Призначення покарання як кримінально-правовийінститут регламентується розділом ХІ Загальної частини КК України, норми якого розповсюджують свою дію також і на неповнолітніх осіб. Провідне місце серед загальних засад призначення покарання посідає положення п.3 ч.1 ст.65 КК України про те, що суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Існує також спеціальна норма, розрахована виключно на неповнолітніх (ч. 1 ст. 103 КК України), в якій йдеться про те, що «при призначенні покарання неповнолітньому суд, крім обставин, передбачених у статтях 65-67 цього Кодексу, враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього». Слід зазначити, що окремі значущі в кримінально-правовому аспекті особливості, які стосуються призначення покарання неповнолітнім, містяться у восьмому розділі КПК України. Т.О. Гончар у цьому зв'язку зазначає, що при призначенні покарання неповнолітнім суд повинен враховувати більш широке коло обставин, які передбачені в КК України та у главі 36 КПК України «Провадження в справах про злочини неповнолітніх» [1, с.12]. Зокрема, ст.433КПК України передбачає, що при провадженні у справах про злочини неповнолітніх (досудове слідство, судовий розгляд) слід встановити, зокрема, такі обставини, як вік неповнолітнього, стан здоров’я і загального розвитку неповнолітнього, характеристику його особи, умови життя і виховання, обставини, що негативно впливали на неповнолітнього, наявність дорослих підбурювачів та інших осіб, які втягнули його у злочинну діяльність [251]. Як зазначає С.С. Яценко, „необхідність встановлення цих обставин обумовлена, зокрема, і тим, що покарання неповнолітніх в першу чергу повинно бути підпорядкованим досягненню мети їх виправлення і запобігання вчинення нових злочинів» [2, с.238].
Загалом особа винного, зокрема і неповнолітнього, належить до так званих суб’єктивних підстав призначення покарання. Як правило, під особою винного розуміють сукупність індивідуальних, соціальних, психологічних та біологічних особливостей людини, яка вчинила злочин. Структурними елементами особи злочинця називають соціальні ролі, система потреб, психологічні особливості, фізичні якості [3, с.112-113]. В кримінально-правовій науці висловлюються різні міркування з приводу специфіки врахування при призначенні покарання різноманітних даних про особу злочинця. Так, Г.С. Гаверов наголошує на необхідності врахування при призначенні покарання соціально-демографічних та соціально-психологічних ознак, які характеризують особистість винного[15, с.56]. М.М. Становський пише про врахування фізичного і психічного стану винного, а також його соціально-правового статусу [1, с.157-167]. В.І. Ткаченко вважає необхідним врахувати біологічні та соціальні ознаки особи винного[4, с.10]. На думку С.В. Велієва при призначенні покарання особистість винного повинна досліджуватися у таких напрямках: 1) як особа, що в минулому вчинила злочин (мається на увазі наявність непогашених судимостей, що враховуються при диференціації відповідальності); 2) як особа, якій повинне бути призначене покарання (при цьому передбачається врахування всіх даних про особу, які впливають на вид і розмір покарання); 3) як член суспільства (цей аспект розкриває соціальну сутність винного, дає їй розгорнуту характеристику) [7, с.156-158]. Досить оригінальними є міркування з цього питання російського вченого Г.П. Новосьолова, який вважає, що призначення покарання передбачає врахування не самої особи винного, а тих ознак, що її характеризують. Цей криміналіст виділяє чотири групи конкретних обставин, які стосуються особи винного. По-перше, це обставини, які характеризують особу винного в момент вчинення злочину (це, в першу чергу, вина, а також мотив і мета злочину); по-друге, це обставини, які існують до вчинення злочину і охоплюють дані, зокрема про причини та умови його вчинення або характеризують в цілому поведінку особи в минулому; третя група обставин характеризує поведінку особи після вчинення злочину і можуть бути підставою для пом’якшення покарання; особливістю четвертої групи обставин є те, що для них непринциповим є момент їх виникнення, але вони повинні існувати на момент прийняття рішення про міру покарання винному (наприклад, вагітність). Ця остання група обставин враховується виключно з міркувань гуманізму [5, с.380-381]. Як слушно зазначають російські вчені, судова система повинна розглядати дитину, яка вчинила злочин, перш за все не як об’єкт репресій, а як суб’єкт реабілітації. При застосуванні покарання до неповнолітніх підхід, який має суто каральний характер, є неприйнятним» [8].
Врахування особливостей особи неповнолітнього має виключно важливе значення для призначення покарання, оскільки без врахування таких даних неможливо визначення справедливого виду і розміру покарання та ефективний вплив на соціальні якості винного, зокрема, для правильної оцінки вчиненого, розуміння його причин, прогнозу щодо ймовірності вчинення неповнолітнім нового злочину, визначення умов його виправлення. При цьому суд повинен максимально повно врахувати переважно ті особистісні якості, що знайшли своє відображення у вчиненому злочині, а також й інші соціально-психологічні властивості особи, які мають кримінально-правове значення. Важливо враховувати, що особа неповнолітнього (як і особа злочинця взагалі) не завжди проявляється у вчиненому злочині і ніколи не проявляється лише у ньому. Висловлюється думка про те, що неадекватність суспільної небезпечності злочину та особи винного найбільш яскраво проявляється саме у справах про злочини неповнолітніх. Це означає, що окремі аспекти поведінки підлітків часто не виражають їхньої негативної соціальної спрямованості, а пояснюються переважно віковими особливостями та впливом зовнішніх факторів [6, с.90; 376, с. 43]. Ще в радянський період Г.Л. Крігер писала про те, що злочинне діяння може бути як наслідком антисоціальних якостей особи, так і збігом випадкових обставин. Повна характеристика особистості злочинця дається лише на основі оцінки всіх її особливостей, що проявилися як у вчиненому діянні, так і у всій сукупності умов життя винного [7, с.129]. Наведене слушне міркування повною мірою стосуються і особи неповнолітнього.
Дещо неоднозначно в українській науці кримінального права вирішується питання про те, який обсяг даних про особу неповнолітнього має юридичне значення при призначенні йому покарання. Наприклад, на думку В.К. Грищука, врахування особи винного означає врахування всіх позитивних і негативних соціальних, фізичних, психічних та правових елементів характеристики особи, що вчинила злочин та які мають кримінально-правове значення. До фізичних даних належать вік, стать, працездатність, стан здоров’я. Соціальна спрямованість особи виражає коло її інтересів, потреб, світогляд, загальний культурний розвиток, сукупність принципів і мотивів поведінки. Соціальні дані – це фах, професія, посада, ставлення до праці, наявність різних нагород, відзнак, ставлення до інших членів суспільства, поведінка до вчинення злочину (на роботі, в побуті), майновий стан наявність осіб на утриманні тощо. Психологічні якості включають наявність або відсутність психічного розладу, темперамент, характер, соціальна спрямованість [8, с.146]. Схожим є і погляд на цю проблему Н.В.Чернишової, яка вважає, що врахування особи винного передбачає з'ясування не лише тих його рис, якостей та особливостей, які безпосередньо пов’язані із вчиненням злочину, а також інших даних, що сприяють всебічній його характеристиці [9, с.184]. На думку Л.М. Кривоченко, слід встановити всі індивідуальні психофізичні властивості неповнолітніх певного віку, зокрема враховувати, що існують неповнолітні, які відстають у своєму розумовому розвитку від типового для свого віку рівня [7, с.440]. В.В. Полтавець зазначає, що суд, призначаючи покарання, зобов’язаний ураховувати всю сукупність як позитивних, так і негативних властивостей особи винного, його фізичний і психічний стан, а також соціальний та правовий статус. Аналіз судової практики дає їй змогу зробити висновки про те, що оцінка судом особи характеризується надмірно вузьким розумінням системи вимог щодо врахування особи винного при призначенні покарання. Ця дослідниця наголошує на тому, що суди, обираючи міру покарання, здебільшого не беруть до уваги умови життя, праці, матеріальний стан, стан здоров’я винного, взаємини з оточуючими людьми, мотивацію злочинної поведінки, роль винного у вчиненні злочину й інші обставини [9, с. 14].
Схожими за своїм змістом були і погляди на цю проблему радянських вчених. Наприклад, П.С. Дагель у свій час зазначав, що для індивідуалізації покарання необхідно знати не лише умови, в яких формувалася особа неповнолітнього злочинця, але і соціально-психологічні особливості, що знайшли вираження в його вчинках, зокрема і у вчиненні злочину. Важливо також, що призначаючи покарання неповнолітньому, суд зобов’язаний враховувати його особистість в широкому сенсі цього слова, а не тільки в якості суб’єкта злочину, оскільки за одним лише фактом вчинення злочину не можна отримати всебічного і глибокого уявлення про особу [18, с.87]. Одна з сучасних російських дослідниць вказує на те, що особливу увагу при призначенні покарання неповнолітнім слід приділяти умовам їхнього життя, відносинам у родині, з найближчим оточенням, вплив самого покарання на виправлення неповнолітнього, його подальшу соціальну адаптацію [3, с.191].
З викладеними міркуваннями цих вчених можна погодитись, але лише частково. Основна проблема полягає в тому, що встановлення широкого спектру даних про особу неповнолітнього вимагає, по-перше, виконання судом надзвичайного великого обсягу роботи по збиранню різної інформації, а, по-друге, обов’язкового призначення судово-психологічної експертизи, на підставі якої суд лише і зміг би дізнатися про всі ключові психологічні риси особи винного. Хоча про можливість призначення неповнолітнім експертизи йдеться у ч.3 ст. 433 КПК України, її проведення у кожному випадку є нереальним з огляду на чималі витрати та брак часу, а самостійно суд не зможе встановити такі питання (загальний розвиток, психологічні особливості тощо). Відомо, що багатьом суддям не вистачає часу та/або бажання встановлювати навіть ті юридично значущі факти, які прямо стосуються вчиненого злочину, а тому досить наївним було б сподіватися, що вони будуть заглиблюватися в психологічні тонкощі особи неповнолітнього. Тому, на наш погляд, більш правильним і реалістичним було б, якщо б у типових випадках суди встановлювали лише ті дані про особу неповнолітнього, які безпосередньо пов’язані із вчиненням злочину. Хоча це, звичайно, і не виключає того, що у складних випадках, зокрема неоднозначності даних про особу неповнолітнього, судам слід все ж дещо частіше – порівняно із дорослими злочинцями – призначати судово-психологічну (або психолого-педагогічну) експертизу, що б дозволило отримати більш цілісне і науково обґрунтоване уявлення про психічний склад, ціннісну та мотиваційну сферу особистості неповнолітнього. Це, в свою чергу, дало б змогу визначити найбільш вдалий для цього «складного» неповнолітнього кримінально-правовий захід (примусові заходи виховного характеру, звільнення від покарання) або визначитися із конкретним видом і розміром реального покарання з урахуванням, зокрема, і прогнозів щодо поведінки підлітка в процесі та після відбування покарання, включаючи і ймовірність рецидиву. У цьому зв'язку досить слушними видаються міркування Н.В. Шепелєвої, яка зазначає, що на підставі встановлених даних про особу винного суд має вирішити питання про вчинення злочину за збігом обставин або навпаки про закономірність протиправної поведінки цієї особи. Вона також підкреслює, що дані про особу винного мають оцінюватися у їх сукупності, при цьому особлива увага серед цих даних повинна приділятися тим, які безпосередньо пов’язані із вчиненням злочину [6, с.258]. Орієнтовний перелік найбільш важливих даних про особистість винного, які повинен встановити суд у кожній кримінальній справі, наводить Пленум Верховного Суду України (Постанова № 7 від 24.10.2003 р.), в якій, зокрема, зазначається: „досліджуючи дані про особу винного, суд повинен з’ясувати його вік, стан здоров’я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім’ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо» [5, с.14].