У цьому зв'язку слід зазначити, що на практиці суди ще в радянський період (з 60 рр. ХХ ст.) доволі часто „обходили» вичерпний перелік обтяжуючих покарання обставин посиланням на негативні якості особи винного, посилюючи на цій підставі призначене покарання. Таку практику, по суті, легалізував Пленум Верховного Суду СРСР у своїй постанові 1979 р. «Про практику застосування судами загальних засад призначення покарання». В ній, зокрема, зазначалося, що „дані, які негативно характеризують підсудного (ухилення від суспільно корисної праці, зловживання спиртним, погане ставлення до сім’ї, порушення громадського порядку тощо) підлягають врахуванню при призначенні покарання, оскільки стосуються особи винного, а не обтяжуючих обставин» [6, с.18]. Радянські криміналісти досить жваво обговорювали проблему специфіки і меж врахування судом даних про особу винного при призначені йому покарання, пропонуючи різні варіанти її вирішення. Наприклад, Л.Л. Кругліков зазначав, що поширена судова практика та згадана постанова Пленуму Верховного Суду, по суті, легалізують обхід вичерпного переліку обтяжуючих обставин, оскільки в кінцевому підсумку не так і важливо із посиланням на яку статтю – 39 або 37 КК РРФСР – (в цілому відповідають п. 3 ч. 1 ст.65 КК України, проте в одній статті йшлося про обтяжуючі /пом’якшуючі обставини, а в іншій – про особу винного) і за яким критерієм судом враховується конкретна обставина справи; важливо те, що вона враховується і впливає на посилення покарання [5, с.47].Ю.Б. Мельникова у цьому зв’язку ставила цілком логічне питання: враховуючи можливість врахування судом негативних даних про особу винного, який сенс взагалі має положення про закритий характер переліку обтяжуючих відповідальність обставин, який нібито не можна тлумачити розширювально ? Ця дослідниця слушно підкреслювала, що „дані про особу винного слід враховувати головним чином у безпосередньому зв’язку із вчиненим злочином» [7, с.98]. Таку судову практику та пануючі в науці погляди піддав критиці іВ.Д. Філімонов. На його думку, окрім зазначених в кримінальному законі, суд може враховувати лише пом’якшуючі обставини, а інакше втрачається сенс норми закону про вичерпний перелік обтяжуючих обставин [4, с.133-135]. Соціально-правове навантаження норми про врахування особи винного при призначенні покарання цей вчений вбачав в тому, що це дозволяє з урахуванням даних, які характеризують конкретну особу, не надавати юридичного значення тим обставинам справи, які можуть бути віднесені до обтяжуючих або пом’якшуючих обставин лише формально [14, с.134]. М.І. Ковальов ще за радянських часів пропонував закріпити в КК норму, за якою суди, враховуючи при призначенні покарання особу винного, робили б це лише у межах пом’якшуючих та обтяжуючих обставин. Свою позицію вчений аргументував наявністю певних елементів сваволі у призначенні покарання в тому сенсі, що суди часто обходять закритий перелік обтяжуючих обставин посиланням на негативні дані про особу винного [9, с. 76-78].
В цілому ми підтримуємо слушність критичних зауважень цих вчених щодо незаконності та необґрунтованості врахування судами негативних даних про особу винного, зокрема і неповнолітніх (зміст та специфіка обтяжуючих покарання обставини аналізується в підрозділі 3.2.). У цьому зв’язку вважаємо за необхідне доповнити ст. 103 КК України нормою, яка забороняла б судам враховувати при призначенні покарання неповнолітнім негативні дані про їх особу, окрім тих, які безпосередньо пов’язані із вчиненим злочином (наприклад, жорстокість у ставленні до потерпілого, виключна аморальність злочинних дій). При цьому слід зобов’язати суди чітко зазначати у вироку, яким саме чином та чи інша негативна риса (властивість) особи неповнолітнього пов’язана із фактом вчинення ним злочину із тим, щоб, по-перше, виключити можливість врахування судами різного роду негативних рис неповнолітнього, прямо не пов’язаних зі злочином, і, по-друге, щоб апеляційна інстанція могла оцінити обґрунтованість такого висновку суду. Це означає, що такі факти, як, наприклад, погана характеристика неповнолітнього з місця навчання чи роботи, зловживання спиртними напоями, відсутність роботи, ненавчання у школі, порушення громадського порядку у побуті тощо не можуть бути враховані судом як негативні дані про його особистість і, відповідно, вплинути на призначене йому покарання, окрім випадку, коли вони прямо вплинули на факт вчинення злочину. Річ у тім, що в абсолютній більшості випадків відсутній реальний безпосередній зв'язок такого роду негативних обставин із вчиненим злочином, а тому незрозуміло, на якій підставі вони можуть враховуватися для посилення покарання винному. Наприклад, на якій підставі суд міг би призначити більш суворе покарання тому неповнолітньому, який, скажімо, не працює і вчинив зґвалтування (відсутність роботи не є безпосередньою причиною чи мотивом вчинення такого злочину) або не вчиться у школі та вчинив розбій (ніщо не заважає неповнолітньому вчитися у школі і одночасно „займатися» розбоями).
Слід зазначити, що на практиці у більшості випадків дані про особу неповнолітнього досліджуються судами досить поверхово. Лише у 24% вивчених нами кримінальних справ суди у вироках вказували на наявність позитивної характеристики на неповнолітнього з місця навчання та/або проживання, а на той факт, що неповнолітній вчинив злочин уперше, зверталася увага в 19% справ. У більшості ж випадків суди взагалі обмежуються загальною фразою про врахування ними при призначенні покарання даних про особу неповнолітнього (як правило, в позитивному аспекті) без будь-якої конкретизації та уточнення (76% справ). Досить важливим елементом, який характеризує особу неповнолітнього і має чимале значення для призначення покарання, є мотиви вчиненого ним злочину [8, с.327-328]. Важливо, що мотив впливає не тільки на тяжкість і суспільну небезпечність вчиненого діяння, але й характеризує особу винного [9, с.50]. В мотивації злочинів неповнолітніх значною мірою проявляються умови морального формування особи та її соціально-психологічні особливості [5, с.41-43]. Ще І.І. Карпець зазначав, що для того, аби покарання було ефективним саме для конкретної людини, мають бути викриті ті спонукання та мотиви, які штовхнули її на вчинення злочину [19, с.170]. З українських авторів на значення правильного встановлення мотивів злочину для призначення покарання звертає увагу А.В. Савченко [3, с.113]. Як правило, специфічними (тобто притаманними виключно неповнолітнім) мотивами є, зокрема, бажання проявити силу, сміливість, прагнення ствердитися в очах однолітків з референтної групи, солідарність, хибно зрозуміла товариськість тощо. Щоправда, за різними даними, їхня питома вага серед загальних мотивів злочинів цієї категорії осіб не перевищує 20%. Це означає, що більшість злочинів неповнолітні все ж вчиняють з тих самих мотивів, що і дорослі злочинці (насамперед, це, ясна річ, користь, а також хуліганські спонукання, помста, ревнощі тощо). Водночас не можна погодитись із пропозицією А.В. Савченка законодавчо закріпити перелік негативних („низьких») мотивів злочину (хуліганські, садистські, сексуальні, помста за правомірну діяльність тощо) з тим, щоб вони безпосередньо впливали на призначене особі кримінальне покарання [9, с.116-117]. По-перше, сама ідея закріплення в кримінальному законі мотивів злочину є малообґрунтованою, оскільки найбільш значущі з них і так передбачені в якості пом’якшуючих або обтяжуючих обставин, а, по-друге, сумнівним є і сам наведений цим автором перелік „низьких» мотивів. З вивчених нами кримінальних справ, в абсолютній більшості випадків серед мотивів вчинених неповнолітніми злочинів домінувала користь (85% справ), мотиви особистого характеру (помста, ревнощі тощо – 11%), інші, зокрема хуліганські та сексуальні (4%). Проте такі дані, звичайно, не можна вважати повністю репрезентативними щодо всієї злочинності неповнолітніх в Запорізькій області, оскільки більшість вивчених справ (понад 80%) становили злочини проти власності, в мотивації яких не може не переважати саме користь.
Література
1.Стан здійснення судочинства судами загальної юрисдикції у 2007 р. – Режим доступу до інформ.: http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/4808955272299287C225748F0025395A?OpenDocument&CollapseView&RestrictToCategory=4808955272299287C225748F0025395A&Count=500&
2.Становский М.Н. Назначениенаказания. – СПб.: Изд-воЮридический Центр Пресс, 1999. – 480 с.
3.Стрижевська А.А. Сукупність злочинів за кримінальним правом України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 „кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / А.А. Стрижевська. – К., 2007. – 20 с.