, потрібні для забезпечення позову (ч. 2 ст. 151 ЦПК).
До заяви про забезпечення позову, додаються документи та інші докази, які підтверджують, що саме ця особа є суб'єктом відповідного права інтелектуальної власності та що її права можуть бути порушені у разі невжиття заходів забезпечення позову. До заяви додаються також її копії відповідно до кількості осіб, щодо яких просять вжити заходи забезпечення позову (ч.4 ст.151 ЦПК).
У разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен подати відповідну позовну заяву протягом 10 днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову (ч. 5 ст. 151 ЦПК).
Забезпечення позову може здійснюватися різними видами забезпечення. У ст. 152 ЦПК міститься широкий їх перелік. Суд застосовує той або інший вид забезпечення залежно від конкретних обставин кожної справи.
Найбільш поширеним видом забезпечення позову є накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб (п. 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК).
Арешт майна полягає в його опису й оголошенні заборони розпоряджатися ним до набрання рішенням законної сили. Не може бути накладено арешт на предмети, що швидко псуються (ч. 5 ст. 152 ЦПК).
До видів забезпечення позову п. 2 ч. 1 ст. 152 ЦПК відносить заборону вчиняти певні дії; п. 3 ч. 1 ст. 152 ЦПК — встановлення обов'язку вчиняти певні дії. Метою цього виду забезпечення є збереження наявного становища до вирішення спору.
Видом забезпечення позову є заборона іншим особам, здійснювати платежі або передавати манно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання (п. 4 ч. 1 ст. 152 ЦПК).
Пункт 5 ч. 1 ст. 152 ЦПК до видів забезпечення позову відносить зупинення продажу описаного майна, якщо подано позов про право власності на це майно або про виключення його з опису. Цей захід зупиняє дії державного виконавця щодо виконання судового рішення. Зупинення стягнення па підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку (п. 6 ч. 1 ст. 152 ЦПК), та передача речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам (пі 7 ч. 1 ст. 152 ЦПК) також належить до видів забезпечення позову.