Як вже зазначалося, ч.1 ст.103 КК України передбачає обов’язковість врахування судом при призначенні покарання неповнолітнім, порівняно із дорослими, низки додаткових факторів. Так, врахування при призначенні покарання неповнолітньому умов його життя і виховання включає, зокрема, оцінку матеріального стану сім’ї, наявність і поведінку батьків, виконання ними обов’язків із виховання неповнолітнього, наявність сварок, бійок, інших негативних прикладів поведінки або проявів жорстокості, грубості щодо неповнолітнього; поведінка оточення неповнолітнього, умов і способів проведення ним дозвілля; якості організації навчально-виховного процесу в навчальному закладі, де вчився неповнолітній, ставлення до нього з боку педагогів та колективу. Вважливе значення при призначенні неповнолітньому покарання має також врахування рівня розвитку та інших особливостей його особи. Рівень розвитку неповнолітнього характеризується станом розумової, пізнавальної діяльності, запасом знань, параметрами емоційно-вольової сфери тощо [1, с.238]. Під впливом на неповнолітнього дорослих розуміють ймовірний негативний вплив дорослої людини, який сприяв або обумовив вчинення неповнолітнім злочину. Інші особливості особи неповнолітнього правопорушника – це його вік, риси характеру, поведінка у несприятливих для неповнолітнього умовах, здатність до самооцінки свого вчинку, поведінка у школі, на роботі, громадських місцях, стосунки з друзями тощо [8, с.335].
З українських науковців ґрунтовно сутність і зміст обставин, передбачених ст.103 КК України, проаналізував В.О. Навроцький. На його думку, специфічні для призначення покарання неповнолітньому обставини можуть бути сприятливими та несприятливими для нього. При цьому під сприятливими обставинами цей вчений розуміє ті, які дають підстави для застосування щодо неповнолітнього передбаченого законом виду звільнення від покарання чи його відбування; призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом; призначення покарання, ближчого до мінімально можливого за законом. В свою чергу несприятливі – це ті обставини, за наявності яких унеможливлюється звільнення від покарання чи його відбування, не застосовується призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом; призначається додаткове покарання, призначається максимально суворе покарання чи близьке до нього. Цей криміналіст також підкреслює, що наведений в ст.103 КК України перелік специфічних для призначення покарання неповнолітньому обставин є вичерпним і вони повинні стосуватися або особи засудженого, або об’єктивних умов його існування до і після вчинення злочину [2, с.213]. В.О. Навроцький пише також про те, що при призначенні покарання неповнолітньому слід враховувати такі умови життя і виховання та інші особливості його особи: а) сімейні обставини – наявність чи відсутність батьків або осіб, що їх замінюють, рівень їх турботи про дитину та позитивний або негативний (з суспільної точки зору) вплив на неповнолітнього; б) матеріальні умови життя і виховання неповнолітнього;в) відвідування школи чи іншого навчально-виховного закладу, рівень успішності та стан поведінки, ставлення до вчителів, вихователів; г) морально-психологічний клімат у колективах, членами яких є неповнолітній, його відносини з ровесниками та іншими неповнолітніми, становище серед найближчого оточення;д) спілкування з дорослими, їх авторитетність у неповнолітнього та їхній вплив на засуджуваного, наявність матеріальної або іншої залежності від дорослих;е) рівень фізичного, інтелектуального розвитку, здатність усвідомлювати фактичну сторону і соціальне значення вчиненого та покарання, яке може бути призначене; є) попередню поведінку неповнолітнього, насамперед його реакцію на застосування дисциплінарних заходів, раніше застосоване звільнення від кримінальної відповідальності і покарання; ж) поведінку неповнолітнього після вчинення злочину, зокрема ставлення до потерпілого, поведінку в ході досудового розслідування і судового розгляду справи; з) наявність у неповнолітнього морального обов’язку піклуватися про інших членів сім’ї та його ставлення до цього обов’язку; и) ставлення неповнолітнього до правопорушень, вчинених іншими особами, та його ставлення до призначених їм правових заходів впливу. Цей український криміналіст вважає, що усі обставини, які впливають на призначення покарання неповнолітньому, повинні враховуватися в їх сукупності, і при цьому сам по собі факт вчинення злочину особою, яка не досягла 18-річного віку, ще не є підставою для обов’язкового пом’якшення становища такої особи [282, с. 214]. З російських вчених аналогічна думка Г.А. Гравіної [7, с. 112]. Однак, на нашу думку, з таким підходом важко погодитись, оскільки в цьому випадку втрачається сенс в самому існуванні норм щодо пільгового кримінально-правового становища неповнолітніх. Окрім того, п.3 ч. 1 ст. 66 КК України прямо передбачає факт вчинення злочину неповнолітнім в якості обставини, що пом’якшує покарання.
Радянський вчений М.О. Скрябін вважав, що при призначенні покарання неповнолітнім суди повинні, окрім іншого, враховувати також їх конкретний вік та зазначати його у вироку. На його думку, вік прямо впливає на розмір покарання: чим старшим є неповнолітній, тим суворіше покарання йому призначається, і навпаки [7, с.68]. В принципі, це і правильно, проте цікаво, що в жодній з вивчених нами кримінальних справ про злочини неповнолітніх суди у вироках не вказували конкретний вік неповнолітнього. В узагальненні судової практики про злочини неповнолітніх, проведеному Верховним Судом України, зазначається, що „у випадках, коли одержані дані свідчать про розумову відсталість неповнолітнього, не пов’язану з психічним розладом, необхідно з’ясовувати рівень його розумової відсталості порівняно з рівнем розвитку осіб такого ж самого віку. Підліток з розумовим відставанням має менший запас знань і уявлень. Потрібно також з’ясувати, рівню розвитку якого віку відповідає фактичний розвиток неповнолітнього. До справ про злочини неповнолітніх, як правило, долучаються характеристики зі школи, іншого навчального закладу, з місця проживання, роботи, а також довідки з міліції у справах неповнолітніх і служби у справах неповнолітніх про те, чи перебував неповнолітній на обліку, коли і за які правопорушення його взяли на облік, коли служба у справах неповнолітніх його справу розглядала, чи притягувався він до адміністративної відповідальності тощо. Під час розгляду кожної справи також необхідно з’ясовувати умови життя і виховання неповнолітнього, тобто встановити факти щодо сімейно-побутових умов, його контактів з оточуючими. Це допомагає виявити безпосередні причини, які спонукали неповнолітнього до вчинення злочину, і зробити висновки, чи злочин є випадковим, чи він зумовлений причинами, які необхідно усунути. Напружені стосунки між батьками дуже негативно впливають на його виховання та поведінку. Судова практика свідчить, що у сім’ї, в якій неповнолітній був свідком пияцтва, злослів’я, бійок між батьками, він засвоює такі ж принципи поведінки і надалі сам починає так ставитися до інших» [4, с.16-18].
Більшість вчених вважають, що при призначенні покарання, зокрема і неповнолітньому, особа винного повинна враховуватися комплексно, тобто як з позитивного, так і з негативного боків [22, с.192]. Так, ще у радянський період Б.С. Волков підкреслював, що при призначенні покарання слід брати до уваги усі дані, які стосуються особи злочинця, в тому числі й ті, які не пов’язані безпосередньо зі злочином, але так чи інакше характеризують особу винного і з урахуванням призначеного покарання дають можливість прогнозувати його поведінку. Це стосується також обтяжуючих обставин, зокрема, і негативних даних про особу злочинця.М.І. Бажанов також вважав, що всі обставини, які характеризують особу винного і обтяжують відповідальність, можуть враховуватися судом незалежно від передбаченого законом переліку обтяжуючих обставин [5, с.357]. Схожими є і міркування сучасного українського вченого С.Д. Шапченка, який підкреслює, що „особа винного в якості окремого фактора, що впливає на призначення покарання, повинна враховуватися судом в повному обсязі. Це передбачає встановлення не тільки тих рис, якостей і особливостей особи, котрі пов’язані із вчиненням злочину, а й інших даних, які всебічно її характеризують» [2, с.146]. Зокрема, на його думку, слід з’ясувати ставлення особи до праці, навчання, поведінку на роботі та в побуті, працездатність, стан здоров’я, сімейний стан, дані про вчинені раніше правопорушення. Ці та інші дані повинні бути оцінені судом у сукупності, а ті з них, які, на думку суду, впливають на призначення покарання, мають бути наведені у мотивувальній частині вироку.